Андрій Байцар: Карти Галичини 1772-1918 р. Історія картографування

Королівство Галичини та Володимирії (нім. — Königreich Galizien und Lodomerien) — офіційна назва північно-східної провінції (коронного краю) Австро-Угорщини. Створене 1772 р. на землях, приєднаних до Австрії внаслідок 1-го поділу Польщі, існувало до 1918 р.

1773 р. — 1867 р. — Львівський циркул (округ).

За цісарським патентом від 15 серпня 1772 р. проведено демаркацію кордонів нової провінції та розділено її на 6 адміністративно-територіальних одиниць, які отримали назву крайс (від нім. кreis — круг, коло), або циркул. В офіційних документах та картографічних матеріалах, виданих на території Галичини в цей період німецькою мовою, для означення нової адміністративної одиниці провінції вживали слово «кreis». В українській науковій літературі як відповідник новому адміністративно-територіальному утворенню запропоновано назву «округ», натомість у польській – часто трапляється слово «циркул», але вживали також слово «округ» (okręg). Циркули ділили на дистрикти (від нім. кreisdistrikt – «окружна територія»).

6 жовтня 1772 р. у Галичині були ліквідовані усі попередні державні установи і запроваджена загальноприйнята в Австрії централізована система управління. Фактичним керівником краю став губернатор.

3 травня 1773 р. придворна канцелярія видала раднику Кочану інструкцію, якого відправили до Галичини здійснити адміністративну реорганізацію краю. В ній, зокрема, вказувалось, що кількість адмінодиниць — округів — має бути не більше 7. 23 липня 1773 р. губернатор Антон фон Перґен видав циркуляр керівникам новостворюваних адміністративно-територіальних одиниць.

1782 р. австрійський уряд провів чергову адміністративну реформу, за якою замість двоступеневого адміністративно-територіального устрою введено одноступеневий. Округи як великі територіальні одиниці ліквідовано, а дистрикти, які називали округами (циркулами), підпорядковано безпосередньо адміністративному центру провінції. Отже утворилося 18 округів (циркулів) (Бережанський, Бохенський, Вадовицький, Жешувський, Жовківський, Золочівський, Коломийський, Львівський, Перемишлянський, Самбірський, Сандецький, Станіславський, Стрийський, Сяноцький, Тарновський, Тернопільський, Чортківський і Ясловський). У 1786 р. 19-м циркулом стала Буковина, і лише у 1849 р. на вимогу буковинської буржуазії вона відокремилася від Галичини в окремий край.

Картографування українських земель в Австрійській імперії.

Важливим джерелом для вивчення історичної географії та розвитку картографування західноукраїнських земель (а в окремих випадках і всієї правобережної України) кінця ХVІІІ — початку ХХ ст. є австрійські топографічні карти. Завдяки високому рівню розвитку та організації австрійської військової картографії західно-українські землі (Галичина та Буковина), що у 1772–1918 рр. входили до складу Австрії (з 1804 р. — Австрійська імперія, з 1867 р. — Австро-Угорська монархія), неодноразово були покриті багатоаркушевими топографічними картами у різних масштабах. Точність і докладність зображення на них географічної ситуації відповідала тогочасним достатньовисоким вимогам в Австрії до виконання топографічних знімань, проведення картоукладальних й картовидавничих робіт. Топографічні карти використовувались не тільки військовим відомством, але й для господарських, наукових та адміністративних цілей, служили основою для створення різноманітних тематичних карт [Ростислав Сосса, Неоніла Падюка, Тарас Огородник. КАТАЛОГ АВСТРІЙСЬКИХ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (1870–1918 рр.). 2012].

Топографічним зніманням Австрії з військовою метою займалось спочатку Австрійське Генеральне квартирмейстерство, яке виконало у 1763–1787 рр. перше топографічне знімання (Йосифінське). 1806 р. воно ж розпочало роботи на основі кадастрової тріангуляційної мережі з другого топографічного знімання (Францисканське), що були завершені вже Військово-географічним інститутом до 1869 р. Упродовж 1869–1887 рр. на основі оновленої тріангуляційної мережі інститут проводить третє топографічне знімання (Францискансько-Йосифінське). У результаті кожної такої зйомки територія Австрійської монархії разом з приєднаними краями і землями була покрита топографічними картами.

Українські землі у складі Австро-Угорщини (переважно до лінії Київ – Одеса) зображувалися на топографічних картах Кайзерівського і королівського військово-географічного інституту. Це були карти масштабів 1:750 000 (карта Європи), 1:576 000, 1:300 000, 1:200 000 (Генеральна карта Європи), 1:400 000 (Оперативна карта), 1:288 000 (карти Угорщини і Галичини), 1:115 200 (карти Галичини), а також 1:75 000 та 1:25000. У Галичині з 1772 р. картографування виконувалося двома паралельними групами, в результаті чого були створені дві карти – Йозефа Лізґаніґа та Фрідріха фон Міґа.

Карта Йозефа Лізґаніґа 1783 р.

Йозеф Ксавер Лісґаніґ (нім. Joseph Xaver Liesganig, також Lisganich; 1719—1799) — видатний австрійський астроном, геодезист, картограф, математик, педагог, будівельник, метролог, конструктор астрономо-геодезичних приладів і один з піонерів визначення розмірів Землі в Австрії і у світі. Доктор філософії (1750), професор (1750). Член ордену єзуїтів (1734—1773). Керівник Астрономічної обсерваторії у Львові (1773—1783 ).

