Малий льодовиковий період
Малий льодовиковий період — період відносного похолодання, що мав місце протягом 1300—1860 років.
Це глобальне похолодання вчені поділили на три фази. Під час першої, що припала на XIV-XV ст., кліматичні зміни спричинили масштабну нестачу їжі й загибель великої кількості людей.
Після традиційно теплого літа 1311 року послідували чотири похмурі та дощові літа 1312-1315 років. В Європі з осені 1313 року почав формуватися стійкий сніговий покрив, якого практично не було аж з середини IX століття. Взимку 1314 року настали сильні морози і дощі, що призвели до загибелі кількох врожаїв і вимерзання фруктових садів в Англії, Шотландії, Північній Франції та Німеччині. У Шотландії та Північній Німеччині перестали вирощувати виноград і виробляти вино. Зимові заморозки стали вражати навіть Північну Італію – про це писали поет Франческо Петрарка і письменник Джованні Боккаччо. В результаті першої фази малого льодовикового періоду в першій половині XIV століття настав “Великий голод”, який спровокував мільйони смертей.
Приблизно з 1370-х років температура в Західній Європі стала повільно підвищуватися, масовий голод і неврожаї припинилися. Однак холодне і дощове літо залишалося частим явищем протягом усього XV століття. Взимку на півдні Європи спостерігалися снігопади і заморозки — в хроніках малого льодовикового періоду збереглася інформація про дуже сувору зиму, коли дикі вовки з Булонського лісу (Париж) вибігали в пошуках тепла на міські вулиці.
Друга фаза (орієнтовно XVI ст.) викликала голод у 1601-1603 рр. в європейській частині Московії. У другій фазі малого льодовикового періоду середня температура тимчасово підвищилася. У деяких літописах навіть зазначено, що в середині XVI століття бували і безсніжні зими. Однак приблизно з 1560 року температура почала повільно знижуватися.
Другу фазу могло підсилити й катастрофічне виверження перуанського вулкану Уайнапутіна 19 лютого 1600 року, що стало найсильнішою подібною катастрофою в Південній Америці впродовж голоцену. Тоді в атмосферу потрапило багато пилу і вулканічних газів. До того ж у ті часи було кілька тривалих мінімумів сонячної активності: в 1450-1540 рр. – мінімум Шперера, в 1645-1715 рр. – мінімум Маундера, а в 1790-1820 рр. – мінімум Дальтона.
Найхолодніша третя фаза тривала з XVII до початку XIX ст. Гренландія — “Зелена земля” – покрилася льодовиками, і з острова зникли поселення вікінгів. Замерзли навіть південні моря. На півдні Європи часто повторювалися суворі і тривалі зими, в 1621-1669 роках замерзала протока Босфор, а взимку 1708-1709 років біля берегів замерзало Адріатичне море. Особливо холодною була зима 1664-1665 років у Франції та Німеччині, де птахи буквально замерзали в повітрі. Найхолодніше було у 1580-1660-х та у 1815-1860-х роках. У цей період збільшилися площі альпійських льодовиків, замерзали Балтійське, Чорне і Адріатичне моря; упродовж чотирьох місяців були вкриті кригою Дунай, Темза, Рейн, Мозель. В умовах похолодання клімату почастішали неврожайні роки, а населення Ісландії було змушене перейти від сільського господарства до рибальства.
Хоча малий льодовиковий період спочатку і вважався глобальним явищем, деякі публікації останніх років вказують на його сильніший ефект у північній півкулі. Згідно із нещодавніми висновками вчених, Малий льодовиковий період був спричинений "охолоджуючим" ефектом численних вулканічних вивержень, а також збільшенням площі Арктичних льодовиків. Під час Малого льодовикового періоду загальносвітова температура знизилася менше ніж на 1 градус за Цельсієм, проте у деяких частинах Європи цей показник був дещо більшим, особливо взимку. Для прикладу, у Лондоні взимку було настільки холодно, що Темза повністю замерзала, і її можна було перейти просто по льоду.
Група вчених з університету штату Колорадо у місті Боулдер (США) під керівництвом доктора Гіффорда Міллера зробила досить цікаве відкриття. За висновками дослідників, початок Малого льодовикового періоду був спричинений низкою вулканічних вивержень, що сталися у тропічному регіоні в період між 1250 та 1300 роками. Внаслідок вивержень у верхні шари атмосфери потрапили частки сульфатів, а вони, як відомо, віддзеркалюють сонячні промені, повертаючи їх назад у космос. Науковці дійшли висновку, що похолодання на планеті почалося у період між 1250 ат 1300 роками із подальшим зниженням температури в період між 1430-м та 1455-м роками.
https://24tv.ua/tech/maliy-lodovikoviy-period-15-stolitti-nastav-novini-tehnologiy_n1821952
https://24tv.ua/tech/maliy-lodovikoviy-period-15-stolitti-nastav-novini-tehnologiy_n1821952
У ХІV ст. Європу спіткало ще одне лихо – пандемія чуми, яка почалася у 1347-1351 рр. в Китаї і була наслідком тривалих паводків. Наприкінці ХІV ст. через Шовковий шлях вона дісталася європейського континенту. У ХV ст. від чуми і тривалих неврожаїв (загалом 40 неврожайних років) у різних регіонах Європи вимерло від 20 до 60 відсотків населення. Для континенту це було катастрофічне століття, епоха запустіння. Боротьба за людські ресурси стала одним із чинників політичної централізації у європейських країнах.
У Східній Європі малий льодовиковий період розпочався пізніше - у ХV ст. Літописи зафіксували в цей період понад сто природних катаклізмів, чотири з яких мали загальноєвропейський характер. Наслідком екстремального клімату стали 30 неврожайних і голодних років, оскільки в умовах посушливих або ж надміру дощових літ урожай гинув. Особливо посушливими були останні 40 років ХІV ст., а 11 літ - такими спекотними, що пересихали ріки, горіли ліси і болота.
У малий льодовиковий період середня річна температура у Східній Європі впала на 10-15 градусів, значно збільшилися сезонні перепади температур; літописці фіксують різкі зміни клімату і часті екстремальні явища. Так, у ХV ст. було понад 150 природних аномалій, більшість із яких мали регіональний характер; Східна Європа пережила у цьому столітті 40 голодних років. ХVI ст. також відзначається зростанням кількості екстремальних природних явищ. Особливо несприятливими були кліматичні умови другої половини століття. У цей період літописи фіксували зростання кількості суворих зим і холодних літ.
Ще різкіше похолодання клімату відбулося у Східній Європі на початку ХVII ст. так, у липні 1601 р. випав перший сніг, а в серпні почалися заметілі і по Дніпру їздили на санях, як взимку; наступного 1602 року тепла весна змінилася страшними морозами і весь урожай вимерз. Такі природні катаклізми спричинили страшний голод у Московській державі, під час якого вимерла третя частина населення. Аномальні явища меншою мірою захопили південь Східної Європи, однак і тут у першій половині ХVII ст. відбувся різкий спад приросту населення, порівняно із попереднім ХVІ ст.
У другій половині ХVII ст. почалося нове похолодання клімату, яке, на думку кліматологів, було спричинене збільшенням крижаного покриття арктичних морів. Посилилися кліматичні коливання: холодні зими чергувалися з аномально теплими. У ХVIII ст. клімат у Східній Європі характеризувався подальшим зростанням екстремальності і значними змінами, що досягли в цей період максимальної частоти. Так, у ХVIIІст. була рекордна кількість посушливих (39) і дощових (19) літ, а також холодних (36) і теплих (22) зим, також зафіксовано 22 великі бурі і 33 паводки.
