Андрій Байцар: Йорданські українські поштові листівки

Українські (руські церкви) в Речі Посполитій та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

У XX і ХХI ст. день Богоявлення (Водохреща) 6 січня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 19 січня, у XIX ст. - на 18 січня, у XVIII - на 17 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 16 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Богоявлення на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.
Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Богоявлення до "реформи" завжди 19 січня. За цією датою Богоявлення святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, й Богоявлення, як і оунівці та упівці, відзначав 19 січня.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Як святкували Водохреще у Львові понад 100 років тому

За часів Австро-Угорщини серед усіх традиційних релігійних свят зимового періоду урочистості на Йордана в Галичині були найбільш українськими і незвичними для “західної” публіки - навіть тогочасна польська преса подавала на своїх сторінках назву свята Богоявлення в українській транскрипції (Bohojawlenia).

Хоча в римо-католицькій церкві такої традиції святкування хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан немає, але тодішня влада не тільки дозволяла українцям відзначати Водохреща відповідно до їхніх звичаїв, але й її представники, не залежно від власного віровизнання, також були обов’язковими учасниками цього помпезного дійства, яке називали відголоском одного з найдавніших ритуалів в історії Церкви.

Щороку 19 січня під проводом греко-католицького духовенства у всіх великих галицьких містах — Львові, Перемишлі, Станиславові (тепер — Івано-Франківськ) і навіть у Кракові — здійснювався чин освячення води, на який збиралися велелюдні громади. До участі у святкуваннях обов’язково долучилася найвищі посадовці австрійської адміністрації та місцевого самоврядування, а також військові, які шикувалися поруч із місцем проведення священнодійства і салютували на честь свята чотирма залпами із рушниць.

“Однією з найважливіших урочистостей у східній Церкві є свято Богоявлення або Йордану, яке поєднується із традиційною церемонією освячення води. У той день навіть у найменшому поселенні, де є церква, проходить урочиста процесія до ріки, потоку чи бодай до громадської криниці, де священник виконує ритуал освячення води, яку після того віряни начерпують, будучи переконаними, що вона набуває чудодійних властивостей”, - описувала цю традицію у 1911 році краківська газета Nowości Illustrowane.

У Львові урочистості розпочиналися з відправи у Преображенській церкві на вулиці Краківській. Після цього люди сходилися до криниці на площі Ринок з боку вулиці Руської, де на той час уже було встановлено вівтар, прикрашений хвойними деревами.

“Цього року урочистості Йордану відбулися у Львові за звичним церемоніалом, але з надзвичайно великим напливом громадськості, завдяки цьогорічній м’якій зимі. Після відправи богослужіння у церкві на вулиці Краківській процесія вирушила на площу Ринок, де біля однієї з криниць, над якою спорудили вівтар, митрополит Шептицький виконав акт освячення води. В урочистості взяли участь представники влади на чолі з намісником доктором Бобринським, репрезентанти крайової та міської влади, військові, натовпи вірян і просто цікавих.

Почесну варту виконував підрозділ 30-го піхотного полку, який виконав приписані в цей день салюти”, - писала тогочасна преса.

Здійснивши чин освячення води, священники, за традицією, першими подавали воду присутнім представникам світської влади, після чого набирати воду могли всі охочі. Окрім дзбанків та фляг з водою, того дня віруючі намагалися прихопити з ринкової площі галузки ялинок, якими був прикрашений вівтар. Коли церемонію було закінчено, багатотисячна процесія поверталася до церкви, де продовжувалося урочисте богослужіння.

В багатьох населених пунктах Східної Галичини, особливо в селах, традиційно вирубували з криги хрести, якими прикрашали місце освячення води, переважно біля ставу чи на ріці. Таку традицію, зокрема, зафіксували газетярі тижневика Nowości Illustrowane на російському кордоні, який проходив по ріці Збруч. У 1910 році сюди сходилися люди, які належать до східного обряду, з обох боків кордону. Російських підданих супроводжували не тільки військові, але й прикордонники та жандарми.

А от обрядові купання в ополонках, які тепер перетворилися у видовищну атракцію, у той час вважали дивним дикунством, характерним лише для російської глибинки.

“В глибині Росії, не зважаючи на сильні морози, які лютують в той час, безпосередньо після освячення води групи молоді кидаються в її нурти, хоч це й загрожує переохолодженням і хворобами”, - зауважила тогочасна газета.

До речі, свято Водохреща у Львові відзначала також нечисельна тоді громада російської православної церкви. Місцем проведення церемонії була криниця на Францисканській площі (тепер — на перетині вулиць Короленка і Лисенка, де встановлено пам’ятник Просвіті). За звичай це були малолюдні заходи, однак саме в них брали участь представники російського консульства. Богдан Скаврон (ФБ, січень 2024 р.)

