Тартарія, або Татарія (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від Каспію (навіть від Криму) до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янської традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніма простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними та уривковими.
Філіп Клювер (1624 р.) на своїй карті, на північний схід від Каспію, виділив Козаків Тартарських (KASAKI TARTARI). Фредерік де Віт (1680 р.) теж позначив на карті Козаків Тартарських (KASAKKI TARTARI).
Першим державним утворенням на всій території Великої Тартарії став Тюркський каганат. ТЮРКСЬКИЙ КАГАНАТ — ранньодержавне утворення кочових племен Центральної Азії VI—VIII ст. на чолі з племенем тюрків. Початок тюркської держави поклав 534 р. на Монголольському Алтаї великий ябгу (правитель) тюрків (які входили до складу Жужанського каганату) Бумин з династії Ашина. 545—546 рр. йому вдалося встановити дипломатичні стосунки з Китаєм та підкорити повсталі проти Жужанського каганату племена теле, а 552 р. об’єднані сили тюрків і теле розгромили самих жужанів (відомих у європейських джерелах як авари), проголосивши каганом Бумина. Після розпаду єдиного каганату на території Тартарії в різний час існували держави: Західно-тюркський каганат, Східно-тюркський каганат, Кимакський каганат, Хазарський каганат, Волзька Болгарія та ін. В кінці XII – початку XIII ст. вся територія Тартарії, була знову об'єднана Чингисханом і його нащадками. Це державне утворення відоме як Монгольська імперія. В результаті поділу Монгольської імперії на улуси в західній частині Тартарії виникла централізована держава Золота Орда (Улус Джучі). Ця держава існувала між 1240–1502 роками у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру; виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років
В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство. З початку XVI ст. держави на території Тартарії починають потрапляти у васальну залежність від Московії. 1552 р. Іван Грозний захопив Казанське ханство, в 1556 р. – Астраханське ханство. До кінця XIX ст. велика частина території яка колись називалася «Тартарія» опинилася в складі Російської імперії. Маньчжурія, Монголія, Джунгарія («татарська» частина Східного Туркестану) і Тибет до середини XVIII ст. всі опинилися під владою маньчжурської (тобто, для європейців XVII ст., «татарської» династії Цин); ці території (особливо Монголія і Маньчжурія) були відомі європейцям як «Китайська Тартарія».
На момент початку територіальної експансії Російської імперії на території сучасного Узбекистану існувало три державних утворення: Бухарський емірат, Кокандське ханство і Хівінське ханство. 1869-1885 рр. територія сучасного Туркменістану приєднана до Росії (Закаспійська область). 1876 р. Кокандське ханство було розбите Російською імперією, ханство ліквідоване, а центральні території ханства були включені в склад Ферганської долини.
1910 р. Морган Прайс у складі наукової британської експедиції на Єнісей, відвідавши одне з сибірських сіл, написав у книзі «Сиберія», що села перемішані росіянами й тартарами, і, якби не різниця у вірі, то зовні їх нічим не відрізнити.
Походження назви «Тартари» і «Тартарія»
Вперше термін «Тартарія» з'являється близько 1173 р. в подорожніх нотатках наваррського мандрівника Веніаміна Тудельського, який писав про «тибетську провінцію Тартарію ... осторонь Туркестану і Тангутів, на півночі Могулистана».
«Тартари» зустрічаються у французького хроніста Альбріка. Перші згадки не мали негативного відтінку; їхні автори, дотримуючись східних джерел, пов'язували монголів з царством пресвітера Йоана. Цей міт, який представляв монголів в позитивному світлі, надавав довготривалого впливу на сприйняття тартарів в Європі. Перше відносно точне вживання слова «тартари» відноситься до 1224 року, коли грузинська цариця Русудан в листі римському папі Гонорію III назвала тартарами монголів, що напали на Грузію. Про тартарів повідомляв домініканський монах і мандрівник Юліан (1238), що відправився на пошуки Великої Угорщини в кипчакському степу і який окреслив катастрофу монгольської навали. Сприйняття почало змінюватися у негативний бік в 1236—1238 роках з поширенням відомостей про руйнівні наслідки монгольських завоювань і радикально змінилося в 1241—1242 роках після того, як монголи спустошили Угорщину і досягли Адріатики [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. — 702 p.].
Поняття «Тартарія» як специфічне географічне позначення імовірно було створено між 1238 і 1242 роками. Приблизно в 1241—1242 роках, у зв'язку з монгольською навалою в Європу, відбулося включення в топонім «Татарія» назви античного пекла (Тартар). Ймовірно назва «Тартарія» виникла, внаслідок історично зумовленої паронімічної атракції — два фонетично близьких і семантично різних слова злилися в одне.
Кордони Тартарії
У 13 ст. Тартарія іноді ототожнювалася з Монгольської імперією, що досягла найбільшого розширення при хані Хубілаї, і простягалася від Чорного моря до Китайського, від Сибіру до Камбоджі.
Простір, який раніше називався Тартарією, в сучасній європейській традиції називають Внутрішньою або Центральною Євразією. Тартарія приблизно відповідала регіону, відомому також як Євразійський степ (Дике поле, Дешт-і-Кипчак), однак включала і нестепові країни колишньої Монгольської імперії, які були погано відомі європейцям — Тибет і Сибір. Персія і Китай, також підкорені монголами, але добре відомі в Європі як самостійні регіони, не увійшли до складу уявної Тартарії європейців. До Тартарії також включався Північ Далекого сходу, який ніколи не входив до складу монгольських і татарських держав.
В уявленні європейських картографів кордони Тартарії були обмежені Московією, Польщею, Литвою, Руссю та Молдовою на Заході; Кавказом (Черкесією та Кабардою), Персією, Індією та Китаєм на Півдні. На Півночі Тартарія виходила до Північного океану, на Сході — до Тихого океану. Відтак Тартарія простягалася від Херсонської області до Тихого океану, від Північного океану — і до Тибету.
«Тартарами» у Cередні віки та добу Відродження європейці називали населення Золотої Орди та Чагатайського улусу, переважно кочове та кипчакомовне — предків казахів, татар, башкир, кумиків, кримських татар та інших народів. Ця назва могла розповсюджуватися і на решту народів, що жили на території Тартарії.
Поділ Тартарії
Стаття про Тартарію з «Атласу Азії» 1653 р. Нікола Сансона [цит. за: Велика Тартарія! https://kampot.org.ua/history/cikavo/rizne/tartaria_2.shtml]:
Тартарію розділяють на п'ять основних частин, якими є Тартарія Пустельна (Tartarie Deserte), Узбекистан або Чагатай (Vzbeck ou Zagathay), Туркестан (Turqestan), Катай (Сathay) і Дійсна Таратарія (vraye Tartarie). Перша й остання – самі північні, варварські й про них нічого невідомо. Інші три більш південні – найбільш цивілізовані й знамениті безліччю гарних міст і великою торгівлею.
