Україна на картушах карт «TABULA NOVA TOTIUS REGNI POLONIÆ...». XVII ст. Гійом Сансон, Піскатори та ін.

1670 р.  Гійом Сансон. «Tabula nova totius REGNI POLONIAE in quo sunt DUCATUS et PROVINCIAE PRUSSIA, CUJAVIA, MAZOVIA RUSSIA NIGRA &c. DUCATUS LITHUANIA UKRANIA, &c. in qua VOLHYNIA, et PODOLIA, cum suis Palatinatibus ac Confinys». Копія карти (з частковою зміною назви) карти 1655 р. Ніколи Сансона.

Гійом Сансон (Guillaume Sanson; 1633—1703). Після смерті батька в 1667 р., Гійом продовжив його справу. За успіхи в картографуванні отримав титул Королівського географа («geographe ordinaire du Roy»). В основному відомий картами Європи й Африки.

Г. Сансон працював у партнерстві з Юбером Жайо, з яким перевидавав окремі карти й атласи батька, зокрема «Atlas François», перше видання якого вийшло в Парижі у 1695 р. і перевидавалося багато разів аж до 1719 p., та «Atlas Nouveau» (Париж, 1681).

1670 р. Г. Сансон уклав угоду на видання 18 карт Сансонів з французьким картографом, скульптором та видавцем Юбером Жайо, який у 1671 р. отримав привілей на публікацію усіх мап Сансонів. Упродовж 1672—1680 рр. мапи публікували окремо у видовженому форматі folio.

1679 р. Ніколас Вісшер старший видав карту “Tabula nova totius REGNI POLONIÆ. in quo sunt Ducatus et Provinciae Prussia, Cujavia, Mazovia, Russia Nigra, &c. DUCATUS LITHUANIA, UKRANIA, &c. in qua Volhynia, et Podolia. cum suis Palatinatibus ac Confinys”. Мапа була надрукована в Амстердамі (це мідна гравюра в чотирьох по-різному забарвлених версіях). Гравюри зроблені з “Карти Королівства Польського” Ніколя Сансона (1655 р.). Мапа виготовлена на високому художньому рівні. Особливо дуже естетично оформлений картуш. Неодноразово перевидавалася, зокрема й у 1690 р. (з доповненнями). Формат карти 42,3 × 55,5 см.     

На мапі зазначено  назву Ukraine (Україна) саме так, як її використовував Боплан та Сансон. Назва  Ukraine накладається на назву Volynie, охоплює Правобережну та Лівобережну Україну, від Києва до гирла Дніпра (Чорного моря). На карті топонім Dikia Pole (Дике Поле) міститься на лівобережжі Сіверського Дінця. 

Неодноразово Ніколас Вісшер молодший перевидавав карту батька “Tabula nova totius REGNI POLONIÆ. in quo sunt Ducatus et Provinciae Prussia, Cujavia, Mazovia, Russia Nigra, &c. DUCATUS LITHUANIA, UKRANIA, &c. in qua Volhynia, et Podolia. cum suis Palatinatibus ac Confinys”.

1690 р. Ніколас Вісшер молодший. Карта “TABULA NOVA TOTIUS REGNI POLONIÆ IN QUO SUNT DUCATUS ET PROVINCE* PRUSSIA, CUJAVIA, MAZOVIA, RUSSIA NIGRA, &C. DUCATUS LITHUANIA, UKRANIA, &C. IN QUA VOLHYNIA, ET PODOLIA. CUM SUIS PALATINATIBUS AC CONFINŸS” (Нова карта всього Польського королівства, до якого входять князівства й землі Пруссії, Куявії, Мазовії, Чорної Русі тощо, Князівства Литовського, України тощо з Волинню й Поділлям з їхніми воєводствами й межами). Видавництво Амстердам. Масштаб бл. 1: 2 800 000. Мова карти латинська. Карта є переопрацюванням карти Н. Сансона І «Estats de la couronne de Pologne» 1655 р. Дана карта є копією карти Гійома Сансона 1670 р. і Ніколаса Вісшера старшого 1679 р.

Українські історико-географічні землі представлені Україною (охоплює Право- і Лівобережжя від Києва до Чорного моря (Mare Nigrern); Чорною Руссю (Russia Nigra); Волинню (Volhynia), яка простягається від Полісся (Polesia), включаючи Право- та частково Лівобережжя. Верхньою Волинню (Superior Volhynia) названа територія Луцького воєводства (Palatinatus Lusucensis); Нижня Волинь (Volhynia Inferior) займає землі Київського воєводства (Palatinatus Kiowiensis); Поділля (Podolia) охоплює Кам’янецьке (Palatinatus Kamientecki) та Брацлавське (Palatinatus Braclaviensis) воєводства.