Опис карти «Винники» Йозефа Лізґаніґа (1783 р.) за Михайлом Влохом (1971 р.):

«Східня половина мапи подає передпілля Львова на сході включно з Винниками. Тут зазначено найцікавіші для історії Винник оборонні споруди, які в археології мають назву «Глиняні вали» і датуються третім на друге тисячоріччя до Хр. Археологи, які згадують про ті вали, вже не бачили їх у другій половині XIX сторіччя, а могли знати про них тільки з переказів, бо 1787 року австрійська влада усунула їх при будові «цісарського гостинця», шо переходив по лінії тих валів, правдоподібно вживаючи землю під насипи шляху. Одинокий доказовий слід тих валів зберігся на цій унікальній мапі, бо в наступному виданні мапи вже більше не зазначено їх, а тільки шлях на тім місці.

На цій мапі замкова гора у Винниках нанесена у вигляді зрізаної піраміди із стрімкими, природно оборонними боками зі сходу. півдня і заходу, а тільки з півночі вона пов’язана з тереном рівної височини без природної оборони. Тому тут було насипано оборонний вал, який на заході починається поперечною запорою коло вілли нотаря В. Левицького, а закінчується на колонії коло тюрми, де помітно насип до полудня як правдоподібний залишок валу.

Другий віддільний вал зазначено вздовж західнього берега лісу «Діброва», а в південному продовженні оборонної споруди знаходяться мочари на лузі «Лазки», що їх заливали води з «Кута». Вал «Під Дібровою» має дві прірви — переїзди. На іншому місці подаємо за Семеном Маґалясом переказ про цей вал. Правдоподібно в початках австрійської влади цей вал також розібрано і по нім не стало сліду, крім знаку на мапі. Може колись археологічні розкопки розкажуть про походження цього валу. Ця мата становить цінне доповнення до історії Винник.

При актах «Винники» у віденських архівах до мапи долучено такий військовий спис:

«Мапа Винник і околиці, 1:28.800 виконав Аббе Ліссґаніґ 1783 р.

Замок — міцний мур, так само костел. Малі етапи з доброю водою до пиття для людей і худоби. В напрямі Львова багато ставків. Прилеглий ліс складається з молодої бучини. Ліворуч — мочаруваті луги. Дорога до Львова повз стави, переважно вивозом, надзвичайно погана. До Чішок іде добра дорога, так само до Миклашева дорога має твердий грунт. Замкова височина домінує коло Підбірців. (Підпис) Abbe Lissganig».

КАРТОГРАФ ТА АСТРОНОМ ЙОЗЕФ ЛІЗҐАНІҐ: ЛЬВІВСЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ (1772–1799). (за Уляною Кришталович 2019 р.; з доповненнями автора).

Перші десятиліття австрійського правління можна назвати епохою точних наук та картографування Галичини. Марія Терезія делегувала в Галичину найдосвідченіших та найкращих представників фізико-математичних, астрономічних та геодезичних наук Австрії: Франца Ґусманна, Іґнаца Фрайгера фон Райна, Ґеорґа Іґнаца фон Метцбурґа, Йоганна Гольфельда. Загалом до Галичини прибуло близько 20 спеціалістів цього напрямку. Як керівник Комісії з картографування галицьких земель до Львова приїхав Йозеф Лізґаніґ (Joseph Xaver Liesganig; 1719—1799), на той час уже відомий науковець із європейським іменем.

Тріанґуляційні землемірні роботи під керівництвом Й. Лізґаніґа розпочалися у серпні 1772 р. і завершилися весною 1774 р. На основі зібраних матеріалів Лізґаніґ склав і опублікував карту “Ost Galizien” на 9 аркушах М 1:72.000 (1778 р.); оскільки в такому масштабі вона була невигідна для використання, Лізґаніґ зменшив її до М 1: 144.000. Однак, Надвірна канцелярія заборонила її тиражувати, посилаючись на великі помилки, зокрема у зображенні меж округів і перекручення назв населених пунктів.

Тільки через чотири роки Йозеф ІІ зобов’язав Лізґаніґа швидко закінчити роботу над картою, необхідною для роботи адміністративних установ, врахувавши новий адміністративний поділ та приєднані на той час до монархії землі Буковини (1777 р.), а також виправити помилки, допущені, зокрема, у назвах населених пунктів. “Швидко” розтягнулося на шість років, і тільки у 1790 р. була опублікована 42-секційна карта Regna Galiciæ et Lodomeriæ, вигравіювана Ґотфрідом Прікснером. Багатий картуш малював Франц Антон Маульбертч. В процесі останнього етапу роботи над картою, інженер Йоган Ліхтенштерн створив на її основі і опублікував у 1789 р. карти шести адміністративних округів Галичини. Карти Ліхтенштерна, як і останній варіант карти Лізґаніґа, були опубліковані доволі великими тиражами і використовувалися державними структурами протягом багатьох років.

Зокрема, для службовців Будівельної дирекції карта Лізґаніґа слугувала підставою для проектування нових транспортних сполучень, зокрема поштових сполучень і торговельних шляхів Галичини (1796), а також шосейної дороги на відтинку Львів-Чернівці (1807).

Робочі варіанти цих карт збереглися у фонді Крайової будівельної дирекції (ф. 167) у львівському Історичному архіві (ЦДІАЛ), як і робочий варіант карти кордонів Східної та Західної Галичини, здійснений на основі порівняння трьох карт: Східної Галичини (Ost Galizien, 1778) Й. Лізґаніґа, Західної Галичини (West Galizien, 1796) Ґ. Метцбурґа та Генеральної карти Угорщини (Mappa generalis regni Hungariae, 1806) Яна Ліпського.

Після цього карта вийшла ще декілька разів, зокрема у 1794 р. у Львові з покажчиком населених пунктів «Index Locorum omnium Galiciae, Lodomeriae atque ad huius calcem adjectu Bukovinae» окремою книгою.

1803 р. на основі карти Лізґаніґа видавництво Товариства мистецтва та індустрії у Відні видало карту округів Галичини («Galizien Oriental...= Ost Galizien. Nach Liesganig’s grosser Charte und andern bewährten Hülfs» (Карта Східної Галичини). Масштаб приблизно 1:530 000, видана на 4 аркушах (57,5 х 47 см).

У 1805 р. у Відні видано «Атлас Австрійської імперії», в якому 8 карт із 40 присвячено Галичині: «Загальна карта королівства обох Галичин ..., 1804» Я. Ліхтенштерна масштабу приблизно 1:1 500 000; на 4 аркушах «Карта Східної Галичини, 1803» за Й. Лізґаніґом, масштабом приблизно 1:530 000; 3 аркуші «Карти Західної Галичини, 1803» за І. Ґ. Метцбурґом і Дж. А. Ріцці-Дзанноні, масштабу приблизно 1:530 000

Останнє видання карти під назвою «Koenigreich Galizien und Lodomerien» на 33 аркушах вийшло у Відні у 1824 р. На карті показано понад 10 тис. населених пунктів. Топографічні карти Галичини Й. Лізґаніґа 1790 р. і 1824 р. у порівнянні з попередніми рукописними картами були наступним кроком в еволюції картографування західноукраїнських земель і стали підосновою для видання подальших карт Австрійської імперії.

1824 р. Карта «Königreich Galizien und Lodomerien» (Королівство Галичини та Лодомерії). Масштаб 1:288 000. Аркуш «Tab. XVII Lemberg». Автор: Йозеф Лізґаніґ.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Oberweinbergen); німецька колонія Унтерберґен (Unterbergen); Вулька Сихівська (Wulka Sichowska) та довкільні села.

У Відні було видано цю карту під назвою «Ost Galizien» на 9 листах у масштабі 1:72 000 (1778 р.). На карті зображено райони з адміністративними центрами: Тарнув, Жешув, Сянок, Дукля, Замость, Перемишль, Львів, Золочів, Тернопіль, Бережани, Стрий, Самбір, Станіславів (Івано-Франківськ), Заліщики й Чернівці. Згодом цю карту Йозеф Лізґаніґ зменшив до масштабу 1:144 000, а у 1786–1790 рр. ще зменшив австрійський картограф Йоганн Маркс фон Ліхтенштерн (1765–1828) до масштабу 1:288 000 і після виготовлення її мідериту Готфрід Прікснер (1746–1819) видав на 49 аркушах (31,3 x 23,4 см) під назвою «Regna Galiciae et Lodomeriae» (Відень, 1790 р.). Загальний формат карти 165 x 230 см.

«Карта фон Міга» 1783 р.

«Карта Королівства Галичини і Лодомерії» (Karte des Koenigreiches Galizien und Lodomerien) або так звана «Карта фон Міга» (за прізвищем керівника – інженера, обер-лейтенанта квартирмейстерства австрійського Генерального штабу), створена у 1779—1782 рр. для військових потреб в рамках першої (Йосифінської) топозйомки території Галичини. Йосифівська військова карта Галичини і Лодомерії з урахуванням її секретності, ніколи не публікувалася.

Перше військове топографічне знімання території Буковини, на відміну від інших коронних країв, було проведене в 1773-1775 рр. у масштабі 1:57 600. Рукописна Йосифінська карта Буковини того ж масштабу була укладена на 72 аркушах.

Карти в межах коронних країв (як правило в масштабі 1:28 800) діляться на секції. Умовні позначення полягають в різнобарвному тонуванню великих поверхонь, на які нанесені відмітки чорною, коричневою та червоною тушшю.

4 685 листів загальної Йосифінської карти існують в 3-х варіантах: оригінали, чернетки та копії. Зберігаються в Військовому архіві Відня, де розділені на окремі справи – згідно з колишнім територіальним поділом і адміністративним підпорядкуванням. Створену карту масштабу 1:288 000 опубліковано у Відні в 1790 р.

Топографічні обміри Східної Галичини розпочалися під керівництвом фельдмаршала-генерала Зеегера і продовжилися обер-лейтенантом Фрідріхом фон Міґом, а з 1783 р. — майором Вальдау.

Загальний обсяг Йосифінської карти коронного краю Галичини та Лодомерії складається з 413 аркушів (227 аркушів по території сучасної України). Дрібні фрагменти карти, які виходили за розмітну сітку, приєднувалися до сусідніх секцій. На карті-індексі, яка займала один лист, позначена структура розкладки і нумерація всіх листів, а на кожному з них – головні міста, найважливіші дороги і річки, назви прикордонних земель.

