Російсько-турецька війна 1735—1739 років (також Російсько-османська війна 1735—1739 років) — воєнний конфлікт, який був наслідком російсько-османських розбіжностей, що загострилися через російсько-польську війну 1733—1735 рр. та набіги кримських татар. Вона стала продовженням боротьби Російської імперії за вихід до Чорного моря.
Белградська мирна угода 1739 року — договір, що завершив російсько-турецьку війну 1735-1739 років. Угоду було підписано 18 (29) вересня 1739 року в Белграді.
Наслідки:
· за Російською імперією визнавалися Азов і Запоріжжя (землі між Південним Бугом і Сіверським Дінцем, які їй було заборонено заселяти);
· Російській імперії заборонялося тримати флот у Чорному й Азовському морях;
· передбачалося ведення торгівлі між Османською імперією і Російською імперією лише османськими суднами;
· Північне узбережжя Чорного моря, життєво важливе для Російської імперії, лишилось за Османською імперією.
Белградський мирний договір був анульований 1774 року Кючук-Кайнарджійським договором.
Матеус Зойтер (George Matthäus Seutter; 1678–1757), видатний німецький видавець і географ, народився в Аугсбурзі, там і проживав. М. Зойтер, виховуючись у відомій сім’ї художників та граверів, отримав початкові знання у свого батька Матеуса Зойтера, а продовжив навчатися мистецтву гравіювання карт у Нюрнберґу, спочатку у Д. Функа, а потім (після 1697 р.) у Й. Б. Гоманна. Після повернення до рідного міста Аугсбурга він спочатку працював у видавництві Єремії Вольфа (1663–1724).
Поряд з успішним нюрнберзьким видавництвом Гоманна досить відомим було картографічне видавництво Матеуса Зойтера в Ауґсбурґу. Загалом, до 1757 р. у майстерні М. Зойтера було вигравіровано і надруковано бл. 500 карт.
Матеус Зойтер працювавши разом з Гоманном, перейнявши досвід створив свій власний успішний картографічний бізнес. Видавництво, яке заснував М. Зойтер 1707 р., спеціалізувалося на друкуванні карт, планів, атласів різних розмірів та виготовленні глобусів.
Попри те, що карти часто були копіями гоманнівських та голландських карт, вони мали великий попит завдяки нововведенням. За короткий час він зумів випередити своїх попередників і конкурентів у гравюрі карт, Йоганна Штрідбека I та його сина Йоганна Штрідбека II (Johann Stridbeck; 1665–1714), а також Джера Вольфа, особливо з погляду багатства та різноманітності картографічного видання, розширення торгівлі картами, якій сприяли воєнні часи. Атласи М. Зойтера видавалися з покажчиком географічних назв, а карти були розділені на квадрати з літерними позначками
Разом зі своїм учнем гравером та видавцем Тобіасом Конрадом Лоттером (Tobias Conrad Lotter; 1717–1777) опублікували в 1728 р. «Atlas novus sive tabulae geographicae totius orbis» (ATLAS NOVAS INDICIBUS INSTRUCTUS). Атлас неодноразово перевидавався у 1730 р., 1735, 1742 р., 1744 р. і т. д. Мапи М. Зойтера є найкращими зразками «золотого століття» німецької картографії.
В 1731/32 рр. імператор Карл VI присвоїв йому титул Імператорського географа (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus). В 1716 р. цей титул Карл VI присвоїв Й. Гоманну.
Видавництво М. Зойтера успадковував (1756) Тобіас Конрад Лоттер, який одружився з дочкою картографа. Після смерті Зойтера (1757) Лоттер разом з Альбрехтом Карлом Зойтером (1722–1762) (сином видавця) успадкував його підприємство та незабаром отримав повний контроль над ним. На старих картах Зойтера з'явилося ім'я Лоттера. Він перевидав в другій половині XVIII ст. багато карт Зойтера, замінивши ім'я першого видавця на своє. Лоттер видавав атласи й різноманітні листові мапи. Після смерті його справу продовжив син Маттіас Альбрехт Лоттер (1741–1810), який відновив та видав велику частину батькових мап.