Піскатори

Крім потужних видавничих центрів, у Голландії, в XVII ст., існувало безліч невеликих картографічних майстерень. Серед них однією з найвідоміших і найстаріших було видавництво Клааса Янсзона Вісшера, який підписував свої карти латинізованим іменем Piscator (Піскатор).

Піскатори (лат. piscator — рибак) — перекладена латинська назва, під якою був відомий в Європі XVII ст. видавничий дім голландських граверів і картографів Вісшерів (Visscher).

Біля витоків сімейного справи стояв Клаас Янсзон Вісшер (нід. Claes Jansz Visscher; Ніколас Йоанніс Вісшер); 1587, Амстердам — 1652, Амстердам), який забезпечував потреби всієї Європи в картах (переважно настінних), атласах і офортах з міськими видами. Маркою видавництва Вісшерів-Піскаторів було зображення рибалки в картушах карт.

Клаас Янсзон Вісшер був сином теслі, котрий будував човни і вітрильники, але не пішовшляхом батька. У кого навчався гравюрі, невідомо. За припущеннями Константена Гюйгенса міг навчатися у Жака де Гейна молодшого, що і допоміг йому опанувати техніку офорта.

Ще з 1605 року почали з'являтися граюри виробництва його друкарні, майже повністю створені за картинами тогочасних фламандських художників, серед яких були і твори Девіда Вінкбонса (останні й емігрував в Антверпен в 1602 році). В другому десятилітті XVII століття друкарня Піскатора оприлюднила офорти з творів молодих голландських художників, серед яких були Ян ван де Вельде, Есайас ван де Вельде, Віллем Бейтевех. Продукція мала попит і популярність і сприяла першому комерційному успіху друкарні Піскатора. Він сам працював за офортним верстатом і зробив близько двохсот (200) мідьоритів-матриць. Друкарня Піскатора почала спеціалізуватися на створенні мап і планів міст, що мали значний попит серед аристократів, комерсантів і купців, пересічних громадян, що прикрашали власні оселі географічними мапами на кшталт великих картин. Друкарня також робила гравюри-портрети і гравюри за картинами відомих митців.

Проте в історії мистецтва Ніколас Йоанніс Вісшер залишився як видавець Біблії Піскатора (лат. Theatrum Biblicum, 1650), п'ять сотень різцевих гравюр були виготовлені за малюнками фламандських і голландських майстрів попереднього покоління.

Розквіт видавництва припадає на час діяльності його сина Ніколаса Вісшера старшого (Nicolaes Visscher I; 1618–1679), більш відомого як Н. Піскатор. Він був учнем В. Блау, багато мандрував і отримав пристойну освіту. Після смерті батька він очолив картографічну майстерню, переробляв і удосконалював карти батька публікував їх разом зі своїми. Вишукані картуші до карт Н. Вісшера І створювали відомий художник Берґгем (Berghem) та графік Йоганн Вісшер (Ioannis Visscher). 1677 р. отримав титул Картографа Голландії та Західної Фризії, а також привілей на 15 років на друкування карт. Найвідомішими є його збірні атласи «Atlas contractus orbis terrarum...» та «Germania inferior sive XVIII provinciannr…» які вийшли без зазначення року видання. Публікував також карти країн, де у 1667-1701 pp. точилися війни.

1682 р. видавничий патент був виданий його синові Ніколасу Вісшеру молодшому (Nicolaes Visscher II; 1649-1702). При ньому 90% каталогу Піскаторів складала гравійована продукція.

Видавав збірні атласи частин світу під назвою «Atlas Minor sive tonus...» та «Variae tabulae.geographica»e, в які включав карти, виконані у майстерні Вісшерів, а також карти Ф. де Віта, К. Алларда, П. Шенка I (P. Schenk I), Я. Янсона. Після смерті Ніколаса Вісшера молодшого сімейним підприємством до 1726 р. керувала його вдова. Окремі карти вона видавала з видавничою приміткою «Mise au jour chez veuve de Nicolas Vischer». Пізніше майстерня перейшла до Петера Шенка II  (Peter Schenk II), який публікував карти майстерні Вісшерів зі своєю видавничою приміткою «nunc apud Petrum Schenk Junior».