Тартарію Пустельну прадавні називали Scythia intra Imaum; Узбекистан і Чагатай – Бактріану й Согдіана відповідно. Туркестан же в стародавності називався Scythia extra Imaum. Катай називався Серіка (Serica Regio). Що до Дійсної Тартарії, те прадавні не знали про неї нічого, або вона являла собою самі північні території, як однієї, так і іншою Скіфією. Пустельна Тартарія обмежується із заходу ріками Волга й Об, які відокремлюють її від Московії; на сході – горами, які відокремлюють Дійсну Тартарію й Туркестан; на півночі – Північним океаном; на півдні – Каспійським морем, від Табарестана сучасн. Іранська провінція Мазандаран рікою Шесел (Chesel) сучасн.Сир-Дар'я. Вона відділяється від Узбекистану декількома горами, які з'єднуються з горами Imaum...
Узбекистан або Чагатай простягається з Каспійського моря до Туркестану й від Персії й Індії до Тартарії Пустельної. По ньому течуть ріки Шесель (Сhesel) або по-стародавньому Jaxartes, Гігон або по стародавньому Albiamu або Oxus сучасн. Аму-Дар'я...
Туркестан розташовується на сході Узбекистану (або Чагатая), на заході Катя, півночі Індії й півдні Дійсної Тартарії. Він ділиться на кілька королівств, найвідомішими з яких є Cascar, Cotan, Cialis, Ciarchian і Thibet. Деякі столиці мають такі ж назви, а іноді для правителів цих королівств уживають Hiarchan замість Сascar, і Turon або Turphon замість Сialis. Королівство Cascar є самим багатим, самим рясним і найрозвиненішим з усіх. Королівство Ciarciam – саме маленьке й піщане, що компенсується наявністю там безлічі яшми й лаванди...
Катай є самою східною частиною Тартарії. Він вважається самою багатою й самою могутньою державою. На заході він граничить із Туркестаном, з Китаєм на півдні, на півночі з Дійсною Тартарією і на сході обмивається Іесскою протокою (d’estroit de Iesso). Деякі вважають, що весь Катай управляється одним монархом або імператором, якого вони кличуть хан або улухан, що значить Великий Хан, який є найбільшим і найбагатшим правителем світу...
Дійсна або прадавня Тартарія є самою північною частиною Тартарії – самою холодною, самою необробленою й самою варварською з усіх; проте, вона є тим місцем, з якого вийшли Тартари приблизно в 1200 році від нашого спасіння, і в який повернулися. Про них відомо, що вони мають зверхність над шістьма сусідніми ордами, носять зброю й панують над самими більшими й найбільш красивими частинами Азії".
Відомості про країну Тартарію знаходяться в 4-у томі другого видання «Нової Енциклопедії Мистецтв і Наук» (A new and complete Dictionary of Arts and Sciences), виданої в Лондоні в 1764 р. Тут даний опис Тартарії, який пізніше повністю ввійшов в перше видання Британської Енциклопедії, випущеної в Единбурзі 1771 р.:
«Тартарія, величезна країна в північній частині Азії, що граничить із Сибіром на півночі й заході, яка називається Велика Тартарія. Тартари, що живуть південніше Московії й Сибіру, називаються Астраханськими, Черкаськими й Дагестанськими, що живуть на північно-заході від Каспійського моря, називаються Калмицькими Тартарами і які займають територію між Сибіром і Каспійським морем; Узбецькими Тартарами й Монголами, які живуть північніше Персії й Індії й, нарешті, Тибетські, що живуть на північний захід від Китаю».
Отже, існувала величезна країна Тартарія, провінції якої мали різні розміри. Найбільша провінція цієї імперії називалася Велика Тартарія і охоплювала собою землі Західного Сибіру, Східного Сибіру й Далекого Сходу. На південно-сході до неї примикала Китайська Тартарія (Сhinese Tartary) [не плутати з Китаєм (China)]. На півдні від Великої Тартарії була, так звана, Незалежна Тартарія (Independent Tartary) [Середня Азія]. Тибетська Тартарія (Tibet) розташовувалася на північний захід від Китаю й на південний захід від Китайської Тартарії. На півночі Індії перебувала Монгольська Тартарія (Mogul Empire) [сучасний Пакистан]. Узбецька Тартарія (Bukaria) була затиснута між Незалежною Тартарією на півночі; Китайською Тартарією на північному сході; Тибетською Тартарією на південному-сході; Монгольською Тартарією на півдні й Персією (Persia) на південному-заході. У Європі теж були Тартарії: Московія або Московська Тартарія (Muscovite Tartary), Кубанська Тартарія (Kuban Tartars) та ін. На теренах України – Мала Тартарія (Little Tartary), Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartaria Nogaiens, Precopiensis P.), Очаківська Тартарія (Tartares d'Oczakow) та Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak).
Мала Тартарія (лат. Tartaria Minor, італ. Tartaria Piccola, фр. La petite Tartarie) — назва регіону, яку використовували в середньовічній картографії та географії. Містилася на території сучасних південної України та Донщини між річками Дніпро і Дон, з півдня її обмежували узбережжя Чорного та Азовського морів. В склад Малої Тартарії входила – Перекопська Тартарія або Ногайська Тартарія, Очаківська Тартарія та Буджацька Тартарія.
Перекопська Тартарія, або Ногайська Тартарія – етнополітичне утворення татарських ногаїв на лівому березі Дніпра між Перекопом, Дніпром і річкою Бердою. Головним центром було місто-фортеця Перекоп.
Джамбуйлуцька орда (Перекопська орда) — одна з ногайських орд. З'явилася на території Північного Причорномор'я після розпаду Золотої орди та переходу ногайських племен із прикаспійських земель у 2-й пол. XVI ст. У XVIII ст. отримує паралельну назву – Перекопська орда. На чолі стояв каймакам, рідше — сераскир. Джамбуйлуцька орда перебувала у васальній залежності від Кримського ханства, брала участь у його нападах на українські та інші землі. У ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. у 1770 р. визнала протекторат Російської імперії і невдовзі була ліквідована. 1771 р. переселена на Кубань, а в 1790 р. — у приазовські степи. Після Кримської війни 1853—1856 рр. джамбуйлуцькі ногаї емігрували до Османської імперії.
1730 р. Матеус Зойтер. «Стисла карта усієї течії Дунаю..». На карті позначено – Мала, Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartariæ Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) і Крим (Crimea Chersonesus Taurica).
