З історії зарплат у 1970-х – 1980-х рр..
Середня зарплата в СРСР враховувалася за доходами робочого «класу». При її підрахунку виключалися зарплати працівників адміністрацій та керівників. Зараз - за загальною сумою - і багатих, і бідних.
У СРСР зарплата була не просто цифрою в платіжці — це був цілий соціальний квест.
Формально всі «мали роботу» і «отримували стабільно». Інженер — 120 рублів, лікар — 110, вчитель — 90. Звучить рівно й справедливо? А тепер нюанс: гроші не вирішували головного. Вирішував «доступ».
Можна було мати скромну зарплату, але «правильну» посаду — і жити краще за того, хто отримував більше. Ковбаса «по блату», меблі «через знайомих», відпустка «по лінії профспілки». Гроші були, але купити за них щось нормальне — ще те мистецтво.
Офіційно не було багатих і бідних. Неофіційно — були ті, хто стояв у чергах, і ті, хто знав, у які двері зайти без черги.
Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів, а вищі посади та спеціалізовані професії (шахтарі, нафтовики, керівники) могли приносити до 500-1000 рублів. Жінки колгоспниці (ланка, телятниці, свинарки) отримували в районі 70 рублів. Вчителі від 100 до 140 рублів. Одночасно, ціни на споживчі товари були значно нижчими, ніж зараз, але це компенсувалося дорожнечею техніки, меблів та труднощами з її придбанням.
Середня зарплата в СРСР в 1970 році становила 122 рублі, вже за п'ять років вона досягла позначки 145,8 рубля, а в 1980 р. — 168,90 руб. Правда, по республіках середня зарплата різнилася. Наприклад, в РРФСР вона становила 126,1 руб., в Україні в 1970 р. отримували 115,2 рубля, в сусідній Білоруській РСР - 106,4 рубля. Найменша середня зарплата фіксувалася в Молдові - 102,8 рубля, а ось «шикувала» Естонія - 135 рублів.
В УРСР:
1970 115,17 руб.
1971 117,57▲
1972 121,91▲
1973 125,30▲
1974 128,46▲
1975 133,54▲
1976 139,84▲
1977 142,88▲
1978 146,22▲
1979 148,74▲
1980 155,12▲
1981 157,89▲
1982 163,08▲
1983 165,75▲
1984 169,55▲
1985 173,95▲
1986 179,00▲
1987 185,01▲
1988 199,79▲
1989 217,74▲
1990 248,40▲
1991 495,40▲
З ІСТОРІЇ ЦІН НА ПРОМТОВАРИ.
Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів. Середня зарплата кваліфікованого робітника в 1970-1980-х роках становила приблизно 160-350 рублів на місяць.
Ціни на всі товари встановлювалися централізовано державними органами (Держпланом) і не залежали від попиту чи пропозиції. Ціни були вказані безпосередньо на товарах або упаковці.
Через дефіцит радянські громадяни часто використовували термін «дістати» замість «купити», що означало потребу використовувати особисті зв'язки, шукати товар «по блату» або годинами стояти в чергах, коли товар «викидали» (раптово з'являвся у продажу).
Іноді існували спеціальні «комерційні» магазини, де товари були у вільному продажу, але ціни там могли бути значно вищими за державні.
Побутова техніка.
Побутова техніка в СРСР коштувала захмарних грошей. Так, телевізор з екраном 3 х 4 см коштував як дві зарплати, а в 60-і роки дозволити собі холодильник могли лише 5% сімей «наддержави».
Для масового поширення таких товарів були потрібні роки, але і через десятиліття звичайні зараз речі мали люди далеко не в кожному будинку.
Якщо порівняти ціни із зарплатами того часу, стає ясно, що крім продуктів і товарів першої потреби грошей на побутову техніку часто не вистачало.
Жителі СРСР, яким пропаганда розповідала про виробництво тисяч танків і «найбільш передову науку», у звичайному житті були змушені ремонтувати окуляри «ізолентою» й шукати поради, як з «вух» від старої хутряної шапки зробити для дітей дефіцитні рукавиці.
Пральні машини.
З історії. Марок пральних машин у СРСР було не так уже й багато. Хтось із господарок використовували для прання пральні дошки, але прати у пральній машині було набагато зручніше та швидше. Прання в такій пральній машинці, хоч і замінювало ручне прання, являло собою цілий обряд. Вода попередньо нагрівалася окремо, оскільки підігріву води в самій машинці не було. Нагріта вода заливалася відрами (близько 3-х відер) в машинку, завантажувалася білизна, засипався пральний порошок, іноді додавали господарське мило.
Незмінним супутником прання був годинник - час прання засікалося по ньому. У пізніших машинах вже з'явився таймер для відліку часу. Як тільки необхідний час прання проходив, машинку вимикали кнопкою на корпусі прання. Ну, якщо відволікся, проґав – машинка продовжувала прати.
Для віджимання білизни зверху корпусу встановлювали спеціальні валики спарені. Дерев'яними щипцями (які додавались у комплекті до пралки) білизну витягували і намагалися вставити між двома валиками однією рукою. Зазвичай білизна перепліталася у великий клубок, розділити його було досить складно. Дуже товстий шар білизни неможливо було пропустити між валиками, за дуже тонкого – білизна не вичавлювалася. Тільки щипців не вистачало для розплутування клубка, доводилося допомагати другою рукою, попри дуже гарячий клубок.
