Кнайпи. Буфети.
Кнайп було багато, як тоді говорили «на кожному кроці». Переважна більшість їх була розміщена ще в старих польських і австрійських будинках. Кнайпи були розраховані переважно на «трудяг», хоча часто навідувалася і «трудова інтелігенція». Особливо «життя» вирувало в дні зарплат і на «совєтські паради». Були у Винниках випадки, що до буфету приходили з прапорами і «революційною» атрибутикою, а при виході їх забували… (правда на другий день з самого ранку вже забирали, а то на роботі були б великі проблеми і не тільки). При вході в приміщення дим стояв переважно стовпом, інколи навіть за сусіднім столиком не всіх зразу можна було впізнати. Атмосфера була щира й цікава, адже всі майже зналися між собою. Кнайпи переважно працювали з самого ранку до пізнього вечора.
У кнайпах популярністю користувалися такі холодні закуски, як в'ялена риба (вобла, тарань), сушена риба, солоні горіхи. Часто подавалися сир, ковбаса, варені яйця, а також різні солоні та мариновані овочі. Горілку, вино і сік наливали у гранені склянки («гранчаки»), пиво – у гальби. Гальби, як правило, були об'ємом в півлітра, характерного стандартного дизайну, масивні, із товстого скла без кольору, із простою масивною ручкою. Окрім горілки, пива і «чорнила», в кнайпі у ті часи можна було випити також радянське «шампанське», біле сухе вино («кисляк») і кріплене виноградне марочне вино. За гальбу «Жигулівського» платили 22 копійки, а за пляшку такого ж об'єму – 37 копійок.
1950-1980-і рр. Кнайпа знаменита на всі Винники – «Під зеленою кришою», на вул. Франка (не під дахом, а під «кришою»), будівля не збереглася. Дешеве пиво, люди спілкуються. В буфеті була пивниця, там бочки з пивом чекали свого часу, хлопи «викатулювали» бочку, були «специ» які вміли гарно, без втрат забити і закрутити пивну рурку з краником. То було фест! Тут завжди були свіжосмажені карасі й карпи і дуже смачніші варені раки з зеленню на великому підносі.
Поч. 1950-х рр. Кнайпа біля пам’ятника Шевченку, на розі, називалася «Мала 2». Торгували там сестри Ярош. Постійно сиділи за 25-ю гальбою п. Обаранець з вусатим дегустатором тютюну з фабрики. Нарід кнайпу називав «Пивний бар», «Плакуча іва» (біля кнайпи проростала велетенська верба).
Поч. 1950-х рр. - 1970-і рр. Кнайпа «Довоєнна», «У Вовка», «Під хрестом», «В Ярошової». Знаходилася на з’єднанні Шевченка і Ломоносова, з лівої сторони, як йти від церкви. Там була буфетчиця Марія Михайлівна Ярошова, всі чоловіки її любили. Особливо в день зарплати вона на них чекала до ночі, варила яйця в «змятку», ковбасу на «гарячо» і вони там кайфували. В пані Ярушовоі були дуже смачні горячі котлети і печінка (вона там готувала).
Поч. 1950-х рр. Кнайпа біля колишньої перукарні (тепер вул. Галицька). На розі тютюнової фабрики висів годинник як тазик (до початку 1990-их рр.). Через вулицю зі старих часів стояла простора, стильова дерев'яна буда з «піпою» пивною, потім там Опалевичі продавали м'ясо.
Поч. 1950-х рр. Кнайпа (їдальня) «Чайна». Побудована за типовим райцентрівським проєктом.
Поч. 1950-х рр. Кнайпа на території «Райспоживспілки», за німецькою кірхою, пиво там пили «на стояка» на хіднику.
1950-1960-і рр. Буфет на вул. І. Франка (навпроти теперішнього готелю «Святослав»). Знаходився на куті де тепер італійський магазин, а поруч був вхід до старої лазні (бані).
1950-1960-і рр. Дерев'яна будка з пивом (на «колонії») «вуйка Маслякевича» по вул. Галицькій (не доходячи до теперішнього ресторану «Василина», потім там стояв павільйончик «фото»; тепер магазин по продажу дверей та вікон).
1960-1970-ті рр. Кнайпа «Гвозділка» (за теперішнім рестораном «Гопак» (кут. колишньої вул. Свердлова). Споруда збереглася. В 1970-1980 рр. це був молочний магазин.
1960-ті-1970-ті рр. Буфет «Кільдим» (на «Камчатці», навпроти колишньої вул. Космонавтів).
1960-ті-1970-ті рр. Буфет №6 (на автобусній зупинці) (тепер ресторан «Гетьман»). Після буфету там знаходився магазин канцтоварів.
1960-ті-1970-ті рр. Буфет «Барабан» (кругла металева споруда, навпроти міськради).
Середина 1970-х рр. (до початку 1990-их рр.). Кнайпа «Жіночі сльози», або «Акваріум» (на місці вже колишньої «Винничанки»; по вул. Івана Франка.
У всіх перечислених кнайпах, пиво було бочкове, тільки в «Жіночих сльозах» було «інакше трохи», бо приїжджала пивмашина і закачувала в баки, о там і «бадяжили»! (за споминами Зеновія Грися).
Кафе
1974 р. — кафе «Карпати» (тепер ресторан «Гопак») на вул. Свердлова (тепер вул. Миколайчука).
1980-і рр. (середина) — поч. 1990-х рр. Кафе «Веселка» по вул. Галицькій (навпроти міської ради).
Поч. 1990-их рр. Кафе (народна назва «Капкан») біля «бойні» на вул. І. Франка.
ВИННИКИ
Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.
Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.
23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.
Місто ВИННИКИ ЦЕ:
Перший скульптурний пам’ятник на Україні й у світі Т. Шевченку – 1913 р.
Перший пам’ятник на Україні воїнам УГА – 1922 р.
Винники та Підберізці - перші населені пункти Галичини де було скасовано панщину 1 лютого 1786 р.
1854-1867 р. — Винниківський повіт.
1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.
Винниківський судовий повіт існував у таких межах (на 1910 р.): Білка Королівська, Білка Шляхетська, Борщовичі, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончари, Глуховичі, Германів, Кам’янопіль, Журавники, Кам'янопіль, Козельники, Кротошин, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Weinbergen (Винники), Unterbergen (Підгірне).
ЗУНР. 1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.
1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.
1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.
1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.
1924 р. — Польський Сойм приняв ухвалу про зачислення громади Винник до списку містечок.
20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.
10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (з перервою під час війни) — Винники центр Винниківського р-ну. До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар