Свято Водохреща 19 січня 1943 р. у Львові. Єпископи Йосиф Сліпий та Миколай Чарнецький

Українські (руські церкви) в Речі Посполитій  та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

    У XX і ХХI ст. день Богоявлення (Водохреща) 6 січня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 19 січня, у XIX ст. - на 18 січня, у XVIII  - на 17 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 16 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Богоявлення на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

 Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Богоявлення до "реформи" завжди 19 січня. За цією датою Богоявлення святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, й Богоявлення, як і оунівці та упівці, відзначав 19 січня.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Свято Водохреща 19 січня 1943 р. у Львові. Чин освячення води на площі Ринок здійснюють о. Мирослав Харина, єпископ Йосиф Сліпий та єпископ Миколай Чарнецький.

▪️Ця світлина – один із небагатьох збережених кадрів багаторічної спільної праці двох визначних постатей нашої Церкви. Долі Миколая Чарнецького та Йосифа Сліпого тісно пов'язані. 

▪️Разом єпископи розбудовували греко-католицьку церкву, проводили освітню, наукову й культурну діяльність на українських землях, здійснювали подорожі Європою, сприяли розбудові самостійної української держави.

▪️Роль Йосифа Сліпого в українській історії неабияк важлива. Кардинал, предстоятель УГКЦ, автор численних філософських і богословських наукових праць був великим патріотом України. 

▪️Не пройшло і трьох років від моменту цього богослужіння на Богоявлення, як злочинна комуністична влада арештувала обох єпископів. Разом із Миколаєм Чарнецьким Йосиф Сліпий відбував заслання у радянських таборах. 

▪️Ворог століттями боровся проти тих, хто здатен був нести українську ідею, відстоювати право на віру і релігію, свободу думки й вибору. Пам'ятати і вивчати приклади героїчного спротиву цій злочинній системі – наш обов'язок. Інформація з  FB (Церква Святого Миколая Чарнецького).

Як святкували Водохреще у Львові понад 100 років тому

За часів Австро-Угорщини серед усіх традиційних релігійних свят зимового періоду урочистості на Йордана в Галичині були найбільш українськими і незвичними для “західної” публіки - навіть тогочасна польська преса подавала на своїх сторінках назву свята Богоявлення в українській транскрипції (Bohojawlenia).

Хоча в римо-католицькій церкві такої традиції святкування хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан немає, але тодішня влада не тільки дозволяла українцям відзначати Водохреща відповідно до їхніх звичаїв, але й її представники, не залежно від власного віровизнання, також були обов’язковими учасниками цього помпезного дійства, яке називали відголоском одного з найдавніших ритуалів в історії Церкви.

Щороку 19 січня під проводом греко-католицького духовенства у всіх великих галицьких містах — Львові, Перемишлі, Станиславові (тепер — Івано-Франківськ) і навіть у Кракові — здійснювався чин освячення води, на який збиралися велелюдні громади. До участі у святкуваннях обов’язково долучилася найвищі посадовці австрійської адміністрації та місцевого самоврядування, а також військові, які шикувалися поруч із місцем проведення священнодійства і салютували на честь свята чотирма залпами із рушниць.

“Однією з найважливіших урочистостей у східній Церкві є свято Богоявлення або Йордану, яке поєднується із традиційною церемонією освячення води. У той день навіть у найменшому поселенні, де є церква, проходить урочиста процесія до ріки, потоку чи бодай до громадської криниці, де священник виконує ритуал освячення води, яку після того віряни начерпують, будучи переконаними, що вона набуває чудодійних властивостей”, - описувала цю традицію у 1911 році краківська газета Nowości Illustrowane.

У Львові урочистості розпочиналися з відправи у Преображенській церкві на вулиці Краківській. Після цього люди сходилися до криниці на площі Ринок з боку вулиці Руської, де на той час уже було встановлено вівтар, прикрашений хвойними деревами.

“Цього року урочистості Йордану відбулися у Львові за звичним церемоніалом, але з надзвичайно великим напливом громадськості, завдяки цьогорічній м’якій зимі. Після відправи богослужіння у церкві на вулиці Краківській процесія вирушила на площу Ринок, де біля однієї з криниць, над якою спорудили вівтар, митрополит Шептицький виконав акт освячення води. В урочистості взяли участь представники влади на чолі з намісником доктором Бобринським, репрезентанти крайової та міської влади, військові, натовпи вірян і просто цікавих.

Почесну варту виконував підрозділ 30-го піхотного полку, який виконав приписані в цей день салюти”, - писала тогочасна преса.

Здійснивши чин освячення води, священники, за традицією, першими подавали воду присутнім представникам світської влади, після чого набирати воду могли всі охочі. Окрім дзбанків та фляг з водою, того дня віруючі намагалися прихопити з ринкової площі галузки ялинок, якими був прикрашений вівтар. Коли церемонію було закінчено, багатотисячна процесія поверталася до церкви, де продовжувалося урочисте богослужіння.

В багатьох населених пунктах Східної Галичини, особливо в селах, традиційно вирубували з криги хрести, якими прикрашали місце освячення води, переважно біля ставу чи на ріці. Таку традицію, зокрема, зафіксували газетярі тижневика Nowości Illustrowane на російському кордоні, який проходив по ріці Збруч. У 1910 році сюди сходилися люди, які належать до східного обряду, з обох боків кордону. Російських підданих супроводжували не тільки військові, але й прикордонники та жандарми.

А от обрядові купання в ополонках, які тепер перетворилися у видовищну атракцію, у той час вважали дивним дикунством, характерним лише для російської глибинки.

“В глибині Росії, не зважаючи на сильні морози, які лютують в той час, безпосередньо після освячення води групи молоді кидаються в її нурти, хоч це й загрожує переохолодженням і хворобами”, - зауважила тогочасна газета.

До речі, свято Водохреща у Львові відзначала також нечисельна тоді громада російської православної церкви.

Місцем проведення церемонії була криниця на Францисканській площі (тепер — на перетині вулиць Короленка і Лисенка, де встановлено пам’ятник Просвіті). За звичай це були малолюдні заходи, однак саме в них брали участь представники російського консульства. (Богдан Скаврон. ФБ, січень 2024 р.)