ЗНІМАЮ КАПЕЛЮХА. Як мій дідо йшов на Винники (а це в центр, так ми говоримо). 1960-і – 1970-і рр.
У 1960-ті — 1970-ті — це були часи, коли у Винниках на вулиці ще часто можна було почути як норму звертання «прошу пані», «прошу пана», «моє поважаннє», «цілую ручки» (при звертанні до жінок), на відміну від наступних десятиліть, коли таку форму звертання вважали вже (і, на жаль, не лише прибулі зі сходу) архаїчним впливом села.
- О! Пане Юрко! (підносить капелюх). Як ся маєте? Давно не бачив.
- Пане Соболь, я вас теж. Як там худоба ваша?
- Дякувати Богу!!!
Через кілька десятків метрів. Проходить баюру (калюжу) і зупиняється.
- О! Пані Ганко! (підносить капелюх). Як жиєте?
- Та дякувати Богу, добре.
- Вітання Юркові.
Через 100 метрів.
- Слава Богу пане Врецьона.
- Слава навіки пане Соболь.
- Там десь вчора наші йолупи малі билися.
- Так. Мій прийшов замурзаний, а ваш теж я бачив...
- Побилися і помиряться, бо колєги. Виростуть на кавалєрку разом ходити будуть.
-Так... Вітання пані Ганці.
- І вам добра....
Через кілька десятків метрів.
- О! (знов знімає капелюха). Пані Муруся! Як там Стефко?
- Та трохи хворий.
- Бог дасть - виздоровіє!!!
- Там нагадайте йому про васервагу.
- Файно є. Нагадаю.
І такий «марафон» в 1 км тривав годину!!!
Спогади корінної винниківчанки Дани Зегельбах (про 60-і - 70-і рр.): «Капелюх- то був важливий елемент в гардеробі чоловіків. Без капелюха на Винники поважному панові ? Та нізащо, ні-ні !!! Пригадую коли йшли з моїм батьком вулицями містечка та зустрічали знайомих (а тоді у Винниках, майже всі знали один одного) вітались і чоловіки знімали свого капелюха і казали : «Слава Ісусу Христу», чи «добрий день» і додавали «моє поважаннє» при цьому легко вклонялись. Особливо жінки, злітали, майже, до небес, коли чоловіки додавали оце «цілую ручки». Цей вуличний етикет то було крутіше усякої крутизни. Ностальгія...».
З історії капелюха у Львові. 1900-1980-і рр.
На початку 1900-х років Львів, як частина Австро-Угорської імперії, орієнтувався на віденську та паризьку моду, де капелюх був обов'язковим елементом публічного образу.
Циліндр. Високий шовковий капелюх залишався символом аристократії та офіційних прийомів.
Котелок. Найпопулярніший повсякденний вибір серед львівських міщан, урядовців та інтелігенції. Котелок — європейський чоловічий капелюх сферичної форми з твердої повсті. Найбільшу популярність котелки мали на межі XIX і XX століть. У деяких місцевостях сучасної України був відомий як «габік» (Галичина), «мелон» (від фр. chapeau melon — «капелюх-диня»), «казанок».
Канотьє. Жорсткий солом'яний капелюх з плоским верхом, який львів'яни носили влітку під час прогулянок або відпочинку в парках.
М'який фетровий капелюх (Homburg). З'явився як менш формальна альтернатива циліндру. Гомбург, хомбург — тип фетрового капелюха, що характеризується заломом нагорі, жорсткими, загнутими догори крисами й тасьмою на наголовку.
У 1920–30-х роках Львів був одним із центрів європейської моди, де головні убори були обов’язковим елементом як чоловічого, так і жіночого гардероба.
Федора (Fedora). Універсальний фетровий капелюх із поздовжньою замином, який носили представники середнього класу та інтелігенція. Федора (англ. fedora), іноді борсалі́но (італ. borsalino) — тип фетрового капелюха з широкими крисами й заломом на наголовку. Зазвичай розширюється донизу й має дві ум'ятини по боках. Наголовок може мати округлу, краплеподібну або діамантоподібну форму, поздовжній і центральний заломи, розташування бічних ум'ятин може бути різним. Після того як британський принц Едуард став носити федору у 1924 році, вона прийшла і до чоловічого гардеробу
Котелок (Bowler/Derby). Класичний жорсткий капелюх із круглим верхом, популярний серед банкірів та держслужбовців.
У 1940–50-х роках мода на головні убори у Львові відображала як залишки довоєнної європейської елегантності, так і нові радянські реалії. У цей період капелюх залишався обов'язковим атрибутом містянина, проте його фасон і доступність суттєво змінилися.
Після Другої світової війни Львів переживав період «трофейної моди», коли в місті з'являлися речі, привезені з Німеччини чи Австрії. Це підтримувало образ Львова як «європейського міста» на фоні загальнорадянської уніфікації одягу. Водночас у 1950-х роках почали з'являтися перші «стиляги», які обирали більш ексцентричні фасони капелюхів як форму протесту проти сірості побуту.
Федора та Гомбург. Найпопулярніші фасони з м'якого фетру з характерними заломами на наголов'ї.
У 1960–80-х роках капелюхи у Львові були не просто захистом від негоди, а важливим маркером соціального статусу та приналежності до міської інтелігенції. Львівська мода цього періоду поєднувала загальнорадянські тренди з традиційним європейським лоском, що зберігся у місті.
Фетрові капелюхи (Федора та Трилбі): У 1960-х роках капелюх із м'якими крисами був обов'язковим атрибутом львівського пана чи інтелігента. Їх носили з плащами та пальтами, часто злегка зсунувши набік.
Як і Федора, Трилбі має поздовжній залом і ум'ятини на наголовку, але відрізняється від неї нижчим наголовком, вужчими крисами й невеличкими розмірами бічних ум'ятин.
Чоловічі капелюхи в СРСР були символом інтелігентності та ділового стилю, залишаючись популярними з 1940-х по 1980-і роки. Основними фасонами були фетрові «федори» та «трилбі» з короткими полями, що прийшли із західної моди, які носили з костюмами та пальтами. Капелюх вважався ознакою високого статусу та акуратності.
Капелюхи носили з класичними костюмами, довгими плащами чи пальто. Капелюхи шили з фетру, часто з додаванням синтетичних волокон, що робило їх доступними. У 1940-70-ті роки капелюх був елементом інтелігенції, а також атрибутом стилю ЦК КПРС та КДБ. Чоловіки дбайливо доглядали капелюхи, тримали їх на видному місці будинку.
До кінця 60-х капелюхи почали поступово витіснятися більш практичними головними уборами. У 70-х - поч. 80-их рр. настав «бум» кепок-восьмиклинок, а в зимовий період — статусних хутряних шапок (пижикових, ондатрових), які коштували до двох середніх зарплат.
Немає коментарів:
Дописати коментар