Усі карти – оригінал, чистовик і копія – виконані на папері, що наклеєний на тканину. Листи мають розмір приблизно 42 х 63 см. Копії трохи більшого формату за рахунок додаткової «облямівки» з боків карти, зокрема, в правій частині карт-копій кріпилося 8-сантиметрове поле з переліком поселень, зазначених на карті.

Масштаб карти – 1:28 800. Один лист карти при такому масштабі охоплював територію 1,6 х 2,44 милі або близько 4-х квадратних миль.

Назви поселень, зокрема міст, дано польською мовою, що ж стосується більшості топонімів – річок, гір, урочищ, також часто сіл, то по відношенню до них, як правило, використовувалися місцеві українські назви.

Над картою й описом до неї працювала велика група картографів, за кожним з яких були закріплені кілька секцій. Тож не дивно, що написи і інтерпретації умовних позначень на карті несуть на собі відбиток індивідуальності почерку кожного картографа.

Франц Людвіг Ґюссефельд.

Франц Людвіг Ґюссефельд (Franz Ludwig Güssefeld; 1744—1807), німецький картограф. Він відомий своїми дуже точними картами, які в основному були опубліковані «Homannsche Erben» (Спадкоємці Гоманна) у Нюрнберзі.

1775 р. Перша австрійська карта Галичини та Людомерії. Назва карти «Lubomeriae et Galliciae Regni Tabula Geographica». Формат 59 x 45 см. Видавництво: Impensis Homannianorum Haeredum.

На карті позначені Земля Перемишльська, Земля Саноцька які належать до української частини Галичини (Червоної Русі).

Українська етнічна територія – 100 км на захід від р. Сян. Протягом багатьох століть аж до середини XIX ст. польсько-українська етнічна межа була доволі стабільною і збігалась із західним кордоном Київської Руси та Руського королівства (Галицько-Волинського князівства), пізніше — з західною межею Руського, Берестейського і Підляського воєводств. Збігалася з північною межею Західної Лемківщини (від Щавниці до Дуклі), західними межами Надсяння (західний край річкових долин Віслока і Сяну до Ниська), Холмщини та Підляшшя.

За наступні 100 років просунулася на схід за рахунок лівобережного Надсяння і західної Холмщини.

Тобіас Конрад Лоттер та Маттіас Альбрехт Лоттер.

Тобіас Конрад Лоттер (Tobias Conrad Lotter; 1717-1777; гравер та видавець мап) та його син Маттіас Альбрехт Лоттер (1741-1810), який відновив та видав велику частину батькових мап.Тобіас Конрад Лоттер жив і працював у Аугсбурзі (Німеччина). Родинний картографічний бізнес він успадкував у 1756 р. від свого тестя, Маттіаса Зойттера. Лоттер видавав атласи і різноманітні листові мапи.

1775 р. Карта «Carte Nouvelle des Royaumes de Galizie et Lodomerie, avec le District de Bukowine». Видана в м. Аугсбург. Масштаб в милях. Мова – французька, частково латинська. Це мапа з фондів Нью-Йоркської публічної бібліотеки. Мапа цікава тим, що на ній подано адміністративно-територіальний устрій Галичини, Лодомерії та Буковини в період 1775-1782 рр.

На карті позначені: Винники (Wіnniki) та довкільні села. Винники в цей період належали до дистрикту Жовква.

1787 р. було видано «Атлас Королівства Галичини та Лодомерії» Ф. І. Мера — гідрографа, інженера й географа. Атлас складається з генеральної карти (на 2 аркушах) і 10 карт округів. Розмір кожного аркуша становить 43 х 60 см. Атлас перевидавався 1789 і 1790 pp.

Антон Фрідріх Бюшинг (Anton Friedrich Büsching) та

Йоганн Франц Йозеф фон Райлі.

Йоганн Франц Йозеф фон Райлі (Franz Johann Joseph von Reilly; 1766—1820), австрійський видавець, картограф та письменник.

1789 р. Карта «Spezial Karte von des Koenigreichs Galizien und Lodomerien: westlichen Kreisen ».

Джозеф-Франсуа Марі та Транквілло Молло.

1790 р. Карта «General-Charte des Atlasses von Galizien und Lodomerien nach der neuen Eintheilung in 19 Kreise mit dem District der Buckowina…» (Генеральна карта атласу Галичини та Лодомерії згідно з новим поділом на 19 округів з округом Буковина…). Відень. Поміщена в «Atlas des Roiaumes De Galicie Et De Lodomerie: Consistant en une Carte générale de ces deux Roïaumes, et en 10 Cartes particulières des 19 Cercles selon la nouvelle division, avec le District de la Bucovine = Atlas der Königreiche Galizien und Lodomerien».

Автори мапи: французький математик Джозеф-Франсуа Марі (Joseph-François Marie; 1738-1801) та австрійський видавець Транквілло Молло (Mollo Tranquillo; 1767-1837).

На карті позначені: Винники (Wіniki) та довкільні села. Винники в складі Львівського округу (№ 12 на карті).

Йоганн Франц Йозеф фон Райлі.

Йоганн Франц Йозеф фон Райлі (Franz Johann Joseph von Reilly; 1766—1820), австрійський видавець, картограф та письменник.

1790 р. Карта «Des Koenigreichs Galizien und Lodomerien mittlere Kreise. Nro. 36» (Середні округи Королівства Галичини і Лодомерії. № 36). Адміністративна карта Галичини станом на 1790 р. На карті показано адміністративні межі, позначено межі округів. Винниківщина належить до Львівського округу.

Франц Райссер.

Франц Райссер (Franz Reisser; 1771-1836), австрійський картограф і гравер.

1805 р. Карта «Ost und West Galizien nach den neuesten beobachtungen» (Східна й Західна Галичина згідно з останніми спостереженнями). Адміністративна карта. На карті показано адміністративні межі, позначено межі округів. Винниківщина належить до Львівського округу. Також позначено великі населені пункти (за трьома символами розміру), єпархії для чотирьох видів християнських конфесій. Позначено річки та дороги, а також соляні шахти, родовища свинцю та срібла.

1807 р. Карта «Galizien» (Галичина). Карта була надрукована в «Atlas der Neuen Geographie B. Schulbücher Verschleiss», Відень, 1813 р. Адміністративна карта. На карті показано адміністративні межі, позначено межі повітів. Винниківщина належить до Львівського повіту. Також позначено великі населені пункти, єпархії для чотирьох видів християнських конфесій. Позначено річки та дороги.

Йоганн Блейм.

1820 р. Карта «Strassenkarte von Galizien» (Дорожня карта Галичини). Автор: Йоганн Блейм (Johann Blaim).

Дорожня карта Галичини показує великі міста з дорогами, що з’єднуються між собою. У легенді подано три типи поселень і понад сорок інших об’єктів, включаючи адміністративні центри, церкви, школи, заводи та шахти. Карту прикрашають романтичні малюнки тушшю та малюнком, включаючи стилістичну руїну з іменем та офісом автора.

На карті позначені: Винники (Wіniki), німецька колонія Унтерберґен (Unterbergen) та довкільні села.

Карл Фердинанд Вайленд

Карл Фердинанд Вайленд (Carl Ferdinand Weiland; 1782-1847) – німецький картограф. Працював у Веймарському Географічному інституті (Geographischen Isntitutes Weimar; 1804 – 1903).

1825 р. Карта «Das Königreich Galizien» (Королівство Галичина). Адміністративна карта Галичини станом на 1825 р. На карті показано адміністративні межі, позначено межі округів. Винниківщина належить до Львівського округу.

Показує політичні й адміністративні кордони, фортеці, населені пункти, залізниці, рельєф, водойми. Рельєф зображений штрихами. Включає легенду та дві шкали. Гравірування вручну. Розмір карти 28 х 38 см, на аркуші 45 х 57 см. Карта перевидавалася в 1829 р., 1832 р.

Джованні Марієні. Карта Галичини.

Джованні Марієні (Giovanni Marieni; перша пол. XIX ст.), італієць, картограф, астроном і геодезист Австрійського Військово-географічного інституту. У 1831 році він взявся за складання Атласу сучасної географії з 36 таблицями. З 1841 по 1843 рік австрійський уряд доручив йому координувати тріангуляцію з іншими сусідніми державами.

1833 р. Карта «Regno di Galizia e Lodomiria». Масштаб 1:1 750 000. Створена Джованні Марієні (Giovanni Marieni) під наглядом А. Кампана (A. Campana).

Карта походить з атласу Марієні „Atlante geografico, ricavato e tradotto in italiano dall'originale di Vienna”. Видавництво: Мілан. Формат карти 34 х 43 см. Це адміністративна карта. На карті показано контур кожного внутрішнього адміністративного підрозділу (крейс (округ), тут позначений «Circolo»), а також річки, дороги, а також зображення великих гірських хребтів, регіональні головні міста та єпископства позначені символами.

На карті позначені: Винники (Wіnniki) та довкільні села.

Франц Раффельспергер. Карта Галичини.

1846 р. Карта «Karte des Konigreiches Galizien» (Карта Королівства Галичини). Адміністративний поділ Галичини на 1846 р.

Автор: Франц Раффельспергер (Franz Raffelsperger; 1793–1861), австрійський друкар, картограф і письменник. Видавництво: Відень. Масштаб: 1:864 000 (приблизно).

На карті позначені: Винники (Wіnniki); Чишки (Czyski); Підбірці (Podbersce) та довкільні села.

Генріх Кіперт.

Генріх Кіперт (Heinrich Kiepert; 1818-1899), німецький географ і картограф, член Прусської та Австрійської академій наук протягом 1860-1865 рр. видав атлас “Hand-Atlas”; друге видання “Hand-Atlas” – 1871-1891 рр.; третє видання – “Kiepert's Grosser Hand-Atlas” – 1892-1900 рр.

1852 р. Карта «Ungarn mit seinen Nebenländern und Galizien» (Угорщина з сусідніми країнами та Галичина). Масштаб 1 : 1600000. Видавець: Verlag des Geographisches Institut. Перевидавалася в 1857, 1858, 1859 рр.

У 1858 р. опублікована під назвою «Galizien, Ungarn und Nebenländer» (Галичина, Угорщина та сусідні країни). Поміщена карта в атласі «Neuer Handatlas über alle Theile der Erde». Формат карти 45 x 54 см.

На карті показані: Королівство Галичина, Королівство Угорщина, Велике князівство Трансільванія, Королівство Хорватія, Королівство Славонія та Королівство Далмація.

На карті позначені: Винники (Wіnniki) та інші великі населені пункти.

