1 травня 1989 р. Львів. Великдень. Демонстрація з синьо-жовтими прапорами

Слава Величко (2020 р., 23 серпня): «На демонстрації Першого травня, що збіглося з Великоднем, десятитисячна колона (у ній також були політехніки Мирослав Ненека, Орест Кунтий, Юрій Вавринюк, Степан Баран, Микола Куліцький) із десятками великих синьо-жовтих прапорів і сотнями малих прапорців, із паскою на вишитому рушнику і портретом Шевченка на чолі колони, долаючи опір і не уникнувши кількох зіткнень із міліцією, пройшла вулицею Городоцькою і центром міста перед трибуною з вигуками: „Христос Воскрес!“, „Народний рух!“.  Відтоді наш прапор замайорів у містах області, селищах і селах, а далі помандрував сусідніми областями». 

З історії. Слава Величко (2020 р., 23 серпня): "У Львові вперше в новітній історії синьо-жовтий прапор з’явився на „чорнобильському“ мітингу біля Порохової вежі 26 квітня 1989 року. Його підняли вгору кілька молодих хлопців, що стояли неподалік від групи політехніків. Кажуть, що в інших місцях було піднято ще два прапори, але мітинг був такий багатолюдний, що не все можна було побачити. І такий чин став сигналом провадити інші зібрання під забороненим в УРСР українським національним прапором".

 

Про цей першотравень дуже добре описав Богдан Панкевич  (Львівський першотравень 1989-го. 2018 р. )https://zbruc.eu/node/79276

 

Богдан Панкевич (2018 р.): "Кілька слів про формат тодішніх радянських демонстрацій у Львові. Групи «трудящих» із підприємств, школярі та студенти збиралися у заздалегідь визначених місцях в радіусі до двох кілометрів від Оперного театру. Там організатори формували колони, які просувалися в бік театру, кожна своїм визначеним маршрутом. Майже всі інші вулиці були перекриті вантажівками і міліцейсько-робітничими заслонами. Колони одна за одною заходили на проспект Леніна (тепер – Свободи) з боку ЦУМу (тепер «Магнус») і щільно одна за одною проходили під трибуною, влаштованою на тротуарі під тодішнім рестораном «Першотравневий» (потім «Бристоль»). На трибунах були всі місцеві компартійні вожді, а з гучномовців лунали музика, дебільні радянські гасла і крики «ура!». Ця хвилина маршу під трибуною коштувала кількагодинного попереднього чекання на вулицях, часто на холоді та під дощем. Тому відразу після проходження трибуни люди вибирали з-поміж себе якусь жертву, котра мала віднести та віддати всі плакати і прапори – це строго контролювалося, за викинутий кусок червоної шмати з лозунгом можна було дорого поплатитися. Ті, хто збувся ідеологічного вантажу заповнювали найближчі «чарочні» та «бутербродні» – примітивні засмальцовані кнайпи, де добре випивали не так за свято, як за зустріч і щоби зігрітися". 

 Світлини з архіву Слави Величко

Народний Рух України

Видатні винниківчани: Вільгельм Шмідт - видатний архітектор Львова

Шмідт Вільгельм (Wilhelm Schmid; 15 травня 1812 р., Винники — 25 березня 1872 р., м. Львів) — архітектор, ад'юнкт будівельного департаменту Галицького намісництва.  Народився у Винниках (німецька колонія Вайнберґен). Від 1835 року працював у Львові, спочатку у стильових формах пізнього ампіру, а надалі — неоренесансу. За проектом Ю. Бема будував бібліотеку і музей Оссолінських на вул. Стефаника, 3 (1831—1832 pp., архіт. Я. Зальцманн, Ф. Бауман). Брав участь у реконструкції ратуші (вежа, споруди 1827—1835 pp. увінчувалась банею, спроектованою Шмідтом) та її перебудові після пожежі 1848 р. Здійснював реконструкцію палацу Замойських на вул. Зеленій, 24 (1843 р., 1854 p., ск. Й. Шімзер, пізніше перебудував Е. Жихович). Працював на залізниці. Похований на Личаківському цвинтарі.

Збудував наступні споруди у Львові:

          *Житловий будинок на нинішній вулиці Руставелі, 28 (не збережений).

*Продовжив будівництво особняків на Софіївці після Флоріана Ондерки і Йогана Зальцмана (не збереглись).

*Дім Владислава Єльського на вулиці Міцкевича (нині —Листопадового чину), 28 (1835—1838 рр.). Посередині колонного портика знаходилась статуя Матері Божої авторства Йогана Шімзера чи Павла Евтельє, нині втрачена.

*Дім Вензля Худетца на площі Міцкевича, 9 (1839 р., не збережений).

*Переобладнання штабу Генеральної військової комендатури на готель «Англійський» у 1840 р. Знаходився на місці нинішнього Етнографічного музею, що на проспекті Свободи, 15. Фасад було прикрашено рельєфами, що було рідкістю для архітектури пізнього класицизму у Львові після 1835 р.

*Дім Петра Міколаша на площі Смольки (нині площа Генерала Григоренка), 4 (1840 р.). Не збережений, на його місці сецесійний колишній прибутковий дім початку XX ст.

*Дім військової прокуратури на нинішній площі Соборній, 6 (1839 р., 1840 р., співавтор Флоріан Ондерка).

*Житловий будинок на розі площі Соборній, 7 і вулиці Пекарської (І пол. XIX ст., в 1913—1914 pp. на цьому місці архіт. М. Лужецький і Е. Жихович збудували «Краківський готель»).

*Будинок Народного Дому для чоловічої академічної гімназії, бібліотеки і українського театру «Руська бесіда» на вулиці Театральній, 22 ( 1851—1864 pp., співавтор С. Гавришкевич).

*Перебудова палацу Орловського на вулиці Пекарській, 13. Збереглись два проекти 1854 і 1855 рр.

*Перебудова житлового будинку на вулиці Краківській, 17 (1852 р.).

*Перебудова споруди Оссолінеуму, після Йогана Зальцмана (1840—1850 рр.). Тепер вулиця Стефаника.

*Будинок на нинішньому проспекті Шевченка, 22 (1852 р.).

*Перебудова синагоги «Осе Тов» вулиці бічній Сикстутській (нині Банківська) у 1857 р. Будівля набула рис неороманського стилю.

*Реконструкція будинку на вулиці Галицькій, 16 (1868 р.).

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

Могила В. Шмідта на Личаківському цвинтарі (Світлина Ігор Мончук)