Отець Семен Давидович (1774 р. – 7 вересня 1832 р.) парох у Винниках (1803 р. — 1832 р.). Навчався у римо-католицькому навчальному
закладі. Висвячений 6 грудня 1803 р.
16 вересня 1803
р. отримав презенту на Винниківську парафію, а 18 грудня був введений у посаду.
1801-1803 рр. був сотрудником о. Василя Роздольського (був його зятем; 14
лютого 1802 р. одружився з його дочкою Анною) (В. Лаба, 2017).
Як і його тесть, о. Василь
Роздольський, вів записи в метричних книгах польською мовою. Після о. Семена
Давидовича записи велися вже на латині (цього вимагав закон).
1815 р. – 874
греко-католиків, 1821 р. – 814, 1827 – 840 (серед них 203 дітей дошкільного
віку), 1831 р. – 910 греко-католиків (серед
них 203 дітей дошкільного віку). У 1832 р. Винниківська
парафія належала до Львівського деканату.
В описі церкви 1808 р. записано, що церква
була вже досить знищена і вартувала 160 зр., така ж дзвіниця 10 зр (В. Лаба,
2017).
1809 р. загальна вартість церкви з майном
становила 9 485 зр 17 кр, обійстя пароха 3 904 зр 51 кр (В. Лаба,
2017).
Ще 1810 р. цісарсько-королівське
Будівельне управління виготовило проект, чи як тоді казали абрис на будівництво
нового мурованого храму. Були замовлені столярські вироби – тринадцять вікон,
четверо дверей, зі слюсарної роботи окуттям вікон і дверей з замками, трьома
залізними ґратами до вікон, хрестом на дах, які віддали на тимчасове зберігання
в домініяльний склад.
1810-1811 рр.
Австрійська влада конфіскувала церковні дорогоцінності, щоб стабілізувати
економічний стан в державі. Австрія мусіла виплачувати Франції контрибуцію
сріблом та золотом після програної війни (5 липня 1809 р. під містечком Ваграм, поблизу Відня,
почався дводенний бій між французькою та австрійською арміями - 170-тисячне
військо Наполеона розбило 110-тисячну армію австрійців, і в жовтні австрійський
імператор Франц I був змушений підписати
Шенбруннський мирний трактат, по якому Австрія втрачала велику частину своїх
територій і зобов'язувалась виплатити багатомільйонну контрибуцію.). Церкви
отримали за забрані коштовності облігації державного боргу, які згодом держава
сплачувала.
1811 р. була
вимурована хата для священика (за домініальні (церковні) кошти). Через початок австрійсько-французької війни з Наполеоном
Бонапартом, декретом намісника Галичини 1813 р. будівництво церкви було
зупинене. Стару дерев'яну дзвіницю розібрали 1815 р.
1816
р. новопоставлений галицький митрополит Михайло Левицький зобов'язав громаду
продовжити будівництво.
Михайло
Левицький (1774—1858 рр.) — єпископ Української
Греко-Католицької Церкви; з 8 березня 1816 р. — Митрополит
Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української
Греко-Католицької Церкви.
За
сприянням митрополита Михайла Левицького львівське Будівельне управління
виготовило новий проект. Ймовірно, автором цього нового проекту був український
архітектор чеського походження Йосиф Вандрушка (1792 р., березень –
після 1863 р.), який спроектував понад десять храмів в Галичині. Всі його
проекти були базовані на типових терезіянських зразках, затверджених до
обов'язкового застосування ще австрійською імператрицею Марією Терезією в
середині XVIII ст. Правда, треба відзначити, що в двох випадках – в Янові та
Винниках, Вандрушка відійшов від типових зразків, віддавши належне українському
традиційному сакральному будівництву. В цих обох випадках нава була
запроектована ширшою, ламаючи план типового однонавового базилікового
терезіянського храму.
1827
р. церква Воскресіння Господнього вже хилилася до упадку.
Після смерті о. С. Давидовича завідування Винниками було
доручене о. Григорію Честинському з Підберізців.
2011 р.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Винники туристичні:
Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники :
Друксервіс, 2016. — 312 с.
Байцар Андрій.
Історія
Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. —
Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар