Річка Марунька.
Існують дві легенди щодо походження назви цієї річки.
За старих часів молодий боярин заблукав у лісах на ловах. Три дні і три ночі шукав дорогу, аж на четвертий день почув дівочий спів. Пішов на голос і побачив дівчину, яка пасла корів.
Боярин спитав, як йому вийти до Львова, і дівчина сказала:
– Ідіть за цією річкою.
На прощання боярин поцікавився, як дівчину звати.
– Марунька, – відповіла вона. Так ту річку і назвали.
За іншою легендою боярин закохався в пастушку, забрав її до себе, хотів одружитися. Але батько був проти і зажадав, аби дівчина вернулась до села. Дівчина з розпачу втопилася в річці, яку потім назвали її іменем.
Винниківські млини.
У першому описі Винник (1783 р.) часів австрійського панування до Винник належало 7 млинів зі ставками на р. Марунька, які пізніше придбала тютюнова фабрика (власники млинів – Скремета, троє Лемів, Тетько, Ярема та Макк).
Цит. за О. О. Бокало «АРХІТЕКТУРА ВИННИКІВСЬКИХ МЛИНІВ», 2015 р.: «Млини на території Західної України поширюються з ХІІ–ХІІІ ст. У привілеї (1352 р.) польського короля Казимира ІІІ Юрію, Руперту та Маргариті – нащадкам львівського війта Бертольда на вічне володіння маєтками під містом Львовом – млином Сільський Кут, селом Малі Винники і хутором Підберізці, надані йому в минулому Галицько-Волинським князем Львом Даниловичем згадується і про млин у Винниках: «… що їх вищеназваний батько купив за певну суму грошей млин Сільський Кут з рибним ставом, розташованим у Львівському передмісті..., село, що зветься Малі Винники…» Про млини у Винниках згадує у своїй праці Михайло Влох: “, річка Марунька мала велике господарське значення, порушуючись колись 7 млинів...”. Ігор Тимець конкретизує, що станом на 1785 р. У Винниках було 7 млинів. У цей же період Винниківська тютюнова фабрика орендувала один млин. У 1796 р. Фабрика додатково винайняла млин у с. Глуховичах. У 1805 р. орендує три млини. А у 1818 р. фабрика зводить свій табачний млин на р. Маруньці, який пропрацював до 1939 р. Отже, можна говорити, що у Винниках могло бути вісім млинів. Варто уточнити, що до території Винник з кінця XVII ст. входять землі села Млинівці, яке розташоване вздовж річки Маруньки між Львовом і Винниками. І, як зрозуміло з назви, більшість винниківських млинів розташовувались на землях колишніх Млинівців. Аналізуючи історичні карти, варто зазначити, що млини були важливими об’єктами і їх переважно позначали спеціальними позначеннями. Відповідно можна зорієнтуватися про кількість і місце розташування млинів. Так на картах Міґа 1779–1783 рр. у Винниках позначено 7 млинів. На карті Кумерера 1860 р. – 5 млинів; на нових військових австрійських картах 1861–1864 рр. – 7 млинів і підписано табачний млин. На карті 1892 р. Позначено знову 7 млинів. Загалом на восьми історичних картах позначено від 5 до 9 млинів. Розглянувши історичні карти, можна побачити всього 11 об’єктів, яких позначили на різних картах продовж 150 років. Варто зауважити, що не всі вони повинні були бути борошномельними млинами, як, приміром, табачний млин, де перемелювали тютюн на нюхальну табаку. Термін “млин” також стосується й інших виробничих будівель, у яких використовували силу води за допомогою водяного колеса (папірня, олійня, гамарня, фолюш і ін)...
На підставі аналізу історичних карт Винник за 150 р. було виявлено 11 млинів. Локалізовано місце розташування 7 млинів, три з них збереглося до нашого часу. А саме: - Винниківський млин по вул.. Франка, 114; Табачний млин по вул. Спортовій, 6; Млин у кінці вул. Б. Хмельницького».
Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.
Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.
23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
Табачний млин по вул. Спортовій, 6. Світлина 2015 р. О. Бокало
Немає коментарів:
Дописати коментар