Під впливом переважаючих факторів формується вертикальна поясність. Вертикальним поясом вважається відповідна частина схилу гірської системи в межах відповідних висот. Пояс характеризується однаковими ґрунтово-кліматичними умовами, рослинністю і фауною.
Межі одного і того ж вертикального поясу можуть перемішуватися вверх або вниз залежно від експозиції, ґрунтово-геологічних особливостей та інших умов. Таке явище має назву інверсії вертикальних поясів.
Таким чином, деревні породи, які формують в тому чи іншому вертикальному поясі чисті або з їх переважанням деревостани, слугують індикаторами відповідного вертикального поясу. Дуже часто (через ґрунтово-кліматичні умови) в окремих поясах одночасно спостерігається розповсюдження декількох головних деревних порід (ялиця, бук, смерека). У таких випадках індикатором вертикального поясу доцільно вважати деревну породу, яка формує деревостани вищої продуктивності.
Деревна рослинність підійматися в гори до певної висоти, вище якої починається пояс субальпійських і альпійських полонин. Перехід до альпійського поясу здійснюється поступово ‒ через смугу рідкостійного субальпійського криволісся. Це смуга боротьби між деревною і трав’яною рослинністю. Субальпійське криволісся формується із холодостійкої сосни гірської і зеленої вільхи.
Відомий дослідник клімату Українських Карпат М. Андріанов (1957) виділив шість термічних зон: теплу, помірно теплу, помірну, прохолодну, помірно холодну і холодну.
Українські вчені (М. Голубець, В. Комендар, К. Малиновський, С. Стойко та ін.) виділяють у Карпатах п’ять висотних поясів рослинності:
· передгірський лісовий (450-550 м н. р. м.),
· нижній лісовий – до 1200-1300 м,
· верхній лісовий – до 1600 м,
· субальпійський – до 1800 м,
· альпійський – понад 1800 м.
Характерною особливістю рослинності високогір’я Українських Карпат є те, що тут немає верхнього поясу високогірної рослинності – субнівального. Це пояснюють тим, що тут немає льодовиків.
Головним типом рослинності Українських Карпат є лісова. Лісистість Карпат становить близько 40%. Понад половину лісової площі займають ялинові або смерекові ліси, домінантним видом яких є смерека європейська (Picea abies) – близько 700 тис. га, які переважають у верхньому лісовому поясі. Букові ліси переважають у нижньому лісовому поясі та на найвищих вершинах передгірських височин. Вони покривають близько 30% території Карпат.
Найбільші площі букових лісів приурочені до південно-західного макросхилу, де вони становлять 60% лісостанів. Незначну площу займають ялицеві ліси з ялиці білої (Abies alba), яка (на відміну від бука і смереки) утворює не чисті, а змішані ліси: дубово-буково-ялицеві, смереково-буково-ялицеві та буково-ялицеві. Ці ліси не утворюють суцільного поясу, а трапляються окремими масивами серед букових і смерекових лісів. Нижній пояс рослинності утворюють дубові й дубово-грабові ліси.
Співвідношення різних груп лісів утворилося значною мірою внаслідок діяльності людини. Ще декілька століть тому тут домінували букові та смерекові ліси. Однак протягом двох останніх століть площа букових лісів значно зменшилася – від 55 до 33 %, а смерекових зросла – від 32 до 56%. Такі зміни спричинені тим, що на місці вирубаних як смерекових, так і букових, дубових та змішаних лісостанів засаджували монокультуру смереки, яка найшвидше росла і мала попит для виготовлення деревини.
Пояс передгірських лісів складається переважно з дуба звичайного (Quercus robur) і дуба скельного (Q. petraea). Дубові ліси з дуба звичайного поширені на Закарпатській низовині та в Передкарпатті, зокрема в його західній частині, а з дуба скельного – в Закарпатському передгір’ї та височинними ділянками спускаються в Закарпатську низовину до висоти 100 м, а в гори підіймаються до висоти 500-600 м. Дуб утворює чисті високопродуктивні лісостани, де його звичним супутником є граб, явір, клен гостролистий, а також бук і ялиця. У підліску трапляється ліщина , а у вологіших місцях – крушина.