Очаківська Тартарія — сучасна територія південноукраїнських степів між Дніпром, Південним Бугом і Дністром від узбережжя Чорного моря до р. Кодими. Центром був Очаків, який з навколишньою місцевістю підпорядковувався безпосередньо Османській імперії. Решта території Очаківської Тартарії перебувала у васальній залежності від Кримського ханства.
Єдисанська (Очаківська) орда — відгалуження Малої Ногайської орди. На чолі орди стояв каймакам або сераскир. Головні напрями господарства — скотарство, торгівля і частково землеробство. Єдисанська орда брала участь у нападах на українські та інші землі.
В ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. орда визнала протекторат Росії (1770) і невдовзі була ліквідована. Людність переселено на Кубань (1771), а в 1790 р. — у межиріччя Молочних Вод і Берди. Після Кримської війни 1853—1856 рр. єдичанські ногаї емігрували на турецьку територію — у степи Південної Бессарабїї.
1666 р. П’єр Дюваль на своїй карті виділив Очаківську Тартарію (Oczackou Tartares), Буджак (Budziak) та Перекопську або Малу Тартарію (Precopense ov Petite Tartane).
Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak), або Буджак (Budziak) — сучасна територія південноукраїнських степів між гирлами Дністра і Дунаю. Перебувала у васальній залежності від Кримського ханства і Османської імперії. Заснована у XV ст. тюркськими кочовиками — ногайськими татарами (20 000—30 000 осіб). Проіснувала до XVIII ст.
Білгородська орда (Орда малих ногаїв, або Буджацька та Добруджська орда) — татарська орда, на чолі якої стояв мурза. Назву дістала від міста Білгорода (тепер — Білгород-Дністровський). На початку 1711 р. орда бере участь у поході гетьмана Пилипа Орлика на Правобережну Україну проти російської влади. Але, не витримавши важких умов, татари зрадили гетьмана, що призвело до невдачі всього походу.В 1770 році, після завоювання Південної України і Молдовського князівства російськими військами Білгородська орда перейшла під протекторат Російської імперії. Більшість кочовиків царський уряд переселив у приазовські степи між річкою Кам'янкою і містом Азовом відповідно до Карасубазарського трактату, ліквідувавши цим Білгородську орду.
1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо виділили Тартарію Буджацьку (Tartares de Bvdziak), Тартарію Очаківську (Tartares d'Oczakow) та Малу Тартарію (Petite Tartarie).
1745 р. Жозеф-Нікола Деліль на своїй карті «Theatrum Belli Ao MDCCXXXVII. a milite Augustae Russorum Imperatricis adversus Turcas Tattarosque gesti. Ex. autographis in Acad. Scient: Petropol» (Карта театру військових дій в Російсько-турецькій війні в 1737 р.) виділив Татар Буджацьких.
Велика Тартарія — територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію). Межі її добре демонструє карта з малюнками 1725—1730 рр., зроблена Вітусом Берінгом (1681—1741) під час першої експедиції на Камчатку за дорученням царя Петра I, метою якої було встановити, як Сибір межує з Америкою. Карта намальована під час мандрівки з Петербурга через Тобольськ, столицю Сибірської Тартарії. Поділяється на ТРИ складові части: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).
Фредерік де Віт (1680 р.) один із перших картографів що виділив Велику Тартарію (Tartaria Magna) – територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію).
1700 р. Гійом Деліль, на карті «Азія», один із перших розділив Велику Тартарію (Grande Tartarie) на ТРИ складові части: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).
На карті «Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями» 1700 р. Пітера ван дер Аа Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).
Московська Тартарія (Російська) – колишні Астраханське та Казанське ханства та прилеглі землі. На деяких картах XVIII ст. Московська Тартарія – це територія Сибіру, аж до Тихого океану. Московська Тартарія зі столицею в Тобольську, згідно з Британською Енциклопедією (Encyclopaedia Britannica) 1771 р., була найбільшою державою світу. Розділ «Географія» Британської Енциклопедії містить вельми цікаву таблицю, в якій перераховані основні країни тодішнього світу із зазначенням їх площі, назви столиці, відстані від столиці до Лондона, і різниці в часі в порівнянні з Лондоном («Encyclopaedia Britannica», с. 682-684). Головні міста: Астрахань, Тобольськ.
Незалежна Тартарія (Tartarie Independante) – територія Тартарії яка не включена до складу Китайської та Російської імперій. У XVIII ст. — Центральна Азія. До Незалежної Тартарії належали землі калмиків, узбеків, туркестанців і т. д. Головне місто: Самарканд.
На карті Азії 1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн виділив Незалежну Кочову Тартарію (Tartaria Vagabundomni Independent), яка простяглася від Амуру до Каспію, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан.
Китайська Тартарія — Тибет, Східний Туркестан, Монголія, Маньчжурія. На багатьох картах добре видна китайська стіна, і власне Китай знаходиться за нею, а до неї розташувалася територія Китайської Тартарії. Головні міста: Ласса, Шеньян.
Кубанська Тартарія – Кубань («Kuban Tartars» позначена на карті Європи 1771 р.; Британська енциклопедія).
Тартарія на європейських картах XIII—XV століть
У XIII—XIV століттях на європейських географічних картах (mappae mundi) термін «Тартарія» використовується рідко. Згідно з підрахунками німецького картографа А. Д. фон ден Брінк, в той період Tartarorum terra зустрічається всього тричі на 21 мапі шістьма мовами. Тартари згадуються на італійській мапі 1320—1321 років географів Маріно Санудо і П'єтро Вісконті. Mappae mundi Санудо, Вісконті та Пауліна складені в 1310-30-і роки, відзначені впливом арабських джерел. Карти представили нову Центральну Азію; крім тартар, на картах зображені Залізні Ворота і царство Катай. На карті 1320—1321 років країна тартар розташовується близько обнесеного стіною замку, кріпость (castrum) [за однією з версій, гірський прохід у сучасній афганській провінції Баміан] Ґоґа і Маґоґа на північному сході біля Північного океану. Карта супроводжується коментарями: «тут були замкнені тартари» і «тут зібралося безліч тартарів» [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. — 702 p.].
На думку історика Е. Едсон, останнє речення може відноситися до описаного Плано Карпіні обрання монгольського Великого хана 1246 р. На карті зображено два Каспійських моря, які названі одним словом, проте розташовані в різних місцях. Перше має вигляд океанської затоки: саме там «замкнені тартари»; друге перебуває в горах, з нього витікає річка Gyon (Oxus). На думку С. Горшеніної, таке роздвоєння характеризує спробу поєднати античні джерела і нові відомості про Центральну Азію [Gorshenina, 2014].
У XIV—XV століттях розвиток картографії Тартарії відбувалося здебільшого в Італії, Португалії та Каталонії, які зберігали контакти з країнами Сходу. Нові, сучасніші назви з'являються на знаменитому Каталонському атласі 1375 року, складеному єврейським картографом з Мальорки Авраамом Крескесом (1325-1387).
1375 р. Крескес і його син Єгуда отримали розпорядження від арагонського принца Хуана (майбутнього короля Арагону Хуана I) виготовити карту, яка не була б схожа на звичайні портолани тих часів і зображувала «схід і захід і все, що відйде від Гібралтару до заходу». За виконану роботу Крескесу та Ієгуді повинні були заплатити 150 арагонських золотих флоринів і 60 майорканських фунтів, відповідно, як було зазначено в документах самого принца і його батька, Педро IV, короля Арагонського. Принц Хуан мав намір подарувати карту своєму кузену (який пізніше став Карлом VI, королем Франції). В цьому ж 1375 році Крескес та Єгуда у себе вдома, в єврейському кварталі Пальми зобразили на чотирьох аркушах пергаменту карту світу і ще на двох супровідні описи, які разом становили Каталонський атлас.
«Центральноазіатські» топоніми вперше запозичені у Марко Поло, а також в Одоріко Порденоне і Джона Мандевіля. Цей атлас досить точно передавав загальну політичну ситуацію того часу, попри приблизність міст, річок і т. д. У ньому зберігалися і фантастичні елементи: гіганти на півночі; пігмеї на півдні — між Катаєм і Індією; королівство амазонок, Ґоґ і Маґоґ тощо. Ілюстрація в Каталонському атласі супроводжується загадковим коментарем: Каспійські гори, в яких Александр [Македонський] побачив дерева такі високі, що вершини їхні торкались хмар. Тут би він і загинув, якби Сатана не явив свій задум. І, за його задумом, він замкнув тут тартарів Ґоґа і Маґоґа і для них зробив два ідоли з металу, що і зазначено… Замкнув він також різні племена, які без коливання їли будь-яке сире м'ясо. З ними прийде Антихрист, і їхнім кінцем буде вогонь, який впаде з неба і знищить їх [Gorshenina, 2014].
Образи Ґоґа і Маґоґа та тартарів містяться на низці карт XV століття — італійській карті Андреа Б'янко (1432—1436), карті Борджіа (1410—1458), Каталонській карті (1450) та інших.
Причинами називаються позитивні описи Марко Поло й особливо падіння Монгольської імперії (1368). Картографія починає розглядати Ґоґа і Маґоґа в антисемітській перспективі: місце тартарів займають євреї. Замкнені в горах Центральної Азії євреї з'являються на німецьких і італійських картах XV століття. На карті Борджіа тартари не замкнені, а вільно розташовуються зі своїми возами, верблюдами і юртами на просторі між Чорним морем і Катаєм [Gorshenina, 2014].
Безліч висхідних до Марко Поло «тартарських» топонімів присутні на венеціанській карті 1460 року, зокрема двадцять навколо Каспійського моря; шість разів Тартарія відзначається в Сибіру, виявляється в Туркестані та різних місцях Каракорума і Катаю. Карта Вінланда (бл. 1440; за умови її справжності) зображує Tartaria mogalica (ймовірно вплив «Історії монґалів» Карпіні), Magnum mare Tartarirum («Величне тартарське море») між Євразією і східними островами; з Каспійського моря витікає Tatartata fluuius (річка Татартата), впадаючи в Північний океан [Gorshenina, 2014].
На знаменитій венеціанській мапі Фра Мавро (1448—1459) підпис Tartaria відноситься до пониззя Дніпра. Карта узагальнює середньовічну картографію і позначає перехід до сучасної епохи, проте, попри високу якість, образ Тартарії і на ній, і в картографії XV століття в цілому не зазнає істотних змін.
На карті досить докладно описана Русь; неодноразово зустрічається і сама ця назва. Карта Світу Фра Мавро — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha). Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнослов'янські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок. На карті територія в районі Наддніпров'я (українські землі Великого Литовського Князівства) — Червона Русь (Rossia Rossa). Біла Русь (Rossia Biancha) у Фра Мавро, як і в більшості західноєвропейських авторів XIII—XVI століть — це синонім або Великого Новгорода або його частини, що була заселена колись народністю вепсів (знаходиться на карті між Волгою та Білим озером). Чорна Русь (Rossia Negra) показана на правому березі р. Оки, це переважно північно-західна частина руських земель (теперішня Білорусь).
Тартарія на європейських картах XVI ст.
Розрив зі спадщиною Птолемея відбувається на початку XVI ст. На португальській карті (1501-1504) Тартарією називали територію між Ісартус (Яксартус) до Оккардо (Обі), до Уральських гір.
На карті Мартіна Вальдземюлера (1516) Тартарія включає ряд територій Московського царства і Далекого Сходу: монголи живуть в «справжній Тартарії» («Terra Mongal et que vera Tartaria dicitur»), а дві тартарські провінції — Tartaria Corasine (змішання Хорасана і Хорезму) і Tartaria Torquesten (Туркестан) — знаходяться південніше, на схід від Каспійського моря. Ці дві Тартарії замінюють, відповідно, птолемеївські Скіфію, Согдіану і Бактрію. Протягом XVI століття відбувається «наступ» сучасних назв на територію, раніше відношувану до Тартарії; зокрема, у Ґерарда Меркатора (1541) й Абрахама Ортелія. На карті світу Абрахама Ортелія (1564) Тартарія розташовується далеко на півночі Азії, займаючи невизначене становище між Московією і Далеким Сходом [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. — 702 p.].
Наприкінці XV ст. почалися подорожі європейців до Московії, їхні повідомлення вплинули на картографію Тартарії. Особливе місце займали «Записки про Московію» (1549) Зиґмунда фон Герберштайна.
1546 р. Карта із «Записок про Московію». Автор Зиґмунд фон Герберштайн. Гравер Авґустин Гіршфоґель. На карті з'являється шлях до Китаю через Північний океан. Українські землі не підписано. Позначено міста: Київ, Кам’янець, Черкасм, Очаків і т. д. Між Азовським морем і Каспійським морем – Тартарія (Tartaria), в пониззі Волги – Ногайські Тартари. За Каспійським морем – Сибір.
1550 р. Агнес Баттіста. Портолан Басейну Чорного моря. На карті позначена Біла Русь, Московія та Тартарія (Tartaria). Напис «Tartaria» міститься на карті три рази й два рази напис «Tartari». Одна Tartaria знаходиться на північ від Криму (на пізніших картах ця територія – Мала Тартарія).