Атласи Матеуса Зойтера (https://www.vintage-maps.com/en/seutter-george-matthaus-20)
*Atlas Compendiosus oder Die ganze Welt in den nothwendigsten Geographischen Charten, 1720. Перелік 20 карт виглядає наступним чином: Welt, Europa, Asia, Africa, America, Hispania, Gallia, Magna Britania, XVII Provincia, Helvetia, Italia, Germania, Dania, Scandinvia, Polonia, Danubius cum Graecia, Moscovie Super, Moscovia Infer, Terra Sancta;
* Atlas compendiosus scholasticus (без дати), з 26 картами;
*Atlas Geographicus oder Accurate Vorstellung der Ganzen Welt, 1725 з 46 картами;
*Atlas Novus Indicubus Instructus, 1728 (перевидавався багато разів) з 25 картами, близько 1735 р. з 50 картами;
*Atlas Novus sive Tabulae Geographicae Totius Orbis Faciem, Partes, Imperia, Regna et Provincias Exhibentes Exactissima Cura Juxta Recentissimas Observation Aeri Incisae et Venum Expositae a Matthaeo Seutter Chalcogr. Augustae Vindelicorum, 1730 (52 карти), 1741, 1750 [https://archive.org/details/dr_covers-to-atlas-novus-sive-tabulae-geographicae-totius-orbis-faciem-part-12041001];
*Grosser Atlas, 1734;
*ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, 1742;
*Atlas Minor, 1744.
1736 р. «Charte der Kriegs Operationen am Donn u: Dnieper Ihro Russisch Kayserl. Majestæt Glorieusen Armeen A: 1736. gestochen beÿ der Kaÿserl: Acad. der Wiſſensch. in S. Petersburg zu haben beÿ Matthæus Seutter, der Röm: Kaÿserl: ũ: Königl: Cathol: Majest: Geogr: in Augsburg» (Карта воєнних операцій на Дону та Дніпрі російської славної армії у 1736 році. Матеус Зойтер, Аугсбург, 1736).
Географічна карта показує територію України та Північного Причорномор’я у першій пол. XVIII cт. Мапа висвітлює перебіг російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Такі карти масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук.
Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма. У систему укріплень входило 16 фортець і 49 редутів, з’єднаних між собою високим земляним валом та глибоким ровом. На карті всі фортеці підписані.
У межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Terrain der Saporogschen Cosaquen) та місце Нової Січі.
Карта воєнних дій російсько-турецької війни, створена М. Зойтером, є узагальненим переопрацюванням низки карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі в зв’язку з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр.
1739 р. (перший варіант). 1742 р. (другий варіант). Перший варіант карти воєнних дій входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався в атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».
Карта “Theatrum belli Russorum victoriis illustratum sive nova et accurata Turcicarum et Tartaricum provinciarum intra fluvios Tyras s. Niester et Taniam s. Don, ad oram ponti Euxini et in pelopon[n]eso Taurica sitarum designatio [Kartenmaterial] : cum gratia et privil. S. R. I. vicariat[us], in partib[us] Rheni, Sveviæ, et juris Franconici / manu et impensis Matthæi Seutteri“(Зображення перемоги росіян на театрі війни, або турецькі й татарські провінції між річками Тирасом, чи Дністром, і Танаїсом, чи Доном, до берегів Понту Евксинського із позначеннями на Пелопоннесі Таврійському, [виготовлена] руками й коштом Матеуса Зойтера).
Мова карти – латинська. Географічна карта показує територію України та Північного Причорномор’я у першій пол. XVIII cт. Мапа висвітлює перебіг російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Такі карти масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук.
Землі Брацлавського і Київського воєводств по обидва береги Дніпра названі Україною (Ukraina). У межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Territ. Cosaccorum Zaporoviensi) та місця Нової (Novaja Setsch) і Старої (Saporoger Setsli) Січей. На карті позначені місця розташування військових корпусів, шляхи пересування армій та місця їх зустрічей біля Самари (Rendevous der Armee, an der Samara) та на лівому березі Дніпра біля Січі (General Rendevous gegen der Setz). На карті показано походи Мініха і Лассі 1736 р. Також показаний шлях ген.-лейт. Дугласа з двома драгунськими полками від Азова через Ізюм до Перекопу, або (що більш ймовірно), поворотний марш корпусу ген.-майора Шпігеля в бік Бахмута.
Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма. У систему укріплень входило 16 фортець і 49 редутів, з’єднаних між собою високим земляним валом та глибоким ровом. На карті всі фортеці підписані.
На північному сході Україна межує з Московською Росією (Russiae Moscoviticae), на південному сході – з Перекопською і Ногайською Тартарією (Tartaria Minor Precop, Tartari Nagaiens).
Карта воєнних дій російсько-турецької війни, створена М. Зойтером, є узагальненим переопрацюванням низки карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі в зв’язку з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр. Основою стала карта Theatrum Belli Ann. 1737, створена за матеріалами капітана Карла фон Фрауендорфа (Carl von Frauendorff), а також використані карти: воєнних операцій на Дону і Дніпрі (Charte der Kriegs-Operation am Don und Dnieper..., 1736); карта земель між Дніпром і Доном для Російської армії (Charte von der Russischen Armee zwischen und an dem Dnieper u. Don..., 1736); Херсонесу Таврійського, або Криму (Verus Chersonesi Tauricae seu Crimea..., 1737); театру війни між річками Борисфеном, Тирасом і Дунаєм (Theatrun belli ad Borysthenem Tyram et Danubium fluvios gesti..., 1738). Ha думку В. Кордта, M. Зойтер використав також карту Південної Росії Ґ. Менґде на (G. Mengden) і Я. Брюса (J. Bruce) 1699 р., створену під час Азовських походів Петра І [Вавричин М., 2009].
Карту перевидавав Тобіас Конрад Лоттер (зять Зойтера) до кінця XVIII ст. Вона має декоративні оздоблення, вона оформлена двома фігуративними алегоричними картушами, які представляють особливий інтерес. У верхньому лівому картуші зображено переможених турків, в нижньому правому – козаків з гербовими щитами, на яких зображені човен та сова.
1740 р. Матеус Зойтер. Гравер Ґоттфрід Якоб Гаупт (Gottfried Jacob Haupt).
Карта «NOVA ET ACCURATA TARTARIZE EUROPZE/E SEU MINORES ET IN УРЕСІЕ CRIME/E DELINEATIO GEOGRAPHICA, CUM OMNIBUS CIRCA PONTUM EUXINUM ET PALUDEM M/EOTIDF.M IACENTIBUS PROVINCIIS, EXHIBENTUR A GOTTF: IAC: HAUPT CALCOGRAPHO AUG: VIND. Нова докладна географічна карта Європейської або Малої Татарії або Криму з усіма причорноморськими і приазовськими провінціями, видана калькографом Ґоттфрідом Якобом Гауптом у Аутсбурзі [1740 р.], Аугсбург).
Поміщена в атласі без титульного аркуша.
Шкали лінійного масштабу: Milliaria Нипсагіса, Milliaria Соттипіса. Мідерит. Багатоколірна. Папір 55 х 45,7 см. Масштаб бл. 1: 2 000 000. Мова латинська.
Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.
Заголовок у фігурному картуші, справа від якого зображена постать воїна з мечем та щитом і путті з сурмою, на полі карти на тлі Чорного моря (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum Das Schwartze Meer Cara Denghiz Turds'). Карта у дволінійній рамці, з вказаними градусами. Над нижньою рамкою, на полі карти, — дві шкали лінійного масштабу. На тлі Чорного моря зображено розу вітрів, що показує напрям на північ. У правому нижньому куті, у фігурному картуші, — історична довідка про Перекоп: Precop auch Or oder Taphrae... (15 рядків).
Карта представляє Чорне та Азовське (Palus Meeotides Hodie Mare Zabache. Asovische Meer) моря та прилеглі до них території.
Пунктирними лініями з кольоровими кантами зображені адміністративно-територіальні та історико-географічні одиниці: Мала, або Перекопська чи Ногайська, Татарія (Tartaria Minor feu Precop. Tartaria Nogajensis) та її кордон з Росією (Russiae Pars); Бессарабія (Bessarabia), що поділена на Очаківську (Tartaria Oczacoviensis) та Буджацьку (Budziack) орди. На східному узбережжі Чорного та Азовського морів — Грузія (Georgia) та Черкеси (Circassi). На півдні — узбережжя Малої Азії, або Анатолії (Natolia olim Asia Minor).