На картографічну майстерню Вісшерів працювали такі відомі гравери як А. Ґос (A. Goos), А. Гоґенбом (A. Hogenboom) та ін.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

1670 р.  Гійом Сансон. 

 

 

 

Україна, Червона Русь та землі Козаків ( COSACKIRA) на карті Польщі. 1720 р. Матеус Зойтер.

 

Матеус Зойтер (George Matthäus Seutter; 1678–1757), видатний німецький видавець і географ, народився в Аугсбурзі, там і проживав. М. Зойтер, виховуючись у відомій сім’ї художників та граверів, отримав початкові знання у свого батька Матеуса Зойтера, а продовжив навчатися мистецтву гравіювання карт у Нюрнберґу, спочатку у Д. Функа, а потім (після 1697 р.) у Й. Б. Гоманна. Після повернення до рідного міста Аугсбурга він спочатку працював у видавництві Єремії Вольфа (1663–1724).

Поряд з успішним нюрнберзьким видавництвом Гоманна досить відомим було картографічне видавництво Матеуса Зойтера  в Ауґсбурґу. Загалом, до 1757 р. у майстерні М. Зойтера було вигравіровано і надруковано бл. 500 карт.

Матеус Зойтер працювавши разом з Гоманном, перейнявши досвід створив свій власний успішний картографічний бізнес. Видавництво, яке заснував М. Зойтер 1707 р., спеціалізувалося на друкуванні карт, планів, атласів різних розмірів та виготовленні глобусів.

Попри те, що карти часто були копіями гоманнівських та голландських карт, вони мали великий попит завдяки нововведенням. За короткий час він зумів випередити своїх попередників і конкурентів у гравюрі карт, Йоганна Штрідбека I та його сина Йоганна Штрідбека II (Johann Stridbeck; 1665–1714), а також Джера Вольфа, особливо з погляду багатства та різноманітності картографічного видання, розширення торгівлі картами, якій сприяли воєнні часи. Атласи М. Зойтера видавалися з покажчиком географічних назв, а карти були розділені на квадрати з літерними позначками

Разом зі своїм учнем гравером та видавцем Тобіасом Конрадом Лоттером (Tobias Conrad Lotter; 1717–1777) опублікували в 1728 р. «Atlas novus sive tabulae geographicae totius orbis» (ATLAS NOVAS INDICIBUS INSTRUCTUS). Атлас неодноразово перевидавався у 1730 р., 1735, 1742 р., 1744 р. і т. д. Мапи М. Зойтера є найкращими зразками «золотого століття» німецької картографії.

В 1731/32 рр. імператор Карл VI присвоїв йому титул Імператорського географа (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus). В 1716 р. цей титул Карл VI присвоїв Й. Гоманну.

Видавництво М. Зойтера успадковував (1756) Тобіас Конрад Лоттер, який одружився з дочкою картографа. Після смерті Зойтера (1757) Лоттер разом з Альбрехтом Карлом Зойтером (1722–1762) (сином видавця) успадкував його підприємство та незабаром отримав повний контроль над ним. На старих картах Зойтера з'явилося ім'я Лоттера. Він перевидав в другій половині XVIII ст. багато карт Зойтера, замінивши ім'я першого видавця на своє. Лоттер видавав атласи й різноманітні листові мапи. Після смерті його справу продовжив син Маттіас Альбрехт Лоттер (1741–1810), який відновив та видав велику частину батькових мап.

Атласи Матеуса Зойтера (https://www.vintage-maps.com/en/seutter-george-matthaus-20)

*Atlas Compendiosus oder Die ganze Welt in den nothwendigsten Geographischen Charten, 1720. Перелік 20 карт виглядає наступним чином: Welt, Europa, Asia, Africa, America, Hispania, Gallia, Magna Britania, XVII Provincia, Helvetia, Italia, Germania, Dania, Scandinvia, Polonia, Danubius cum Graecia, Moscovie Super, Moscovia Infer, Terra Sancta;

* Atlas compendiosus scholasticus (без дати), з 26 картами;

*Atlas Geographicus oder Accurate Vorstellung der Ganzen Welt, 1725 з 46 картами;

*Atlas Novus Indicubus Instructus, 1728 (перевидавався багато разів) з 25 картами, близько 1735 р. з 50 картами;

*Atlas Novus sive Tabulae Geographicae Totius Orbis Faciem, Partes, Imperia, Regna et Provincias Exhibentes Exactissima Cura Juxta Recentissimas Observation Aeri Incisae et Venum Expositae a Matthaeo Seutter Chalcogr. Augustae Vindelicorum, 1730 (52 карти), 1741, 1750 [https://archive.org/details/dr_covers-to-atlas-novus-sive-tabulae-geographicae-totius-orbis-faciem-part-12041001];

*Grosser Atlas, 1734;

*ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, 1742;

*Atlas Minor, 1744.