1562 р. Карта «RUSSIAE, MOSCOVIAE ET TARTARIAE DESCRIPTIO...» Ентоні Дженкінсона (Anthony Jenkinson), службовця Англійської Московської компанії, складена за результатами подорожей в Середню Азію і Персію (1557-1564), вирішальним чином вплинула на зображення Центральної Азії, перш за все Туркестанського басейну. На відміну від античних карт, на яких Яксарт (Сирдар'я) впадає в Каспійське море, на карті Дженкінсона річка тече на північ, через області Taskent (Ташкент) і Boghar (Бухара); Амудар'я бере початок в околицях Shamarcandia (Самарканд) і зливається з Сирдар’ю, що впадає потім в озеро Kitaia Lacu (ймовірно, Аральське море). Озеро з'єднується з Північним океаном річкою Oba (Об). Пошуки північного морського шляху відбилися і на карті Тартарії Меркатора (1569), а потім на Атласі фламандського картографа Йодокуса Хондіуса (1606); назва міста Cambalich (Пекін) повторюється (Cambalu) на узбережжі Тихого океану. Ймовірно, під впливом російської топонімії кордони Китаю доходять до озера Kitaia, з якої витікає річка Об. Описи Дженкінсона й Меркатора в цілому точно відображають (багато в чому помилкові) уявлення європейців про північно-східну Азію другої половини XVI ст.
Е. Дженкінсон подорожував у Бухару в 1557-1559 рр., після цього ще двічі в Росію. Під час однієї з цих подорожей доїжджав до Персії. Віньєтки засновані на виданнях подорожей Марко Поло. На них зображені етнічні та міфічні сцени, місцеві жителі в національному одязі, тварини. Карта опублікована в атласі Абрагама Ортеліуса (1527-1598) «Theatrum Orbis Terrarum». Перше видання атласу вийшло в Амстердамі в 1570 р., потім атлас видавався до 1612 р.
Пошуки північного морського шляху відбивалися і на карті Тартарії Меркатора (1569), а потім на «Атласі» фламандського картографа Йодокуса Хондіуса (1606); назва міста Cambalich (Пекін) повторюється (Cambalu) на узбережжі Тихого океану. Ймовірно, під впливом російської топонімії границі Катая доходять до озера Kitaia, з якої витікає річка Об. Описи Дженкінсона і Меркатора в цілому точно відбивають (багато в чому помилкові) уявлення європейців про Північно-Східну Азію другої половини XVI століття [Gorshenina, 2014].
1569 р. Герард Меркатор. Карта «Tartaria». Межі Тартарії – від Чорного моря до Тихого океану, включаючи всю Центральну Азію (до Китаю). Західна межа Тартарії – Московія.
1570 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Tartariaе». Тартарія простягається від Казані до Кумула (Camul), межує зі володіннями Великого князя московського, Грузією, Персією й Тибетом, і омивається Чорним морем, Каспійським морем, і Скіфським океаном. Нею править Великий Хан, що «по-тартарськи» означає «імператор».
1570 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Asiae nova descriptio». Тартарія (Tartaria) це Західний Сибір. Західний Сибір — частина Сибіру, розташована між Уральськими горами на заході та річкою Єнісей на сході. Точні копії карти – видання 1579 р., 1595 р. і т. д.
1581 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Asiae nova descriptio». Тартарія (Tartaria) це Західний Сибір. Але територія Тартарії, на відміну від карти 1570 р., зафарбована в один колір зі Східним Сибіром.
1593 р. Герард де Йоде. Карта "Asia Partum Orbis Maxima" (Азія - найбільша частина світу). Показано "Лукомор'я" на півночі.
1597 р. Антоніо Патавіні (Antonio Magino Patavini). Карта “Тартарська Імперія” (Tartarie Imperium).
За: Г.В.Носовский, А.Т.Фоменко. Пугачев и Суворов. Тайна сибирско-американской истории:
«В якості головних міст цієї величезної «Татарської Імперії» на карті Патавіні відзначені тільки чотири міста:
1) столиця «правителя Московського» (Ducis Moscoviae Confinia), тобто, МОСКВА;
2) АСТРАХАНЬ;
3) столиця КАМБАЛУ-КАТАЙ (Cambalu Cathiae metropolis), що знаходиться між верхів'ями Обі і Єнісею, недалеко від Алтайських гір. Тобто – приблизно в околиці сучасних міст Томська і Красноярська. Ймовірно, в XVIII столітті це або близьке до нього місто було столицею Китайської Татарії;
4) САМАРКАНД. Пізніше, в XVIII столітті, Самарканд був столицею Вільної або Незалежної Татарії, землі якої сьогодні називаються «Середньою Азією», а в XIX столітті називалися «Туркестаном». Вони були завойовані Росією в 1864-1876 роках.
Зверніть увагу, що тільки ці чотири міста позначені на карті Патавіні особливими картинками, які зображують міські вежі. Як правило, саме так зображувалися столиці на старих картах. Всі інші міста зображені просто кільцями – як рядові міста.
НАЙБІЛЬШИЙ, явно виділяється значок із зображенням міських веж поставлений Патавіні на місці МОСКВИ. Решта три значки набагато менші. Значить, саме Москва, на думку Патавіні, була головною столицею «Татарській Імперії» кінця XVI століття. Це яскрава обставина повністю пояснює присутність назви «Московська Татарія» на більш пізніх картах XVIII ст.. .... Картографи пам'ятали, що історичною столицею «Татарської» імперії була саме Москва. Тому і називали її «Московською».
Відзначимо, що на карті Патавіні, крім чотирьох згаданих вище імперських столиць, позначених картинками міських веж, є ряд значків у вигляді похідних наметів. Швидше за все, так зображені військові ставки Татарської Імперії».
Тартарія на європейських картах XVII ст.
1601 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Tartaria». Тартарія простягається від р. Волга до Тихого океану, на півдні межує з Китаєм. На карті позначена Велика китайська стіна.
1606 р. Йодокус Хондіус. Карта «Tartaria». Тартарія простягається від р. Волга і Уральських гір до Тихого океану, на півдні межує з Китаєм. На карті позначена Велика китайська стіна.
1613 р. Гессель Ґеррітц вигравірував і видав в Амстердамі «TABVLA RUSSIAE» (Карту Росії, званої Московією, виготовлена нами з рукопису, накресленого старанням і коштом Федора, сина царя Бориса, і від річки Двіни до інших місць, які відомі як з карт, так і нами додані). Зображено Московську державу в межах XVII століття. Зліва вгорі – план м. Москви, праворуч посередині – вид м. Архангельська та мешканців Московії, зліва внизу – щит з титулом царя Михайла Федоровича Романова. На карті «Сибір» знаходиться на лівобережжі Обі, Іртиша і Тоболу в їх нижній течії. Чітко показана межа між Росією й Тартарією (Tartariaе), що йде по цих річках. Кримське ханство в склад Тартарії не входить. Обмежував Тартарію територією степами між Дніпром і Волгою, де розташовувалася Тартарія Перекопська, або Крим.
