З НОВИМ РОКОМ! 1959 р.

 Українські новорічні листівки друкували видавництва: «Мистецтво», «Радянська Україна», «Прапор», «Укрдержвидав»,  «Укррекламафільм», «Укрфото», Державне виробництво образотворчого мистецтва. Листівки українською мовою зустрічаються досить рідко. Вони виконані у радянській стилістиці, лише на деяких з них зустрічається традиційний український орнамент, шрифт, а також національні символи – вишитий рушник, куманець та ін.

У радянські часи, після 1917 р., у період войовничого атеїзму й викорінення релігії в СРСР, новорічні та різдвяні листівки як предмет побуту буржуазного суспільства були заборонені. І з 1925 р. Новий рік офіційно не святкували. Проте вітальні листівки вистояли в боротьбі за існування. І перші радянські вітальні листівки з новорічними святами кустарного виробництва з’явилися в 1920-х рр. Українські різдвяні листівки виходили на заході України в 1920-30-ті рр. У 1929 р.  в Радянському союзі було заборонено святкування Різдва, а  з 1930-их рр. почали друкувати новорічні листівки.

В СРСР поштову листівку використовували як з пропагандистською метою, так і для висвітлення головних подій у державі. 

 Випуск листівок на державному рівні розпочався під час Німецько-радянської війни. У грудні 1941 року видавництво «Искусство» підготувало спеціальну серію поштівок патріотичної тематики. Надписи мали надихати бійців Червоної армії на перемогу у війні: «З Новим роком, товаришу фронтовик! У 1942 році бажаємо тобі нових подвигів і повної перемоги над ворогом. Смерть німецьким окупантам», «Новорічний привіт героїчним захисникам Батьківщини!», «З Новим роком, товариші бійці, командири та політпрацівники! В ім'я Батьківщини вперед, на повний розгром ворога!» тощо.

Видані у 1941 році перші українські новорічні листівки (4 варіанти по 20 тис. кожен) здебільшого загинули у полум'ї війни, а перші після звільнення України у 1944 році (3 варіанти по 100 тис) не могли задовольнити всіх бажаючих. З ситуації виходили хто як міг. Зокрема, в хід йшли іноземні листівки, які дещо перероблялись. 

Починаючи з 1950-х років, жодних проблем із привітанням рідних та близьких з Новим роком не було - новорічні листівки друкувались різноманітні та в достатній кількості

З 1953 р. розпочався масовий випуск новорічних листівок. Розквіт новорічних поштових листівок припадає на 1960-і рр. Передусім переважала дитяча тематика. Згодом запанувала космічна.

ВИННИКИ. 1941 р. червень.

Світлина з FB Leopolitana i kresowiana

Гуцули. 1902 р. Северин Гобст

Малюнок Северина Обста з книги «W. Szuchiewicz. Huculszczyzna. T. I. Lwów 1902».

Володимир Осипович Шухевич (псевдонім і криптоніми — Шумило, В. Ш.; 15 березня 1849, Тишківці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 10 квітня 1915, Львів) — український громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист, дійсний член НТШ. Дід головного командира УПА генерала Романа Шухевича.

Карта Гуцульщини. 1902 р. Володимир Шухевич.

Карта з книги «W. Szuchiewicz. Huculszczyzna. T. I. Lwów 1902».

Володимир Осипович Шухевич (псевдонім і криптоніми — Шумило, В. Ш.; 15 березня 1849, Тишківці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 10 квітня 1915, Львів) — український громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист, дійсний член НТШ. Дід головного командира УПА генерала Романа Шухевича.

ВИННИКИ. Вулиця Львівська. Світлина поч. ХХ ст.

З історії театрального життя у Винниках при Народному домі

21 вересня 1924 р.  відкрито дім читальні «Просвіта».

У міжвоєнний період у Винниках при читальні «Просвіта» (1924-1939 рр.) діяв аматорсько-театральний гурток, яким керували (були членами т. зв. «управи») Володимир Гупка (голова), Філомена Москва (секретар), Василь Гнатовський (господарство і декорації), Степан Олексів (режисер). Членами гуртка були близько 50 винниківчан. Гурток мав свою бібліотеку, в якій налічувалося близько 300 п’єс. Бібліотека передплачувала 8 журналів і щоденників, в ній було 779 томів літератури. Також при  «Просвіті» діяв  хор та «дута і мандолінова орхестра». Хором керував Євстахій Шпаківський. 28-30 жовтня 1925 р. — виступ в Народному домі Українського наддніпрянського театру Ольги Міткевич. Вистави: «Циганка Аза», «Вій», «Пан Твардрвський».

«35-ліття чит. „Просвіти” у Винниках» (газета Діло №289 від 29.12.1932):

“Ювилейне свято і його прикрий епільоґ. Арештування. В неділю, 25, грудня ц. р. відбулося в Винниках прегарне свято з нагоди трицятьпятьлітя істнування тамошньої читальні „Просвіти”. На свято зложилися промова і привіти, а далі реферат про діяльність читальні і накінець хорова продукція і вистава “Наталки Полтавки”. Ціле свято робило дуже миле вражіння. Вступне слово виголосив о. декан Гірняк, парох Винник, реферат про трицятьпятьлітню діяльність читальні д-р Ярослав Левицький, а привіти складали від Головного Виділу „Просвіти” голова Т-ва д-р Іван Врик, від повітової львівської філії „Просвіти” дир. С. Маґаляс і накінець від філії  “Просвіти” на Львів місто п. П. Петрик. Промова, привіти і реферат мали наскрізь діловий культурно-освітний характер.

Одначе свято чомусь не подобалося комендантові місцевого постерунку поліції. Він ще в часі самого свята візвав делегатів зі Львова і стягнув з них ґенералія. В якій ціли? Пізніше при нагоді він заявляв, що зробив це тому, що промови і привіти мали політичний характер. Крім того він теж того самого дня заявив одному з львівських делегатів, що сам він мазур і по українськи слабо розуміє. Якже в такому випадку він міг зрозуміти промови? Якже міг у тих чистоосвітніх, фахових привітах та промовах дослухатись аж політичних енунціяцій це його тайна. Але тим мабуть справа не вичерпана. Бо ось у ночі з понеділка на вівторок (з 26 на 27 грудня) поліційна станиця в Винниках перевела цілу низку арештувань між тамошніми громадянами. Арештовані в Винниках такі громадяни: о. парох і декан Гірняк, адвокат д-р Щуровський, нотар. кандидат д-р Ярослав Левицький, д-р Врецьона (лікар), студенти Копач, Кульчицький і Домазар і міщанин Копач. Цікаво, чи ці арештування звязані теж з ювилеєм читальні?»

15-19 листопада 1933 р. — виступ в Народному домі Українського народного театру імені Івана Тобілевича зі Станіславова. Вистави та оперети: «Гра на замку», «Пепіна», «Королева кіна», «Бродвей», «Мотря».

11-12 листопада 1935 р. — виступ в Народному домі Українського народного театру імені Івана Тобілевича зі Станіславова. Вистави: «Дівча з Маслосоюзу» та «Гори говорять».

У післявоєнний період колишній дім читальні «Просвіта» виконував функції клубу. Тут деякий час знаходилася бібліотека для дорослих, діяли різноманітні гуртки й секції, зокрема і театральний гурток. 

2 грудня 2018 р. в Народному домі відбулася прем’єра музично-розважальної вистави «Тільки в нашім кабареті» (театр «Срібне коло», художній керівник Мирослава Сидор-Ружицька). Автор сценарію – Мирослава Сидор-Ружицька. Чарівними й неповторними були на сцені у своїх ролях Мирослава Сидор, Наталія Вінярська, Ігор Чобіток, Андрій Шніцар із своєю дружиною Мартою Шніцар, Назар Папіж зі своєю донькою Яриню Папіж, Марта Літовченко, Христина Дявіл, Христина Леськів, Богдан Дубік, Роман Опалевич.  