Нижньолісовий пояс складається з високопродуктивних букових лісів, що покривають схили на висотах від 600 до 1000-1300 м н. р. м. Бук лісовий (Fagus silvatica) поширений на обох макросхилах Карпат, особливо на південно-західному макросхилі й приурочений до бурих гірсько-лісових ґрунтів. У межах поясу виділяють кілька підпоясів: чистих букових, поширених на нижньо- і середньогірських схилах Полонинського хребта; ялицево-букових лісів, який займає нижні частини північно-східних макросхилів Карпат; ялицево-смереково-букових лісів, що приурочений до нижніх і середніх схилів Чорногори, Горган, Чивчин та високогір’їв Бескидів. Підлісок у букових лісах нерозвинутий, лише зрідка під покривом лісу трапляються чагарники. Трав’янистий покрив, зважаючи на слабку освітленість поверхні ґрунту, не є зімкнутий.
Вище від висот 1 000-1 200 і до 1 600 м розташований пояс смерекових лісів, які добре виражені у високогір’ї Чорногори, Горган, Чивчинських і Мармарошських гір. Тут виділяють два підпояси: змішаних смерекових деревостанів з участю ялиці і в другому ярусі бука і підпояс чистих смерекових лісів.
Підпояс змішаних смерекових лісів приурочений до південно-східних і південно-західних макросхилів Карпат з висотами 900-1 200 м н. р. м. Підпояс чистих смеречників займає високогірні схили Горган, Чорногори, Чивчин від 1 200 до 1 500 (1 600) м н. р. м.
Смерека утворює як чисті, так і змішані з буком і ялицею деревостани. Змішані ліси формуються нижче від чистих смерекових лісів, де кліматичні умови дещо м’якші. Для чистих смерекових лісів характерна різновіковість деревостанів, бонітет яких залежить від потужності ґрунтового профілю і багатства ґрунтів. З висотою кліматичні умови погіршуються, ріст дерев сповільнюється і біля верхньої межі поясу смерекові ліси поступово трансформуються у рідколісся і криволісся.
Під густим покривом смерекових лісів підлісок не виражений. Трапляються одиничні чагарники жимолості чорної (Lonicera nigra), смородини карпатської (Ribes carpaticum), спіреї в’язолистої (Spiraea ulmifolia). Трав’янистий ярус розріджений, в ньому домінує квасениця звичайна (Oxalis acetosela).
Вище від межі лісу розміщена перехідна смуга від лісової до лучної рослинності, яку називають субальпійським криволіссям, а низькорослі дерева – стелюхами. Криволісся займає смугу шириною 250-300 м.
Найбільші масиви криволісся приурочені до південно-східної частини Українських Карпат, де вони займають високогір’я Чорногори, Свидовця, Чивчин та інших хребтів. Нижня частина криволісся на північних схилах опускається нижче, а верхня підіймаються вище на південних. Зважаючи на це, суцільна смуга заростей на північних схилах значно ширша, ніж на південних. Такі високогірні види, як сосна гірська, або жереп, вільха зелена (Duschekia viridis), ялівець сибірський (Juniperus sibirica) займають невеликі площі, як і зарослі рододендрона миртолистого (Rhododendron myrtifolium), і найбільше трапляються окремими масивами на Свидівці, Чорногорі й Мармарошських горах, місцями вклинюючись у альпійський пояс. Зарослі вільхи є найбагатші серед стелюхів.
У субальпійському поясі луки займають найбільшу площу. Вони чергуються з невеликими масивами стелюхів, про які зазначали вище, та ділянками пустищ і несформованих угруповань скель. У високогір’ї Карпат найбільше поширені біловусові луки, абсолютним домінантом яких є білоус стиснутий (Nardus stricta).
В альпійському поясі, який в Українських Карпатах займає обмежені площі вище від 1800 м н. р. м., суцільні масиви рослинності є лише в Чорногорі та Мармарошських горах. В інших районах високогір’я альпійська рослинність представлена фрагментарно (Чивчини, Свидовець). В альпійському поясі луки складаються з альпійських та арктоальпійських видів – осок вічнозеленої та зігнутої, ситника трироздільного, костриці приземистої.
Жереп
Криволісся вільхи зеленої на Пожижевській, Чорногора, Українські Карпати
Немає коментарів:
Дописати коментар