1624 р. Філіп Клювер. Карта «SCYTIA et TARTARIA» (Cкіфія і Тартарія). Західний Сибір – це Тартарія, Східний Сибір – Скіфія. На карті показана Велика китайська стіна. На північний схід від Каспію – Козаки Тартарські (KASAKI TARTARI).
1626 р. Джон Спід (John Speed). Карта «The Turkish Empire. Newly Augmented by John Speed» (Турецька імперія). Це розширена карта Турецької імперії, шо включає Грецію, Валахію, Трансільванію, Поділля, Дике поле (південна частина сучасної України), Закавказзя, Аравійський півострів. На карті зображені Московія та Тартарія (TARTARIA; на північ від Каспійського моря).
1627 р. Петрус Бертіус (Пітер Бертіус; Пітер де Берт, 1565 —1629), фламандський богослов, історик, географ і картограф. Карта «Carte de l'Asie» (Карта Азії). На мапі TARTARIAE міститься на схід від р. Волга.
1633 р. Ісаак Абрахамсон Маса. Карта “Novissima Russiae Tabula. Authore Isaaco Massa”. На мапі Тартарія (TARTARIAE) міститься на схід від р. Волга.
1656 р. Йоганн Янсоніус (Ян Янсон). Карта «Magni Mogolis Imperium». Межа Тартарії проходить по Кабулу; опис західних кордонів залишався неточним.
1658 р. П’єр Дюваль (Pierre Duval; 1619-1683). Фундаментальна праця «Le Monde, ou Géographie universelle, contenant la description et les cartes et les blasons des principaux pays du monde» (у 2 томах) з описом країн та картами, яка перевидавалася багато разів. До 1688 р. було шість видань французькою мовою (1663 р., 1676 р., 1682 р. та ін). У описі Тартарія поділялася на пустельну — на захід від Московії — і стару — на північному сході материка, за межами Катаю і Кін (Kin), область ближче до Великої Китайської стіни. На іншій карті Дюваля (1679) Велика Тартарія як і раніше займала центральну частину Євразії: північна Тартарія і Кін названі старою Тартарією і Тартарією Кін.
1665 р. Ян Блау. Карта світу з «Великого атласу». Весь Сибір, Урал, нижня Волга віднесені до «Тартарії» – величезної країни, що розташована між Московією і Китаєм (CHINA). Межа між Тартарією і Московією на мапі Блау проходить – від Чорного моря до Північного, перетинаючи Волгу поблизу Нижнього Новгорода.
1666 р. П’єр Дюваль. Карта «NOUVELLE ET EXACTE DESCRIPTION DU ROYAUME DE POLOGNE & DES ESTATS QUI EN DEPENDENT» (Нова й докладна карта Польщі й залежних держав). На карті Південна Україна – Очаківська Тартарія (Oczackou Tartares), Буджак (Budziak) та Перекопська або Мала Тартарія (Precopense ov Petite Tartane).
1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо. Карта «LE ROYAUME DE HONGRIE, ET LES ESTATS QUI EN ONT ESTÉ SUJETS, ET QUI SONT PRESENTEMENT LA PARTIE SEPTENTRIONALE DE LA TURQUIE EN EUROPE. TIRÉ LES MEMOIRES LES PL.’ NOUUEAUX. PAR LE Sr. SANSON, GEOGR. ORD." DU ROY» ([Карта] королівства Угорщина і країн, які входили до нього, а тепер складають північну частину Туреччини у Європі. Виконана королівським географом паном Сансоном за найновішими даними). Українське Причорномор'я — Тартарія Буджацька (Tartares de Bvdziak), Тартарія Очаківською (Tartares d'Oczakow), Мала Тартарія (Petite Tartarie) та ін. y складі Османської імперії.
1680 р. Фредерік де Віт. Карта «Magnae Tartariae, Magni Mogolis Imperii, Iaponiae et Chinae, Nova Descriptio» (Amsterdam). На північний схід від Каспію – Козаки Тартарські (KASAKKI TARTARI). Tartaria Magna (Велика Тартарія) – територія від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію).
1684 р. Джованні Джакомо де Россі – Джакомо Кантеллі да Віньола. Карта Малої Тартарії (Tartaria D Europa ouro Piccola Tartaria divisa da Giacomo Cantelli da Vignola ne Tartari Nogai e del Crim, o di Precop . . . soggetti al Gran Duca di Moscovia e nelle Due Uckraine . . . e gia dipedenti dall Polonia …).
1688 р. Джакомо Кантеллі да Віньола. Карта «Russia Bianca o Moscovia ...». Землі Південної України – Piccola Tartaria (Мала Тартарія). На схід від Каспійського моря – Велика Тартарія (Parte Della Gran Tartaria).
1690 р. Вінченцо Марія Коронеллі видав карту «L'Asie selon les memoires les plus nouveaux dressée». В центрі карти - герб Московської імперії. Він помістив північну Тартарію недалеко від Полярного кола, поруч з якутами, а московську Тартарію — на 50-ту паралель; південніше, під загальною назвою Велика Тартарія, вказано Малий і Великий Тибет та Каскар (Cascar).
1690 р. Петер Шенк (старший). Карта “La Russie Blanche ou Moscovie Divisee Suivant l'Estendue Des Royaumes, Duches, Principautes, Provin.ces et Peuples qui sont Presentement soubs la Domination Du Czar de La Russie Cogneu Soubs le Nom de Grand Duc de Moscovie” (Русь Біла, або Московія), Амстердам. На карті містяться написи – Siberie (Сибір), Grande Tartaria (Велика Тартарія) – землі на схід від Каспійського моря, Petite Tartariae (Мала Тартарія) – землі Кримського ханства, тартари мордовські, тартари черкескі (на Кубані).
1692 р. Ніколаас Вітсен. Опублікував першу в Європі детальну карту Сибіру, названого ним, відповідно до пануючої в європейській картографічній традиції, «Тартарією» (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei). Ця карта вперше показала московські володіння в Азії й започаткувала наукове вивчення Сибіру, зберігаючи своє значення протягом усього XVIII століття. На карті Тартарським морем названо водний простір Північного Льодовитого океану на схід від Нової Землі.