1720 р. Карта “Poloniae Regnum ut et Magni Ducatus Lithuaniae Accuratiss. Delineatione Reprasentat. Opera et studio Matth. Seutteri, Chalc. August” (Нова докладна карта Польського королівства й Великого князівства Литовського, старанно накреслена працею і стараннями Матеуса Зойтера). Видавець, картограф і редактор Матеус Зойтер. Ця карта є компіляцією карт Ф. де Віта «Regni Poloniœ et Ducatus Lithuaniae...» (Карта Речі Посполитої, князівства Литовського, Волині, Поділля, України, Прусії, Лівонії та Курляндії; 1670), Й. Б. Гоманна «Hane Regni Poloniarvm Magniqve Ducatvs Lithvanice...» (1705) та  Джона Сенекса «POLAND and other of the Countries belonging to that Crowne, Accordingto the Newest Observations» (1719).

На карті детально показана територія України від Полтави (Pultawa) до Львова (Lemberg). Центральне Право- і Лівобережжя назване Україною (Ukraпіа). Червона Русь (Russia Rubra) на карті простягається від західних кордонів Польщі на схід, через Дніпро аж до Полтави. Від північної межі Кам’янецького воєводства, через Брацлавщину і Київщину, позначені землі Козаків (COSACKIRA). Написи Ukrainia, Russia Rubra та COSACKIRA позначені на мапі шрифтом великого розміру, що свідчить про увагу автора до цих територій. У межиріччі Дніпра та Інгульця подано написи: Дике поле (Саmрі Deferti alias Dzike Polie) та Чорний Ліс (Czamy Las). Від Великої татарської переправи (Wielka Preprawa Tatarfka), в околицях Кодака, на Дніпрі до Смоленська (Smolensko) проходить Муравський шлях (Morawfki Slak Via quam sequuntur Tartari dum soient intrare in).

1728 р. карта увійшла до видання Матеуса Рота та Йоганна Петера ван Гелена “Atlas novus indicibus instructus...” (Відень). На цьому примірнику було нанесено картографічну сітку. 1731 р. карта була опублікована в атласі “МАТТНАЕО SEUTTER. ATLAS NOVUS...”.

У 1744 р. Т. Лоттер перевидав карту під назвою «Poloniae Regnum ut et Magni Ducat. Lithuaniae Accuratiss. Delin. opera et studio M. Seutteri, S.C.M. Geogr. Aug. Vindel. C. Privil. S.R. I. Vicariat. Tob. Conr. Lotter sculpsit. (to accompany) Atlas minor praecipua orbis terrarum imperia».

Варіант карти 1750 р. Україну (Ukrania) на карті утворює Поділля та Полтавщина. Назва Ukrania частково накладається на назву «Russia Rubra». На північному сході Україна межує з Московією (Moscoviae). На карті відсутні написи – Козаки, Дике Поле.

У 1753-55 рр. карта була опублікована під назвою «Polonia Seraphico=observans, juxta Domicilia…».

З історії.

За даними Ярослава Дашкевича кількість відомих карт України ХІV–ХVІ ст., враховуючи варіанти, досить значна. їх не менше 220 (біля 120 морських, решта – модерні) [Дашкевич Я. Р. Україна на картах ХІV – ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження].

На більшості географічних карт XIV—XVI ст. українське Наддніпров’я позначається як Sarmatia, Ruthenia, Russia, Cumania, Commania та ін.

Документи XV—XVI ст. кажуть про «Україну подільську», «Україну брацлавську», «Україну київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 р. називає Поділля «Ukraina Podolska». З розвитком Козаччини в XVI ст. назва Україна стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини — Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системі Речі Посполитої було розташоване воєводство Київське. У такому значенні термін Україна вживається в писаннях київського католицького єпископа Й. Верещинського (кін. XVI ст.) та ін.