Наприкінці 1860-х років Військово-географічний інститут видав «Дорожню карту Королівства Галичини та Лодомерії ... станом на 1865 р.» масштабу 1:432 000 на 3 аркушах (1867 р.) і «Дорожню карту Галичини та Буковини» масштабу 1:288 000 на 11 аркушах (1868 p.).

Карл Куммерер Ріттер фон Куммерсберг. Карта Галичини.

1855 році в Австрії відбулася робота по картографуванню Галичини, Володимирії та Буковини, що вийшла друком як серія карт з назвою «Administrativ Karte von den Königreichen Galizien und Lodomerien mit den Grossherzogthume Krakau und den Herzogthümern Auschwitz, Zator und Bukowina» (Адміністративна карта Королівства Галичини, Лодомерії та Буковини).

Робота виконана в чорно-білому варіанті на 60-ти аркушах у масштабі 1:115 000 і опублікована у «Verlag und Eigenthum von Artatia» у Відні Карлом Куммерером Ріттером фон Куммерсбергом (Carl Kummerer Ritter von Kummersberg; 1797-1877), імперським чиновником, який займався кадастровими обстеженнями в Моравії.

Друк здійснений видавництвом «Артарія і Ко» у Відні (Artaria & Compagnie). Компанія спеціалізувалася на виданнях та торгівлі у трьох галузях: мистецькому, музичному та картографічному. Фірма заснована в Відні у 1770 р. вихідцем з Італії Джованні Артаріасом (Giovanni Artarias). З 1775 р. фірма розташовувалася за адресою - вул. Кохльмаркт, 9 (Kohlmarkt, 9) у Відні.

У 1920 р. Відділ карт Артарії увійшов до складу картографічної фірми Г. Фрайтага і Берндта (Kartographische Anstalt G. Freytag & Berndt). У 1944 р. фірму перейменовано на "Freytag-Berndt u Artaria KG". Існує дотепер.

До 1857 р. було опубліковано 25 аркушів, до 1859 р. — 31 аркуш, інші — у 1860—1863 pp.

Титульний аркуш є чудовим прикладом яскравої літографії того періоду, водночас аркуші карти не менш характерні своєю точністю і деталізацією.

План Львова є складовою частиною карти Куммерсберга (аркуш № 24), яка вийшла друком у 1855-1863 рр. Окрім Львова серед аркушів карти Куммерсберга опубліковано плани Кракова та Чернівців.

Аркуш «21. Umgebungen von Lemberg Winniki Kulikow Busk und Gliniany». 1855 р.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinberg); німецька колонія Унтерберґен (Unterberg); урочище Діброва (Dabrowa); р. Марунька (Marunka); р. Cихівська (Siechowska); потік Чепін (Czepin); корчма Принада (Przenada) між Винниками і Лисиничами; Чортова Скеля 217,3 м н. р. м. (Czertowa skala); урочище Кам’яна гора (Kamienna góra) на захід від Чортової скелі; урочище Ялівець (Jalowiec) в районі сучасного дріжджзаводу; ресторан «Лісничівка» («Jägerhaus») в районі урочища Млинівці; урочище «На Пасіках» (Na pasiekach) між Млинівцями і Ялівцем; тютюнова фабрика; урочище Двір (Dwór) з церквою (теперішнє с. Волиця); цегельня на Другій Вульці; Великий ліс (Wielki Las) між Сиховом і Винниками; урочище Вулька (Wulka); поселення — Перша Вулька (Wulka), Друга Вулька, Третя Вулька, Сихівська Вулька та довкільні села.

Мапа цікава тим, що на ній вперше позначено Винниківський повіт та його межі. Повіт існував у період з 1854 р. до 1867 р. 1854 р. була проведена адміністративна реформа, згідно з якою у складі Королівства Галичини та Володимирії були утворені повіти.

Історична довідка. Під час реформи цілий коронний край розділили на два адміністративні округи (нім.Verwaltungsgebeit) з центрами у Львові (Східна Галичина) та Кракові (Західна Галичина). Адміністративні округи було поділено на судові циркули (нім. Кreisgericht). Зокрема, в адміністративному окрузі Львів були такі судові циркули: Львів, Золочів, Самбір, Перемишль, Тернопіль, Станіслав. В межах судового циркулу Львів виділено циркули (нім. Кreis) Львів та Жовква. Циркули були розділені на податково-судові повіти (нім.Bezirks auch teueramts) або бецірки.

Усього на території Галичини утворили 178 бецірків, зокрема, у східній її частині – 110. Центрами податково-судових повітів стали всі міста, значна кількість містечок і навіть деякі села (зокрема — Винники). Такий двоступеневий адміністративно-територіальний устрій з двома метрополіями існував до 1867 р., коли австрійський уряд на теренах Галичини запровадив новий політико-адміністративний поділ. Тоді ліквідували циркули та запровадили 74 адміністративних повітів або бецірків (нім.Bezirk), в межах яких створили податково-судові повіти. Винники включені до Львівського адміністративного повіту.

В межах циркулу Львів протягом 1854-1867 р. було 5 повітів:

*Львівський;

*Винниківський;

*Янівський;

*Городоцький;

*Щирецький.

Владислав Мічинський.

Владислав Мічинський (Wladyslaw Miczynski), польський картограф.

1870 р. Карта «Galicyja i Lodomeryja z ksiestwami Bukowina, Oswiecimem, Zatorem i wielkiem ksiestwem Krakowskiem dla użytku szkół ludowych» (Галичина та Лодомерія з князівствами Буковина, Освенцим, Затор та Велике князівство Краківське. Карта для використання народними школами).

На карті позначені: Винники (Wіnniki) та довкільні села.

Р. А. Шульц.

Р. А. Шульц (R. A. Schulz), австрійський картограф.

1888 р. «General Post- und Strassenkarte von Galizien und Lodomerien mit Auschwitz, Zator und Krakau; so wie des Kronlandes Bukowina» (Генеральна поштова та дорожня карта Галичини та Лодомерії з Освенцимом, Затором і Краковом; а також коронного краю Буковина). Видавництво «Artaria & Co».

Масштаб: 1:864 000. Формат карти 56 х 64 см, складена в обкладинку 20 х 14 см. Початковий меридіан Ферро. Це транспортна, політико-адміністративна, дорожня карта. На карті показано адміністративні межі, позначено межі повітів. Винниківщина належить до Львівського повіту. На карті позначено м. Винники.

Станіслав Юзеф Маєрський.

Станіслав Юзеф Маєрський (Stanisław Józef Majerski; 1852-1926) – польський педагог, географ та історик, радник Львова, автор першої польської гіпсометричної карти.

Подією в історії картографії стало видання першої польської гіпсометричної (фізичної) карти. На цю карту була опублікована позитивна рецензія Е. Ромера, в якій він вперше виступив на захист гіпсометричних карт.

1894 р. 1910 р. Карта «Mapa ścienna Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem z Księstw: Oświęcimskiem i Zatorskiem» (Настінна карта Королівства Галичини та Лодомерії з Великим Князівством Краківським і Князівством Освєнцімським і Заторським). Масштаб 1: 350 000. Формат 156 x 96 см. Карту надрукувала літографія А. Пшишлака і видала львівська книгарня Губриновича і Шмідта. Мова польська.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); Чортова скеля (418); річка Марунька (Marunka) та довкільні села.

1903 р. Карта «Galicyja...» (Галичина. Карта політична і комунікаційна). Масштаб 1: 1 055 072.

Мова польська. На карті позначені: Виники (Wіnniki) та довкільні села.

1918 р. Карта «Galicya» (Галичина). Кольорові відтінки представляють висоту місцевості, з регіональними вершинами, виділеними символами на карті. Основні залізничні лінії та річки позначені червоним і чорним кольором відповідно. Ця карта є спрощеною версією карти Маєрського 1894 року.

1900 р. Карта «Mapa Galicyi».

Мова польська. На карті позначені: Винники (Wіnniki), як центр Винниківського судового повіту та довкільні села.

Львівський політичний повіт складався з судових повітів: Львів, Винники та Щирець. Отже, Винники з навколишніми селами входили в склад Винниківського судового повіту.

1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.

Винниківський судовий повіт існував у таких межах (на 1910 р.): Білка Королівська, Білка Шляхетська, Борщовичі, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончари, Глуховичі, Германів, Кам’янопіль, Журавники, Кам'янопіль, Козельники, Кротошин, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Weinbergen (Винники), Unterbergen (Підгірне).

Герб Винник доби австрійського панування мав суто «промовистий» зміст. Його опис зберігся в реєстрі, складеному 1897 р. офіціялом львівського архіву Ф. Ковалишиним: «На срібному тлі зелена галузка винограду з гроном».

1897 р. — рішення Галицького Сейму про задоволення петицій громад підльвівських сіл Вовків, Кугаїв, Підтемне і Загір'я з просьбою про вилучення їх з Винниківського повітового судового округу і включення до Львівського. Причина банальна - в болотисту пору доїхати до Винник навпростець сільськими дорогами непросто і тому жителі цих сіл найперше добираються до доброго стрийського гостинця і далі ним - до Львова, а потім ще й вимушені долати лишніх 10 км до Винник. Задовольнили.

Польсько-українська етнічна межа (за: Сергійчук В. І. (Етнічні межі і державний кордон України. — Вид. 3-є. — К. : ПП Сергійчук M. І, 2008. — 560 с.) та Макарчук С. А. (Етнічна історія України. — К. : Знання, 2008. — С. 222-223).

Після Першої світової війни українсько-польська етнічна межа згідно з даними польського перепису населення 1931 року починалася від міста Щавниця над річкою Дунаєць і проходила до Верхомлі Великої, далі — на північ і від Грибова через Горлиці, Ясло, Новий Змигород, Дуклю, Романів, Динів і тяглася на північний схід до міста Ярослава і далі по річці Сян аж до гирла річки Танва. У східному напрямку ця межа по річці Танві продовжувалася на південь від Білгорая. Потім круто повертала на північ паралельно Західного Бугу до Дорогичина і Лісної над Нарвою.

За Михайлом Грушевським початково східнослов'янська колонізація на заході обіймала басейн Західного Бугу та Сяну, місцями наближаючись до річки Вісли, й зустрічалася з польською колонізацією на вододілах Вепра та Сяну, утворюючи мішані території понад Віслоком і між Вепром і Віслою. З часом польська колонізація цих країв посилювалась й межа зміщувалась на схід. Виняток становили гірські території, що залишались за українцями.