У 1692 році Вітсен випустив в Амстердамі об'ємний компілятивний твір «Північна і Східна Тартарія» (Noord en Oost Tartarye), що став, по суті, першим у Західній Європі докладним етнографічним і географічним описом сибірських земель і народів, що їх населяли. Потім він ще 10 років працював над доповненням цієї праці та випустив її друге видання у 1705 році. Він не лише проштудіював усі доступні йому джерела інформації, а й збирав актуальні відомості про цей регіон через створену ним завдяки своєму впливу в Європі розгалужену мережу інформаторів у Європі, Московії та Азії.
Тартарія на європейських картах XVIII ст.
1700 р. Гійом Деліль. Карта «L'Asie» (Азія). Велика Тартарія (Grande Tartarie) розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise).
1700 р. Гійом Деліль. Карта «Magnaе Tartariaе» (Велика Тартарія). Велика Тартарія (Grande Tartarie), як і на карті «L'Asie», розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise). Крім того, карта Г. Деліля цікава тим, що на ній поряд з назвою «Московська Тартарія» міститься вельми красномовна назва тої ж самої держави – СИБІРСЬКЕ ЦАРСТВО (ROYAUME DE SIBERIA). Але «царством» може бути названо лише НЕЗАЛЕЖНА держава, а не провінція! Значить, Московська Тартарія XVIII ст. дійсно була абсолютно самостійною, ні від кого не залежною державою, керованою своїм власним царем. Столицею якої в XVIII ст. було м. Тобольськ.
На карті показаний західний кордон Сибірського царства (вона ж Московська Тартарія). Межа між санкт-петербурзькою Росією і Сибірським царством перетинає Волгу біля Нижнього Новгорода, залишаючи за Сибіром безліч великих міст на середній і нижній Волзі: Казань, Симбірськ, Самару, Саратов, Царицин, Астрахань і т.д. До речі, сама назва старовинного російського міста Симбірська (перейменованого сьогодні в Ульяновськ), швидше за все, пов'язана з його колишньою приналежністю до Сибірського царства.
1700 р. Пітер ван дер Аа. Карта “La Grande Tartarie Suivant les Nouvelles Observations” (Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями). Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).
1705 р. Ніколаас Вітсен. Карта «Tartaria, sive magni Chami Imperium ex credendis amplissimi viri / ex credendis amplissimi viri dni. Nicolai Witsen ; Aliorumq. probandorum, et hodiè vigentium Geographorum Archetypis congestum, auctum, et in lucem editum a Carolo Allard». Велика Тартарія (Tartaria Magna) простягнулася від Тихого океану до Волги, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан. На карті містяться напис – Siberiа (Сибір) – від р. Тобол до р. Лєна.
1705 р. - 1720 р. Анрі Шателен. Карта «Tartaria Magna» (Велика Тартарія). Опублікована в «Atlas Historique». Велика Тартарія – землі на схід від Каспійського моря (від річки Волга до Тихого океану)
1705 р. Анрі Шателен. Карта Азії. (Nouvelle carte de l'Asie avec des tables alphabetiques pour trouver sans peine les états des principaux princes de cette partie du mondе… Склав Анрі Шателен для Atlas historique, ou Nouvelle introduction à l'histoire, à la chronologie et à la géographie…), Амстердам. Як і на картах Гійома Деліля (1700 р.) Велика Тартарія (Grande Tartarie), розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise).
1706 р. Гійом Деліль. Карта «Carte de Tartarie» (Карта Тартарії). Складена на основі карти 1700 р. «Magnaе Tartariaе» (Велика Тартарія).
1707 р. В. Кіпріанов. Російська карта «Изображение земнаго глобуса» (Зображення земного глобуса). ТАРТАРИЯ (Тартарія) – від Уральських гір до Тихого океану.
1708-1711 р. Джордж Уїлді. Карта світу. Велика Тартарія охоплює простори від Тихого океану до Волги.
1710 р. Жозеф-Нікола Деліль. Карта “Carte de Moscovie dresse par G. de L'Isle”. Окремо виділено Russie Moscovite (Русь Московську) та Tartarie Moscovite (Московську Тартарію). Московська Тартарія – землі мордви, колишні Казанське та Астраханське ханства.
Аналогічні написи містяться на карті «Russie Moscovite, Tartarie Moscovite, Ukraine pays des Cosaques» 1730 р. Петера Шенка (молодшого).
1710 р. Карта світу «la Carte Generals de toutes les Cosies du Blonde et les pavs nouvellement decouveris». Видавництво Амстердам (видавнича фірма Covens & Mortier), Тартарія згадується під ім’ям Великої Тартарії (Grande Tartarie) від Амурського моря (дельта Амуру) до Волги.
1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн. Карта «Азія» (Asiаe). На карті Велика Тартарія (Tartaria Magna) простягнулася від Тихого океану до Волги, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан. Три останні країни ще називалися Незалежна Кочова Тартарія (Tartaria Vagabundomni Independent), яка простяглася від Амуру до Каспію.
1730 р. Філіпп Йоганн Страленберг (Philipp Johann Strahlenberg; 1676—1747) шведський офіцер та картограф видав мапу «Nova Descriptio Geographica Tattariae Magnae tam orientalis». На схід від Каспійського моря – Tattariaе Magna (Велика Таттарія), на північ від неї – REGNUM SIBERIA (Сибір).
1734 р. Жан Батист Бургіньон д’Анвіль. Карта «La Chine, laTartarie Chinoise et le Thibet». На карті назва «Татарія» взагалі відсутня (крім назви на картуші).
1737 р. Жан Батист Бургіньон д’Анвіль. Карта «Carte la plus generale et qui comprend la Chine, la Tartarie Chinoise, et le Thibet. Dressee sur les cartes particuliers des RR PP Jesuites, par le Sr. d'Anville..., qui ya joint le pays compris entre Kashgar et la mar Caspienne, tire des geographes et des historiens orientaux». На карті назва «Татарія» взагалі відсутня (крім назви на картуші).
На російській карті середини XVIII ст. «Изображение земнаго глобуса» (Зображення земного глобуса) ми бачимо, як і на попередніх, що Сибір «покритий» назвами: Велика Татарія (Великая Татарія), Татарія Вільна (Вольная), Татарія Китайська. Хоча назва «Московська Татарія» тут відсутня, але її замінює назва «Велика Татарія». Західний кордон Великої Татарії простягався з півдня на північ від нижньої течії Дону до Пустозерського острогу і далі до Північного моря. Кордон перетинав Волгу трохи нижче Нижнього Новгорода. Вся Нижня Волга, а також значна частина Середньої Волги належали до Великої Татарії.
1756 р. Chez Regner та Джошуа Оттенс (Josue Ottens), голландські картографии. Карта «L'Asie» (Азія). Опублікована в «Atlas Minor sive Geographia compendiosa in qva Orbis Terrarum pavcis attamen novissimis Tabvlis ostenditvr». // «Atlas Nouveau, contenant toutes les parties du monde, Ou font Exactement Remarquees les Empires Monarchies, Royaumes, Etats, Republiques, &c». Це є копія карти 1700 р. Гійома Деліля «L'Asie».