Художніми малюнками на карті відображено гірські масиви, ліси.
Українські землі на карті зображені доволі схематично. Вони представлені Кримським півостровом (Сrеmіа), північним узбережжям Азовського та північно-західним узбережжям Чорного морів, затокою Сиваш, або Мертвим морем (Mare Mortuum), Приазов’ям, півднем Подніпров’я, північно-західним Причорномор’ям. На цих землях доволі густа гідрографічна мережа приток Дніпра, Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.), Сіверського Донця (Donez Fl.). Вздовж узбережжя Азовського моря також зображено багато річок: Малий Утлюк (Molotznievadi Fl.), Молочна (Moloczna Fl.), Токмак (Tokmak Fl.), Бердянка (Berdinka Fl.), Берда (Berda Fl.), Солона (Selenafa), Кальміус (Calmius Fl.).
Детально на карті зображений Кримський півострів: Кримські гори (без назви) та мережа річок, а також міста Бахчисарай (Baczisarai), Кафа (Kaffa), Керч (Kertz), Єнікале (Ienikale) та численні малі поселення.
Карта ілюструє воєнні дії російсько-турецької війни 1735-1739 рр., на ній нанесені місця розташування корпусів та шляхи пересування армій, а також кілька оборонних ліній, зокрема Українська, що простягається від Дніпра, вздовж Орілі аж до Ізюма, та оборонні вали в околицях Переволочної (Porkunutza).
Карта, фактично, є компіляцією карт М. Зойтера Teatrum Belli... (1742) та Nova et Accurata Tartariae Europe (1742), створених на основі низки російських карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі у зв’язку з російсько-турецькою війною. У бібліографії відомий ще один варіант цієї карти з орнаментованою рамкою, на якій у фігурних картушах вміщено дев’ять планів і видів міст та фортець, а також опис Малої Татарії.
Описана карта походить зі збірного атласу, у якому налічується 38 карт європейських країн, укладених М. Зойтером. Атлас без назви, з рукописним переліком карт.
З історії.
За даними Ярослава Дашкевича кількість відомих карт України ХІV–ХVІ ст., враховуючи варіанти, досить значна. їх не менше 220 (біля 120 морських, решта – модерні) [Дашкевич Я. Р. Україна на картах ХІV – ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження].
На більшості географічних карт XIV—XVI ст. українське Наддніпров’я позначається як Sarmatia, Ruthenia, Russia, Cumania, Commania та ін.
Документи XV—XVI ст. кажуть про «Україну подільську», «Україну брацлавську», «Україну київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 р. називає Поділля «Ukraina Podolska». З розвитком Козаччини в XVI ст. назва Україна стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини — Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системі Речі Посполитої було розташоване воєводство Київське. У такому значенні термін Україна вживається в писаннях київського католицького єпископа Й. Верещинського (кін. XVI ст.) та ін.
На європейських мапах назва «Україна» не завжди була (філологічно) однакова. На картах латинською мовою писалося Ucrainа або Ukraina, але були і форми написання, як Ucrainia чи Ukrainia. Форма написання Ukrania залишилася й досі в деяких європейських мовах (іспанська, португальська, фламандська). В інших мовах «націоналізовано» закінчення відповідно до мовних звичок, так французькою L’Ucraine (у вимові «Люкрен»); в англійській – Ukraine (інколи Ucraine – у вимові «Юкрейне»); в німецькій подвійна форма: давніша Ukraina, новіша – Ukraine, Ukrajina).
На картах назви «Ukraine» (Україна) та «Cosaques» (Козаки) появляються одночасно. Перша відома карта з такими написами відноситься до 1572 р.