Зима 1708—1709 років — надзвичайно холодна зима в Європі в кінці 1708 — початку 1709 років, яка виявилася найхолоднішою зимою в Європі за останні 500 років. Тої зими ґрунт промерз більш ніж на метр; моря, озера і річки замерзли; на полях вимерз весь урожай, мороз знищив оливкові дерева і виноградники, а в річках і озерах замерзла риба. У Франції зима завдала особливо великих втрат, оскільки спричинила голод, через який до кінця 1710 року загинули приблизно 600 тисяч осіб. У Парижі, найбільшому місті того часу, загинуло 24 тисячі людей . Оскільки голод відбувався під час війни, деякі сучасники-націоналісти стверджували, що загибель стількох людей у Франції спричинив не голод, а сама війна.
Велику роль сильний мороз зіграв у Північній війні, а саме коли восени 1708 року війська Карла XII вели бойові дії проти російської армії Петра в Україні; арктичний холод за кілька місяців знищив практично половину шведської армії під час перебування на території України, що врешті-решт і визначило її поразку разом з українськими військами Івана Мазепи в Полтавській битві в липні 1709 року.
1816 р. – рік без літа. Вулканічна зима. Виверження вулкана Тамбора.
Влітку 1816 року у Західній Європі та Північній Америці було не просто холодно — клімат змінився настільки кардинально, що й досі цей рік вважається найхолоднішим за весь час документованих спостережень людства за погодою. За однією з оцінок, рівень смертності в Європі у «рік без літа» подвоївся, сягнувши загальної кількості 200 000 смертей. Ніяких відомостей про аномальні холоди в 1816 році в Україні нема. Навпаки, відомо що того року в Україні було спекотне літо. Зміна напрямків вітрів, яка призвела до катастрофічних холодів в Західній Європі та Америці, в Україні дала підвищення температури.
Причина. В архіпелазі Індонезії є острів Сумбава, нічим не примітний, крім того, що на ньому знаходився в ті часи вулкан під назвою Тамбора. У квітні 1815 року вулкан прокинувся — і «лупанув» в атмосферу так, що викинув 150 км³ попелу, знищив 71 тис. мешканців острова — і викликав на пару років вулканічну зиму для Північної півкулі Землі. Без усіляких там фільмів про апокаліпсис і наукової фантастики. Загострилася вся ця ситуація саме у 1816 році. А якщо додати, що років за 6 до цього було схоже виверження в районі тропічного пояса — то недивно, що 1810—1819 роки стали найхолоднішими за попереднє півтисячоліття для кількох континентів.
В березні 1816 року потепління навесні не настало. Дощі та град не припинялися у квітні та травні. Червень та липень у Північній Америці супроводжувався заморозками. У червні й липні в Америці щоночі був мороз. У Нью-Йорку й на північному сході США випадало до метра снігу. Німеччину неодноразово спіткали сильні бурі, багато річок (у тому числі й Рейн) вийшли з берегів. Незвичайний холод призвів до катастрофічного неврожаю. Навесні 1817 ціни на зерно зросли в десять разів, а серед населення почався голод. Десятки тисяч європейців, які страждали до того ж ще й від руйнувань Наполеонівських воєн, емігрували до Америки. Міграція йшла і в Америці, у Квебеку влітку регулярно йшов сніг.
Різке похолодання протягом 2 років спричинило мутацію холерного вібріону в Індії. Індія на той час була колонією Великобританії, і там було розташовано британські військові гарнізони. Холера вразила військових, знищивши частину особового складу. Після Індії епідемія почала поширюватися іншими країнами — і до 1830 року добралася до Російської імперії.
У першій половині ХІХ ст. контрастність клімату зменшилася і "малий льодовиковий період" завершився, а в другій половині століття відбувся перехід до тепліших і менш екстремальних погодних умов.
1608 р. Хендрік Аверкамп. Зимовий пейзаж з ковзанярами.