Ну, ось вдалося дещо розплутати білизну, і вставити краєчок якоїсь речі у валики. Тепер треба було крутити ручку валиків, щоб білизна затягувалась і вичавлювалася. Видавлена вода стікала на кришку машинки, встановлену для цього випадку зверху машини. Стікала вода у машинку. І повз теж.
Після закінчення прання всієї білизни вода з машинки виливалася через шланг у місткість, і тільки потім виливалася, адже помпи машинка не мала.
Віджата білизна складалася у ванну або миску для полоскання, вода мінялася двічі, тричі. Білизна вручну викручувалась і розвішувалась для сушіння.
Перші пральні машини.
Перші пральні машини в СРСР почали привозити з США в 1920-х роках. Пральні машини в СРСР представлені в основному активаторними моделями та окремими напівавтоматичними пристроями, які відрізнялися простотою конструкції. Лише наприкінці радянської епохи з'явилася перша повністю автоматична модель.
Радянські машини були розроблені з мінімальною кількістю електроніки та рухомих частин, що забезпечувало їх довговічність та легкість у ремонті. Користувачам доводилося самостійно заливати та зливати воду, а також перекладати білизну з прального бака до центрифуги (якщо вона була). Часто використовувалися емальовані металеві баки, які були стійкими до корозії. Більшість моделей були компактними та відносно легкими, що було зручно для невеликих радянських квартир.
Власне масове виробництво почалося лише в 1950-х рр. на Ризькому електромеханічному заводі з моделі «ЕАЯ». Вода в машині не підігрівалася, заливання і злив проводилися вручну. Випрати можна було до 2,5 кг сухої білизни.
Одже, одна із перших моделей отримали назву «ЕАЯ-2» і «ЕАЯ-3», а потім її змінила «Рига-54», що цікаво, ця машинка мала коліщатка, а під час прання виставлялися гумові опори, адже завжди при пранні відбувається сильна вібрація і не секрет, що навіть сучасні пральні машини мають такі моменти.
Типи та моделі.
Більшість радянських пральних машин були активаторного типу: прання відбувалося за допомогою обертового диска (активатора) на дні бака. Вони не мали функції нагріву води (її потрібно було заливати вручну) та віджиму (для цього іноді використовувалися окремі центрифуги або вальці для віджиму на самій машині).
Згідно з даними з Держкомстату СРСР, вже в 1951 році виробництво побутових пральних машин наблизилося до позначки 19 тисяч штук, через кілька років, вже 1954 року — закріпилося на позначці 45,7 тис. екземплярів, а 1960 року підійшло до цифри 896 тисяч пральних машин на рік.
У 1965 році обсяг випуску пральних машин зріс до 3,4 млн штук на рік. Вже до 1970 року пральна машина була у 64% міських сімей СРСР.
«ЕАЯ». Одна з ранніх і простих моделей активаторних машин.
«Рига». Популярна серія, деякі моделі якої мали ручні вальці для віджиму білизни.
«Ока». Ще одна широко розповсюджена марка активаторних пральних машин.
«Волна» та «Сибирь». Моделі, які також мали популярність завдяки своїй надійності та простоті використання.
«Евріка». Деякі моделі цієї марки були напівавтоматичними і мали окремий відсік для центрифуги.
«Вятка-автомат». Це була перша масова й єдина повністю автоматична пральна машина в СРСР, випущена у 1981 р. на заводі «Вятка» в Кірові. Вона була дуже бажаним, але дефіцитним товаром. За функціоналом вона нагадувала західні аналоги того часу.
«Вятка» не була першою автоматичною пральною машиною у Радянському Союзі: в 1975 р. була спроба випуску автоматичної пральної машини «Волга-10». Для роботи «Волги-10» потрібно підключення не тільки до холодної, але й гарячої води, а також до каналізації. У більшості радянських квартир 1960-х років інженерні мережі не були розраховані на таке навантаження (потрібно було заземлення та стабільний тиск води).
«Малютка». Малогабаритна пральна машина, що вироблялася на Уралмашзаводі з 1973 по 1996 роки.
Основні цінові показники.
Ціни на пральні машини в СРСР значно варіювалися залежно від моделі та періоду випуску, складаючи від 40-50 рублів за прості активаторні машини в 1960-х роках до 1300-1500 рублів за перші автомати наприкінці 1980-х років.
1950-ті роки. Прості моделі активаторного типу коштували близько 600 рублів. Це дорівнювало приблизно середньомісячній зарплаті в той час.
1960-ті роки та пізніше: У цей період, коли зарплати зросли (до 80-110 рублів), пральні машини стали більш доступними, хоча все ще були відносно дорогими предметами розкоші. Їхня ціна могла коливатися, але все одно вимагала значних витрат.
У 1960-1970-х роках пральні машини (типу «Евріка» та «Волга-8») коштували в середньому 80-85 рублів, при середній зарплаті - 80-140 руб.
Немає коментарів:
Дописати коментар