Гора Лева (Лиса гора) у Львові: природа та історія

Гора Лева 

Гора Лева (Лиса гора, Піскова гора, 389 м н. р. м.) — один із пагорбів Давидівського пасма, пам'ятка природи місцевого значення. Історія Гори Лева розпочалася разом з історією Львова. 

Існують перекази, що на цій горі стояв замок-палац короля Лева Даниловича, зруйнований поляками у 1340 р.: можливо, тому ця гора отримала свою назву. Історик Ісидор Шараневич стверджував, що на ній до 1647 року стояв Камінь Лева (зник у ХІХ ст.). Однак існування оборонної споруди на цій горі сумнівне.

Пагорб розташований неподалік від центру Львова, між вулицями Опришківською, М. Кривоноса і О. Довбуша. Являє собою денудаційний останець, що стрімко підноситься над навколишньою територією на кілька десятків метрів. Це унікальна геологічна пам’ятка збереглася завдяки тому, що кварцеві та вапнисті піски вкриті шаром щільного пісковику. Складається з пісковиків та піску (звідси й друга назва — Піскова гора). На західному і (частково) північному боці пагорба є невисокі скелі. Його схили стрімкі, особливо північний та західний, місцями з урвищами. Пагорб переважно не заліснений, лише його південний бік порослий деревами та кущами. На вершині встановлено металевий хрест, облаштовано оглядовий майданчик, східним схилом прокладено стежку зі східцями та (місцями) поруччям. Пагорб з прилеглою територією розташований у західній частині Регіонального ландшафтного парку «Знесіння».

У минулому на Горі Лева активно використовувалися піскові кар'єри, через що його висота з роками стала значно меншою. Однак завдяки рішучим протестам історика Ісидора Шараневича каменоломні на цій горі були ліквідовані. Гору ще називають «Кальварія», а у XV—XVII ст. львівські міщани називали її горою Стефана. На гравюрі А. Гоґенберга за рисунком 1607—1608 рр., автором якого вважають Аврелія Пассаротті, її названо: «гора Стефана, загально звана Левовою». Проте горою Стефана тоді офіційно мав би називатися невисокий горб над Стрільницею, бо від її підніжжя здійснювалось розмежовування земель (ланів), що належали місту.

Львівські міщани перенесли назву гори на 400 м далі, щоби трохи збільшити площу своїх володінь. І довший час їм вдавалося дурити королівських ревізорів.

Геологія. Біля підніжжя північного схилу гори відслонюються мергелі верхньої крейди (львівська світа, сеноманський ярус, 100 млн р.). Над ними залягає товща баденського регіоярусу (14 млн p.). Його нижня частина складена породами опільської світи. У її основі залягають товстошаруваті пісковики з дрібними сферичними піщаними конкреціями, які є явищем локалізованої цементації. Основна частина світи тут представлена чергуванням лінзоподібних прошарків пісків потужністю до 1,5-2 м з чіткою косою шаруватістю, притаманною підводним частинам дельт та органогенно-уламкових вапняків. Верхня частина регіоярусу (кайзервальдські верстви) складена кварцевими пісками і пісковиками з проверстками бентонітових глин та лінзами органогенних вапняків, насичених черепашками устриць доброї збереженості. Завершують розріз пісковики з чіткою косою шаруватістю (буглівські верстви, 11 млн p.). На схилах гори добре виражені три структурних тераси (Геологічні пам’ятки України: У 3 т. / В.П. Безвинний, С.В. Білецький, О.Б. Бобров та ін.; За ред. В.І. Калініна, Д.С. Рурського, І.В. Антакової. — К.: ДІА, 2006. — Т. І. — 320 с.).

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.

2012 р. Фото з Вікіпедії.  Гора князя Лева (Лиса гора). Вигляд на вершину з горішнього кінця вулиці М. Кривоноса

2012 р. Фото з Вікіпедії.  Гора князя Лева (Лиса гора).

.

 

1905 р. Вид на Лису гору,  видавець Wyd.Sal. mal. Polsk.

. 

1905 р. Вид на Лису гору,  видавець Wyd.Sal. mal. Polsk.

1956 р. Гора князя Лева (Лиса гора). Фото Анатолія Васильківського

1960-і роки. Гора Лева.