На європейських мапах назва «Україна» не завжди була (філологічно) однакова. На картах латинською мовою писалося Ucrainа або Ukraina, але були і форми написання, як Ucrainia чи Ukrainia. Форма написання Ukrania залишилася й досі в деяких європейських мовах (іспанська, португальська, фламандська). В інших мовах «націоналізовано» закінчення відповідно до мовних звичок, так французькою L’Ucraine (у вимові «Люкрен»); в англійській – Ukraine (інколи Ucraine – у вимові «Юкрейне»); в німецькій подвійна форма: давніша Ukraina, новіша – Ukraine, Ukrajina).

На картах назви «Ukraine» (Україна) та «Cosaques» (Козаки) появляються одночасно. Перша відома карта з такими написами відноситься до 1572 р.

В Арх. Фр. Міністерства Зак. Справ зберігається карта України, зроблена в 1572 році з наказу короля Карла IX для його брата Генриха, кн. Анжуйського. На сій карті територія по обидва боки Дніпра має надпис: «Ukraine» (Україна), захоплюючи і нинішню Харківщину, яка колись звалася Слобідською Україною. Та частина, де нині Кременчук, Єлисаветград, Катеринослав, і нижче має надпис: «Cosaques» (Козаки). З сию картою, по давности вжитку географами назви «Україна», конкурує карта Мотіеля. В Націон. Бібліотеці (Париж) в паперах французького купця Мотіеля є географчіна карта басейну Чорного Моря, зроблена невідомим автором. Мотіель їздив з Франції суходолом в Туреччину через Україну. Виїхав він з дому в 1580 році, а вернувся в 1582 р., пробувши в подорожі 2 роки з лишком. Ясно, що карту, якою він користався в тій подорожі, було зроблено раніше 1580 року.  На сій карті територія по обидва боки Дніпра має на собі надпис: «Uckrania» (Україна). На тій території показані міста Овруч, Житомир, Київ, Каменець-Под., Полтава, Чигрин [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].

Цікава неточність. На жаль, в книзі Сергія Шелухіна інформація про карту (1580 р.) невірна. Автор карти, що опублікована С. Шелухіним - Обрі де ла Моттре (Aubry de la Mottraye; 1674?-1743) – француз-гугенот, агент шведського короля Карла ХІІ, який подорожував північними околицями Османської імперії та її васалів у часи, коли Карл сидів у Бендерах після Полтави.

Рік першого (англійського) видання цієї карти 1724. У 1724 році ла Моттре англійською мовою видав в Лондоні два томи своїх «Подорожей Європою, Азією та частиною Африки». Третій том він видав дев'ять років. Через 3 роки книга була перевидана в Гаазі з доповненнями (французькою), що містять опис подорожі до Криму і на Північний Кавказ. Біографи характеризують його як «правдивого оповідача, але дуже поверхового спостерігача.

Отже, при друку використали помилкову карту 1724 року, а не карту видання 1580 року.

Максим Майоров (2019 р.) так пояснює цей картографічний казус: «Про француза Мотіеля та його подорожі – жодних незалежних (від Шелухина) джерел. «Карта Мотіеля» також вибивалася зі стилістики відомих картографічних видань кінця ХVI століття...

Ім’я Ла Мотре можна прочитати на правій (східній) частині аркушу карти, яка не потрапила в книгу Шелухина. Можливо, не потрапила навмисно, хоча й виключати того, що A. De la Motraye помилково прочитано як Motiel – не стану».

В першій половині XVII ст. назва «Україна», починаючи з Карти Радзивілла (1613 р.), міститься: 1631 р. (Віллем Янсзон Блау); 1638 р., 1650 р. (Маттеус Меріан старший); 1638 та 1639 р. (рукописні карти Боплана); 1640 р. (Ян Віллем Блау та Корнеліус Віллем Блау); 1641 р. (Нікола Сансон); з 1648 р. – друкованих картах Гійома Боплана та в інших картографів.

Назва окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи «окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння.  Московська «окраїна» не має жодного відношення до України.

Після впровадження Г. Бопланом (1635 р.) назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців. Карти України Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву «Україна» вперше вжито для всієї української території «від Московії до Трансільванії». Починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XVIII ст.  Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.

В тій же Націон. Бібліотеці (Париж. – А. Б.) зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року, перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році. Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне (французький географ та картограф Нікола Сансон. – А. Б.), а другої Корнетті. На обох картах територія України має на собі надпис: «Ukraina o Paese de Cosacchi» (Україна або Земля Козаків). Ся територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям, Галичиною. Назви Русі або Россії — немає. Московію названо Московією [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].   

Нікола Сансон є першим європейським картографом, який на карті 1641 р. ототожнив Україну з Козаками  Vcraіna o Paese de Cosacchі (Україна або Країна Козаків). А Гійом Сансон (син Ніколи Сансона) вже на карті 1672 р.  «Les Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques» (Землі Корони Польської, розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і Поділля входять в Україну або в Країну Козаків) позначив на картуші (назві мапи) Україну саме як «Країна (земля) Козаків». 

На карті 1684 р. італійського географа й картографа Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643-1695) Середня Наддніпрянщина вже показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких), а на схід від неї вказана «Україна або Країна Козаків Донських, залежних від Московії» (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). А у Йоганна Баптиста Гоманна карта 1712 р.  вже називається "Україна або Козацька Земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії" (Ukrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis).

В першій половині 1700-х рр. на картах появляється термін «Cosaci Bialagorodski» (Козаки Бєлгородські), а в другій половині - терміни «Kozaci Slobodsczy» (Козаки Слобідські) та «Human Cosaks» (Уманські Козаки). У 1820-х рр. на картах появляється термін «Czernomorische Kosaken» (Чорноморські Козаки). На картах 17-19 ст. позначено й інших козаків - «Козаки Тартарські» (KASAKI TARTARI - з 1620-х рр.) і «Козаки Донські» (Cosaques Donski - з 1680-х рр.) які не мають прямого відношення до УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ.

Широкого застосування ототожнення Червоної Русі з Україною набуло  в першій половині XVIII ст. Це прослідковується на картах Абрахама Алларда (1710),  Тобіаса Йоганна Маєра (1750) та ін.

Одна із перших карт де Україна ототожнюється з Червоною Руссю - «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» та видав її під назвою "Regni Poloniæ, Magni Ducatus Lithuaniae...,» (Польща, Велике князівство Литовське...) 1670 р. Карел Аллард.

На європейських картах  XVII-XIX ст. містяться написи: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Країна Козаків), Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Вкраїна, або Країна Козаків), D'Ukraine ou Pays Des Cosaques (Україна, або Країна Козаків), Ukrajna o Paese de Cosacchj (Україна,  або Країна Козаків), Vcriania o Paese de Cosacchj (Вкраїна, або Країна Козаків), Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії), UKRAYNE COSACKISCHE LANDER (Україна козацька земля), Ucrania Cosaccorum (Україна Козацька), Ukraine ou Cosaquie (Україна, або Козаки), Pays des Cosaqyes (Країна (земля) Козаків), Pays des Cosaqyes Ukraine (Країна (земля) Козаків Україна), Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski (Дике Поле, або Земля Запорозьких Козаків), Terr. Cosaccorum zaporoviensium (Земля Козаків запорозьких), Territ Cosaccorum Zaporoviensium (Земля Козаків Запорозьких), Cosaques Zaporiski (Козаки Запорозькі), Cosaques Сzaporowski (Козаки Запорозькі), Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі), Cosaques Saporowi (Козаки Запорозькі), Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки), Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки), Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські), Cosakes de Saporoski (Козаки Запорозькі), Kosaken Ukrainiichen (Козаки Українські), Kosaken Tshernomoricen (Козаки Чорноморські), Human Cosaks (Уманські Козаки), Kozaków Humańskich y Zaporohowskich (Козаків Уманських та Запорозьких), Saporoskiaja Sieza (Запорозька Січ), Osady Zaporohowcow (території Запорозькі), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі козаки або Гайдамаки), Cosaci Bialagorodski (Козаки Бєлгородські) і т. д. 

Отже, назва “Ukraine Pays des Cosaques” (Україна Земля (Країна) Козаків) проіснувала у французьких джерелах аж до кінця XVIII ст. (в XIX ст. ця назва міститься дуже рідко). Надалі відбулася ситуативна трансформація географічного позначення цього регіону просто слово «Cosaques» (Козаки), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі), рідше – просто «Україна». Існує величезний масив картографічного матеріалу з терміном «Україна», і саме це, власне, забезпечило популяризацію імені України – саме руками Боплана, Сансона та інших видатних європейських географів-картографів.

*Байцар А. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар А. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар А. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар А. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар А. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

1753 р.