За Іоакимовим літописом у 990 р. Володимир Великий розбив польського князя Мечислава й повернув до складу Київської Русі 5 західних міст. За Борисом Грековим, етнічний склад червенських міст був українським. За часів Київської Русі західна українська (руська) межа майже збігалася з тогочасним політичним кордоном, який за словами Оди Дітріхівни, вдови Мечислава, простягався до самого Кракова. На думку А. Лонгинова польсько-руська етнічна межа в XI—XII століттях проходила по річці Вепр. Найзахідніші удільні князівства (зокрема, Перемишльське, Теребовлянське, Галицьке) та пізніше утворене Галицько-Волинське князівство також зберігали свій руський національний характер. У XIII—XIV століттях етнічна межа майже збігалася з державною, яка проходила нижньою течією річки Нурець на півночі та західніше міст Дорогичин, Межиріччя, Верещин, Красностав, Туробін, Щебрешин, Крешів, Ряшів, Тичин, Березів, Коросно. Виняток ставили південні українські поселення, розташовані в гірській місцевості західніше від русько-польського державного кордону.

Перші згадки про проникнення католицизму та початок польської колонізації на Русі з'являються в XIII столітті. Після включення Галицької Русі до складу Польського королівства на Галичині з'являються перші польські поселення, польська влада починає здійснювати активні заходи з окатоличення та спольщення завойованих теренів.

Попри постійне посунення етнічної межі на схід, у середині XVII століття вважалося, що західна межа українського народу проходить по Віслі й сягає Кракова та Любліна. Межу по Віслі, зокрема, неодноразово проводив у перемовах з іноземними державами Богдан Хмельницький, вона також згадується у договорі гетьмана Петра Дорошенка з Туреччиною. Крайні західні поселення з православними церквами за даними польських податкових реєстрів: Межиріч, Вогинь, Парчів, Красностав, Щебрешин, Крешів, Лежайськ, Дубно, Блажова, Ясенів, Дошно, Брунари, Королева Руська, Верхомля Велика, Шляхтова.

З часом західна українська етнічна межа змістилася на схід і замість Вісли нею стала річка Вепр, а на початку XX століття ще східніше — від Дорогичина на півночі на Сідлець, Луків, Радинь, від Коцька по Вепру до Красностава, через Щебрешин, Білгорай, Лежайськ. Сильно на зміну етнічних меж вплинула проведена в 1915 році й мотивована наступом австрійської армії російська евакуація українського населення, яке проживало на захід від Західного Бугу, у внутрішні райони Російської імперії.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

*Кришталович У. Перша топографічна карта Галичини Йозефа Лісґаніґа / У. Кришталович // Боплан і Україна: Зб. наук. пр. – Львів, 1998. – С. 146-154. *Перші томи топографічної карти Галичини та Володимирії кінця XVIII століття / Капраль М. М. // Вісник геодезії та картографії. — 2013 — № 5 (86) — С. 52-53.

*Петришин Г. П. Карта Ф. фон Міга 1779-1782 р як джерело до містознавства Галичини / Г.П. Петришин. - Л.: Вид-во НУЛП, 2006. — 292 с.

*Сосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. К. : Наук. думка, 2000. 248 с.

*Сосса Р. І. Картографування території України: історія, перспективи, наукові основи. К. : Наук. думка, 2005. 292 с., 56 іл.

*Сосса Р. І. Історія картографування території України: підручник. К. : Либідь, 2007. 336 с.

*Сосса Р. І. Дослідження з історії картографії України // Укр. іст. журн. – 2008. – № 3. С. 176-202.

*Сосса Р. І. Каталог австрійських топографічних карт українських земель (1870–1918 рр) / Р. Сосса, Н. Падюка, Т. Огородник // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. / Упоряд. С.Б. Хведченя; відп. ред. Г.В. Боряк. К. : Ін-т історії України НАНУ, 2012. - Число 12. С. 155-162.

*Affek A. Georeferencing of historical maps using GIS, as exemplified by the Austrian military surveys of Galicia / A. Affek // Geographia Polonica. Journal. – 2013. – № 86. – p. 375-390.

*Galicja na jozefinskiej mapie topograficznej 1779-1783 / Wyd. W. Bukowski, B. Dybas, Z. Noga / Polska Akademia Nauk, Instutut Historii im. T. Mauntrffla; Uniwersytet Pedagogiczny w Krakowie, Instutut Historii. – Krakow, 2012. – T. 1. – Cz. A. – 324 s.; Cz. B (Sekcje 1-30); T. 4. – Cz. A. – 310 s.; Cz. B (Sekcje 81-87, 109-117, 126-132, 143).

*Konias A. Kartografia topograficzna Slaska Cie szynskiego i zaboru austriackiego od II polowy XVIII wieku do poczatku XX wieku / A. Konias – Katowice, 2000. – 259 s.

*Österreichische Kartographie ꞉ Wiener Schriften zur Geographie und Kartographie / Ingrid Kretschmer // Institut für Geographie und Regionalforschung der Universität Wien Kartographie und Geoinformation – B., 2004 – Вand 15 – 317 s.

*Faluszczak F. P. Кartografia Galicji Wschodniej w latach 1772-1914 / F. P. Faluszczak – Rzeszow, 2011. – 340 s.; Wolski J. Kar tografia topograficzna Bojkowszczyzny Zachodniej 1772-1939 : Bojkowszczyzna Zachodnia - wczoraj, dziś i jutro. T. 1 / Red. J. Wolski – Warszawa, 2016 - s. 107-174 (Monografie IGiPZ PAN; 17).