1762 р. Тобіас Конрад Лоттер. Карта «Imperium Russicum omnisque Tartaria». На карті назва «Тартарія» взагалі відсутня (крім назви на картуші). На карті показано SIBERIA (Сибір) від Уралу до Далекого Сход
1770-і рр. Тобіас Конрад Лоттер. Карта «Географічна карта Сибірського царства на три частини розділеного: а саме Тобольську, Єнисейську, Іркутську, і що містить деякі інші частини Тартарії» (Carte géographique contenant le Royaume de Sibirie, divisée en trois départemens, savoir: Tobolskago, Ienisseiskago, Irkutskago, et quelques autres parties de la Tartarie), Аугсбург. Тобіасом Лоттером було випущено кілька атласів. Дана карта була виготовлена для одного з них, як джерела - використані карти Деліля. Карта належить до типових зразків продукції фірми Лоттера, вона прикрашена розкішним картушем. Гравіював карту Маттіас Альберт Лоттер (син Томаса Лоттера). На карті показано Сибір від Уралу до Далекого Сходу, що розділений на три намісництва: Тобольське, Єнісейське, Іркутське. Території намісництв розділені на повіти (уезды).
1771 р. Карта Азії з Британської енциклопедії
1771 р. Карта Європи з Британської енциклопедії (позначена КУБАНСЬКА ТАРТАРІЯ).
1786 р. Gussefeld F.L. Карта «Carte de l’Empire de Russie & de la Grande Tatarie. Publiee par les Heredum Homannianorum. Norimberg» (Карта Російської Імперії та Великої Татарії). В її картуші мовиться, що тут представлена Велика Татарія (TATARIAE MAIORIS), Татарія Російська (TATARIAM RVSSICAM), Татарія Китайська (TATARIAM SINENSEM) і Татарія Незалежна (TATARIAM INDEPENDENTEM). На карті назва «Татарія» взагалі відсутня (крім назви і картуша). Сибір названа просто Сибіром (SIBERIEN) і розділено на дві губернії: Тобольську (GOUVERMENT TOBOLSK) й Іркутську (GOUVERMENT IRKUTSK). Більш того, на карті відсутні й всі інші Татарії, згадані в її картуші. Там немає ні назви «Велика Татарія» (TATARIAE MAIORIS), ні «Незалежна Татарія» (TATARIAM INDEPENDENTEM). Назва ж «Китайська Татарія» (TATARIAM SINENSEM) замінено на «Китайські Татари» (TSCINESISCHE TATAREY)
1791 р. Бонне Рігоберт. Карта «Tartarie Independante» (Тартарія Незалежна). Tartarie Independante (Центральна Азія) на півночі межує з Тартарією Російською, на сході – з Тартарією Китайською.
Тартарія на картах XIХ ст.
1820 р. Карта «Азія» надрукована у США за зразком англійської карти 1817 року. Червоним кольором позначені кордони Великої Тартарії імперії Чингісхана у 1226 році. Жовтувато-зеленим кольором позначені кордони імперії Тамерлана у 1406 році. Цікавим поясненням до карти є те, що в Азії на 1820 рік ще існувала держава Тартарія. В описі країни Тартарії сказано, що північні і західні частини представляють лише жахливу пустелю, більш південні частини мають прийнятну температуру і значну родючість.
1850 р. Мітчелл Самуель Августус (Mitchell Samuel Augustus; 1792—1868), американський географ і картограф, видавець. Карта «Russia in Asia and Tartary» (Росія Азійська та Тартарія). Це адміністративно-етнічна карта Азійської Росії (колишньої Тартарії) та Центральної Азії. Tartary – це Центральна Азія.
1851 р. Джон Талліс (Tallis J. & F.). Карта Незалежної Тартарії (Independant Tartarу) поміщена в атласі «The Illustrated Atlas, And Modern History Of The World Geographical, Political, Commercial & Statistical». Гравер Джон Рапкін (John Rapkin). Охоплює регіони між Каспійським морем та озером Балхаш, а також між Росією та Персією й Китаєм. Показані незалежні держави: Тартарія (територія теперішнього Казахстану), Хіва (Хівинське ханство), Коканд (Кокандське ханство) й Бухара (Бухарське ханство). Три віньєтки В. Брегга (W. Bragg) прикрашають карту, зокрема зображення Тартарів.
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М.. Львів, 2022. 367 с.
1851 р. Джон Талліс (Tallis J. & F.). Карта Незалежної Тартарії (Independant Tartarу) поміщена в атласі «The Illustrated Atlas, And Modern History Of The World Geographical, Political, Commercial & Statistical». Гравер Джон Рапкін (John Rapkin). Охоплює регіони між Каспійським морем та озером Балхаш, а також між Росією та Персією й Китаєм. Показані незалежні держави: Тартарія (територія теперішнього Казахстану), Хіва (Хівинське ханство), Коканд (Кокандське ханство) й Бухара (Бухарське ханство). Три віньєтки В. Брегга (W. Bragg) прикрашають карту, зокрема зображення Тартарів.
 
1550 р. Агнес Баттіста. Портолан Басейну Чорного моря (Біла Русь, Тартарія та Московія).
|
1601 р. Абрагам
Ортеліус. "Tartaria"
1626 р. Джон Спід
1627 р. «Carte de l'Asie». Петрус Бертіус
1690 р. Петер Шенк (старший) 
1705 р. Анрі-Абрахам Шателен. Карта Азії. (Nouvelle carte de l'Asie avec des
tables alphabetiques pour trouver sans peine les états des principaux princes
de cette partie du monde…)
1710 р. Жозеф-Нікола Деліль
1737 р.
1742 р. Гійом Деліль. Карта Тартарії.
Середина XVIII ст, «Изображение земнаго глобуса».
Середина XVIII ст, «Изображение земнаго глобуса» (фрагмент).
1770-ті рр. Тобіас Конрад Лоттер. «Географічна карта Сибірського царства на три частини розділеного: а саме Тобольську, Єнисейську, Іркутську, і що включає в себе деякі інші частини Тартарії»
1799 р.
1900 р.
Цікаво що у цих та інших старовинних картах зовсім нема Кримського ханства. Жодного напису латиною, французькою, голландською або іншими мовами, Chanatus Crimensis, Khanat de Crimée, Kanaat van de Krim нема. Лише загадкові Tartaria Precopensis, Tartaria Minor(Petite Tartarie), Tartaria Europea.
ВідповістиВидалитиДуже цікаво.....
ВідповістиВидалити