В Арх. Фр. Міністерства Зак. Справ зберігається карта України, зроблена в 1572 році з наказу короля Карла IX для його брата Генриха, кн. Анжуйського. На сій карті територія по обидва боки Дніпра має надпис: «Ukraine» (Україна), захоплюючи і нинішню Харківщину, яка колись звалася Слобідською Україною. Та частина, де нині Кременчук, Єлисаветград, Катеринослав, і нижче має надпис: «Cosaques» (Козаки). З сию картою, по давности вжитку географами назви «Україна», конкурує карта Мотіеля. В Націон. Бібліотеці (Париж) в паперах французького купця Мотіеля є географчіна карта басейну Чорного Моря, зроблена невідомим автором. Мотіель їздив з Франції суходолом в Туреччину через Україну. Виїхав він з дому в 1580 році, а вернувся в 1582 р., пробувши в подорожі 2 роки з лишком. Ясно, що карту, якою він користався в тій подорожі, було зроблено раніше 1580 року. На сій карті територія по обидва боки Дніпра має на собі надпис: «Uckrania» (Україна). На тій території показані міста Овруч, Житомир, Київ, Каменець-Под., Полтава, Чигрин [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
Цікава неточність. На жаль, в книзі Сергія Шелухіна інформація про карту (1580 р.) невірна. Автор карти, що опублікована С. Шелухіним - Обрі де ла Моттре (Aubry de la Mottraye; 1674?-1743) – француз-гугенот, агент шведського короля Карла ХІІ, який подорожував північними околицями Османської імперії та її васалів у часи, коли Карл сидів у Бендерах після Полтави.
Рік першого (англійського) видання цієї карти 1724. У 1724 році ла Моттре англійською мовою видав в Лондоні два томи своїх «Подорожей Європою, Азією та частиною Африки». Третій том він видав дев'ять років. Через 3 роки книга була перевидана в Гаазі з доповненнями (французькою), що містять опис подорожі до Криму і на Північний Кавказ. Біографи характеризують його як «правдивого оповідача, але дуже поверхового спостерігача.
Отже, при друку використали помилкову карту 1724 року, а не карту видання 1580 року.
Максим Майоров (2019 р.) так пояснює цей картографічний казус: «Про француза Мотіеля та його подорожі – жодних незалежних (від Шелухина) джерел. «Карта Мотіеля» також вибивалася зі стилістики відомих картографічних видань кінця ХVI століття...
Ім’я Ла Мотре можна прочитати на правій (східній) частині аркушу карти, яка не потрапила в книгу Шелухина. Можливо, не потрапила навмисно, хоча й виключати того, що A. De la Motraye помилково прочитано як Motiel – не стану».
В першій половині XVII ст. назва «Україна», починаючи з Карти Радзивілла (1613 р.), міститься: 1631 р. (Віллем Янсзон Блау); 1638 р., 1650 р. (Маттеус Меріан старший); 1638 та 1639 р. (рукописні карти Боплана); 1640 р. (Ян Віллем Блау та Корнеліус Віллем Блау); 1641 р. (Нікола Сансон); з 1648 р. – друкованих картах Гійома Боплана та в інших картографів.
Назва окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи «окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння. Московська «окраїна» не має жодного відношення до України.
Після впровадження Г. Бопланом (1635 р.) назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців. Карти України Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву «Україна» вперше вжито для всієї української території «від Московії до Трансільванії». Починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XVIII ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.
В тій же Націон. Бібліотеці (Париж. – А. Б.) зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року, перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році. Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне (французький географ та картограф Нікола Сансон. – А. Б.), а другої Корнетті. На обох картах територія України має на собі надпис: «Ukraina o Paese de Cosacchi» (Україна або Земля Козаків). Ся територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям, Галичиною. Назви Русі або Россії — немає. Московію названо Московією [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
Нікола Сансон є першим європейським картографом, який на карті 1641 р. ототожнив Україну з Козаками Vcraіna o Paese de Cosacchі (Україна або Країна Козаків). А Гійом Сансон (син Ніколи Сансона) вже на карті 1672 р. «Les Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques» (Землі Корони Польської, розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і Поділля входять в Україну або в Країну Козаків) позначив на картуші (назві мапи) Україну саме як «Країна (земля) Козаків».
На карті 1684 р. італійського географа й картографа Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643-1695) Середня Наддніпрянщина вже показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких), а на схід від неї вказана «Україна або Країна Козаків Донських, залежних від Московії» (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). А у Йоганна Баптиста Гоманна карта 1712 р. вже називається "Україна або Козацька Земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії" (Ukrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis).
В першій половині 1700-х рр. на картах появляється термін «Cosaci Bialagorodski» (Козаки Бєлгородські), а в другій половині - терміни «Kozaci Slobodsczy» (Козаки Слобідські) та «Human Cosaks» (Уманські Козаки). У 1820-х рр. на картах появляється термін «Czernomorische Kosaken» (Чорноморські Козаки). На картах 17-19 ст. позначено й інших козаків - «Козаки Тартарські» (KASAKI TARTARI - з 1620-х рр.) і «Козаки Донські» (Cosaques Donski - з 1680-х рр.) які не мають прямого відношення до УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ.
Широкого застосування ототожнення Червоної Русі з Україною набуло в першій половині XVIII ст. Це прослідковується на картах Абрахама Алларда (1710), Тобіаса Йоганна Маєра (1750) та ін.
Одна із перших карт де Україна ототожнюється з Червоною Руссю - «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» та видав її під назвою "Regni Poloniæ, Magni Ducatus Lithuaniae...,» (Польща, Велике князівство Литовське...) 1670 р. Карел Аллард.
На європейських картах XVII-XIX ст. містяться написи: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Країна Козаків), Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Вкраїна, або Країна Козаків), D'Ukraine ou Pays Des Cosaques (Україна, або Країна Козаків), Ukrajna o Paese de Cosacchj (Україна, або Країна Козаків), Vcriania o Paese de Cosacchj (Вкраїна, або Країна Козаків), Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії), UKRAYNE COSACKISCHE LANDER (Україна козацька земля), Ucrania Cosaccorum (Україна Козацька), Ukraine ou Cosaquie (Україна, або Козаки), Pays des Cosaqyes (Країна (земля) Козаків), Pays des Cosaqyes Ukraine (Країна (земля) Козаків Україна), Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski (Дике Поле, або Земля Запорозьких Козаків), Terr. Cosaccorum zaporoviensium (Земля Козаків запорозьких), Territ Cosaccorum Zaporoviensium (Земля Козаків Запорозьких), Cosaques Zaporiski (Козаки Запорозькі), Cosaques Сzaporowski (Козаки Запорозькі), Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі), Cosaques Saporowi (Козаки Запорозькі), Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки), Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки), Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські), Cosakes de Saporoski (Козаки Запорозькі), Kosaken Ukrainiichen (Козаки Українські), Kosaken Tshernomoricen (Козаки Чорноморські), Human Cosaks (Уманські Козаки), Kozaków Humańskich y Zaporohowskich (Козаків Уманських та Запорозьких), Saporoskiaja Sieza (Запорозька Січ), Osady Zaporohowcow (території Запорозькі), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі козаки або Гайдамаки), Cosaci Bialagorodski (Козаки Бєлгородські) і т. д.
Отже, назва “Ukraine Pays des Cosaques” (Україна Земля (Країна) Козаків) проіснувала у французьких джерелах аж до кінця XVIII ст. (в XIX ст. ця назва міститься дуже рідко). Надалі відбулася ситуативна трансформація географічного позначення цього регіону просто слово «Cosaques» (Козаки), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі), рідше – просто «Україна». Існує величезний масив картографічного матеріалу з терміном «Україна», і саме це, власне, забезпечило популяризацію імені України – саме руками Боплана, Сансона та інших видатних європейських географів-картографів.
*Байцар А. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар А. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар А. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар А. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар А. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
1739-1740 рр.
1720-і рр. (перший варіант). 1742 р. (другий варіант). Карта “NOVA МАРРА MARIS NIGRIET FRETI CONSTANTINOPOLITANI QUAM ЕХАСТІ/ДМЕ CON/IGNATA ET IN LUCEM EDITA PER MATTH. SEUTTER S. С. M. GEOGR (Нова карта Чорного моря і Константинопольської протоки, досконало укладена й видана Матеусом Зойтером, географом священної милості).
1730-1742 рр. Карта Дунаю
1736 р. «Charte der Kriegs Operationen am Donn u: Dnieper Ihro Russisch Kayserl. Majestæt Glorieusen Armeen A: 1736. gestochen beÿ der Kaÿserl: Acad. der Wiſſensch. in S. Petersburg zu haben beÿ Matthæus Seutter, der Röm: Kaÿserl: ũ: Königl: Cathol: Majest: Geogr: in Augsburg» (Карта воєнних операцій на Дону та Дніпрі російської славної армії у 1736 році. Матеус Зойтер, Аугсбург, 1736).
Немає коментарів:
Дописати коментар