 *Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

 

2  грудня 2018 р. Прем’єра музично-розважальної вистави «Тільки в нашім кабареті» (театр «Срібне коло»).

Автобуси марки «Ursus AW» курсували в 1930-их рр. з Винник до Львова

12 квітня 1928 р. у Львові запрацював перший автобусний маршрут «А», який сполучив площу Більчевського (тепер Кропивницького) з летовищем на Скнилові. У перший рейс автобус відправлявся о 6 год ранку і працював до 22 год (інтервал в одну год). Маршрут було поділено на 2 секції та визначено 6 автобусних зупинок. Вартість проїзду в межах однієї секції — 30 грошів, а у межах двох — 50.

Автобусами також можна було доїхати до Винник, звичайно, якщо у вас був 1 злотий на білет. Подорож на дальшу відстань виливалася у більшу суму. Наприклад, білет до Городка коштував 2 злотих, до Перемишлян і Великих Мостів по 4 злотих 50 грош, а подорож до Борислава, виносила із кишені цілих 8 злотих 50 грош. Автобусні маршрути того часу були доволі впорядковані. Існувала практика додаткових рейсів у вихідні дні та свята. Зупинки здійснювалися лише у визначених місцях.

Автобус до Винник відправлявся з Маріїнської площі (теперішня площа Міцкевича) о 7. 30 год ранку. По дорозі на Винники автобус мав кілька зупинок:

* 7 год 34 хв – вул. Св. Антонія (біля теперішнього Винниківського ринку);

* 7 год 40 хв – Личаківська рогатка;

* 7 год 44 хв – Кривчиці;

* 7 год 49 хв – Маріївка (біля теперішнього Винниківського озера);

* 7 год 55 хв – Винники (автостанція біля теперішньої міської ради; біля старих воріт на тютюнову фабрику).

Автобуси курсували на Винники часто. Другий рейс на Винники був у 9 год 30 хв, а наступні: 11. 30, 13. 30, 15. 30, 18. 30 (16. 30, 17. 30, 19. 30 і 20 год 30 хв – у неділю та у свята). З Винник на Львів перший автобус відправлявся у 8 год 30 хв, останній – 19 год (в неділю та у свята – 21 год).

Перший львівський автобус марки «Lancia» мав 19 крісел для пасажирів і міг перевозити ще 15 пасажирів, які їхали стоячи.

Восени 1931 р. автобусний парк Львова поповнився автобусами «Зауер» польського виробництва, що дозволило скоротити інтервали руху на автобусних маршрутах.  

 З приватних операторів, які обслуговували приміські автобусні маршрути на Львівщині в 1930-х роках, потрібно загадати компанію «PAP», яка у 1931 році обслуговувала маршрут Львів (вул. Личаківська, кінцева трамвая № 1) – м. Винники. На маршруті тоді курсував автобус «URSUS», який щодня виконував по п’ять рейсів. Пізніше цей же маршрут обслуговувала компанія «ZAW» із Винник. 

Перший автобус із Львова до Винник відправлявся о 05:50, а останній о 21:00 у будні та у 21:45 по неділях. Загалом виконувався 21 рейс в будні й 22 – в неділю. 

Інтервал руху на цьому маршруті становив близько 1 години в позапікові години, а у ранішній та вечірній «пік» інтервал становив 15 – 40 хв. Перший рейс автобуса із Винник відправлявся о 06:30, а останній – о 22:10 в будні та о 23:15 в неділю.
          1928 р. - 1941 р. — автостанція по теперішній вул. Галицькій (біля будинку  Винниківської міської ради; біля фабричних воріт).

1931 р. 10 серпня. Розклад руху автобусів з Винник до Личаківської рогатки