Як святкували Водохреще українці Надсяння (Закерзоння)

Історія освячення Води над Сяном в Перемишлі - це вікова традиція українців, яку забороняли, викорінювали та хотіли, щоб люди її забули. Але Віра є настільки сильною, що від ХІІІ ст. (згадка в літописі), до сьогоднішнього ХХІ ст. українці зберегли цю традицію. Щоб зрозуміти наскільки важливе Йорданське Водохреща над Сяном для нас, українців, потрібно нагадати собі історію:

«…З найстаршого Галицького літопису знаємо, що вже в XIII столітті відбувалися величаві Водосвяття. В XIV столітті після втрати державної самостійності це свято на Сяні було національною маніфестацією в Перемишлі. З наказу польського короля Ягайла 1412 р. викинено з кафедральної церкви перемиського Владику і заборонено «схизматицькі» процесії в місті. За похід над Сян під час Свят треба було зводити продовж століть формальні бої, а навіть оплачувати адміністраційній владі «копиткове» (вжиток) дороги і вихід поза оборонні мури міста.

Перерви в Йорданських водосвяттях на Сяні наступили щойно внаслідок воєнних подій, почавши від 1914 р. Перший раз у часі шестимісячної облоги Перемишля російською армією (від жовтня 1914 р. до березня 1915 р.), другий раз під час польсько-української війни (1918-1919 р.), вже за єпископа Йосафата Коциловського, третій раз з приходом більшовиків до Перемишля в часі ІІ-ї світової війни (1940-1941 рр.). З другим приходом більшовиків у 1944 р. закінчилася історія Йорданських водохрещень на водах Сяну в Перемишлі. Після II світової війни, по насильному вивезенні Владики Йосафата Коциловського до Радянського Союзу і переселення українського греко-католицького населення з міста й цілого Посяння наступила довга перерва у Йорданських водосвяченнях на Сяні. В тому часі водохрещення відбувалося після Богослуження перед церквою.Ту сумну обмеженість наших йорданських торжеств вдалося перервати в 1989 р. заходами о. митрата Теодора Майковича у президента міста Перемишля, який дав дозвіл відбути освячення води на Сяні, але без організування офіційної процесії.

Йорданські святкування у 1990 році були для Перемишля більш щасливішими, тому що воду на Сяні освячував вже наш владика кир Іван Мартиняк, а їх дальшим організатором був отець митрат Теодор Майкович – парох Катедри у Перемишлі. Від 1996 року парохом у Перемишлі був отець митрат Євген Попович (сьогоднішній Митрополит). Завдяки Йому, по сьогоднішній день Йорданські святкування мають величавий прегарний характер…» (з сайту Перемисько-Варшавської Архієпархії УГКЦ, отець митрат Богдан Степан).

З історії УКРАЇНСЬКОЇ РІЗДВЯНОЇ ЛИСТІВКИ

Першу поштову картку випустили 1 жовтня 1869 року. Відтоді це стає комерційною справою і в усіх європейських країнах друкують вітальні листівки.

Мода на вітальні святкові листівки прийшла в Україну на межі ХІХ та ХХ століть. Цей період у світі називають “золотою ерою” для листівок, які було заведено надсилати своїм рідним та близьким на найбільші свята у році. Ідея пришвидшити і здешевити комунікацію привела до появи листівки в Австро-Угорщині і набула популярності у період франко-пруської війни у Львові та на Галичині у 1872 році. Отже, Галичина, зокрема Львів були біля першоджерел листівки — бо міжнародне затвердження кореспонденційна картка отримала лише 1874 р. 1894 р. листівка зʼявилася у Росії — тоді дозволили відсилати й отримувати листи відкритого типу. .

А от в Наддніпрянській Україні перші поштові листівки з’явилися 1895 року. Посприяло цьому антимонопольне, як сказали б зараз, розпорядження, видане 1894 року, котре обмежило право поштового департаменту Російської імперії на випуск листівок. І вже наступного року відомий київський видавець Степан Кульженко надрукував серію кольорових поштових листівок з краєвидами Києва. Згодом поширювалися картки з іншими українськими містами, які доповнювали написом «Привет изъ Кіева» (Одеси, Маріуполя, Кременчука тощо). Син Кульженка, Георгій Нарбут, пізніше друкував перші банкноти УНР, але саме листівки як популярний проєкт стали однією із причин успішності друкарні.

Перші різдвяні листівки за часів Російської імперії були випущені з добродійною метою Петербурзьким опікунським комітетом сестер Червоного Хреста. 1898 року російська Община Святої Євгенії за акварельними малюнками відомих петербурзьких художників видала серію різдвяних листівок з 10 штук накладом у 10 тис. примірників. Ці листівки коштували дуже дорого. Серед них Іллею Рєпіним була підготовлена поштівка «Запорожець», яку, напевно, слід вважати першою «українською» різдвяною листівкою. Щоправда, у сучасному розумінні її важко назвати різдвяною, оскільки на ній відсутні будь-які ознаки святкової картки. Тут зображений запорізький козак з люлькою, а майже 2/3 частини залишено для написання привітання.

У побуті киян кінця ХІХ — початку ХХ століть традиційними були новорічні візити: до родичів, до начальства тощо. Згодом візити замінювали вітальними різдвяними й новорічними листівками. Широкий вибір вітальних листівок пропонували крамниці Владислава Ідзиковського (Хрещатик, 29 і 35) , Стефана Кульженка (Хрещатик, 39) та Казимира Дітріха (вул. Фундуклеївська, 8). Ціни на листівки були різними й залежали від країни виробника, сюжетів та якості картону — від 3 до 50 копійок.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. українські вітальні листівки друкувало, зокрема, краківське видавництво «Салон польських художників», де до дизайну і створення сюжетів листівок залучали іменитих художників і друкарів та видавали великими накладами колажовані, комбіновані, з патріотичною тематикою, часто з українською геральдикою та в національних блакитно-жовтих кольорах. З 1902 р. на західноукраїнських землях з’являються повноцінні святочні листівки, намальовані українськими митцями.

Українські видавництва довоєнного часу із поліграфічною продукцією у Львові: “Видавництва артистичних карток Григорія Гануляка”, “Союзний базар”, «Сокільський базар»,“Русалка”, “Українська преса”, "Українське мистецтво ", "Зоря", "Відродження ",“Тема”, "Нова хата ", «Преса»; у Перемишлі «Народний базар», книгарні «Рідна школа», громадській організації «Комітет допомоги вдовам і сиротам священників у Львові» та інші.; у Коломиї: "Галицька накладня"; у Кракові: “Українське видавництво”, «Салон польських художників»; у Празі: “Видавництво Ю. Тищенка”. Окрему групу складають художні листівки, що вийшли накладом українських громадських організацій – Пласту, Основи, Українського педагогічного товариства, Комітету допомоги вдовам і сиротам священників у Львові та ін.

Найбільшим центром видання листівок стала Коломия — на початку ХХ століття тут діяло аж 32 видавництва, і кожне випускало свої листівки. Одним із найвідоміших видавців листівок того часу був Яків Оренштайн, частину книг у якого купував Іван Франко та робив із них записи для своїх нотаток про екслібриси.

В Україні на початку ХХ ст. над створенням листівок до свят працювало чимало художників, подаючи цікаві ідеї щодо їхнього художнього вирішення. Серед класиків згадаємо імена Ярослава Пстрака, Олени Кульчицької, Святослава Гординського, Антіна Манастирського, Осипа Куриласа, Теодора Гриневича. Відомі листівки й таких авторів як Катерина Антонович, Микола Буович, Юрій Вовк, Оксана Глинська (Кічура), Іван Їжакевич, Володимир Кадулін, Василь Касіян, Гнат Колцуняк, Фотій Красицький, Мирон Левицький, Осип Бокшай, Василь Дядинюк. Серед художників, які працювали в еміграції, відомі імена творців різдвяних листівок таких як Галина Мазепа, Едвард Козак, Яків Гніздовський, Петро Андрусів та ін.

Одними з перших художників, яким вдалося наблизити українську листівку до різдвяної були: Осип Курилас (1870–1951). Частина його карток була підготовлена до зимових свят («Різдво Христове», «Святий вечір», «Колядники»). Олена Кульчицька (1877–1967) у своїх вітальних листівках («Різдво Христове», «Вифлеємська зірка» та ін.) використовувала такі святкові символи, як фігурки янголів, дзвони та інші. В її орнаментах простежується популярний тоді стиль модерну.

Разом із Оленою Кульчицькою ранній український модерн у листівках представляли Ярослав Пстрак, Теодор Гриневич, а ще Юліан Крайківський, який одним із перших одягнув листівку у взори українських килимів.

Ярослав Васильович Пстрак (24 березня 1878, смт Гвіздець, Коломийський район, Івано-Франківська область — 16 березня 1916, Харків) — український живописець і графік. У 1910-х роках твори Пстрака були популярні з кольорових репродукцій на листівках.

Ажіотажний попит на вітальні художні листівки, особливо різдвяної та великодньої тематики, що виник у середовищі галичан на початку 20 століття і став доброю традицією, залучив до поліграфічної справи найкращі тогочасні малярські таланти. На період зрілої творчості Пстрака припадає «золотий вік» українських листівок, чому, безперечно, прислужився і сам Ярослав. За його оригіналами лише впродовж 1912—1914 років львівський видавець Григорій Гануляк видрукував, за оцінками Михайла Забоченя, 120 поштових карток. Особливо великим тиражем розійшлася по західноукраїнських землях яскрава листівка з портретом Тараса Шевченка пензля Пстрака, випущена видавництвом «Русалка» до сторічного ювілею Кобзаря (1914 рік).

Різдвяне колядування стало темою творів Ярослава Пстрака «Колядники» ‎(1912 - 1913) та «З колядою» (1913). У першій зображено дорослих колядників, котрі у супроводі скрипаля співають обрядові пісні під стінами сільської хати. У другій — групу сільських дітей, котрі колядують під вікном убогої хатини. До святвечірньої тематики можна зарахувати «Святий вечір», «В ніч під Різдво» і «Йордан».

Святослав Гординський підготував цикл «Українські колядки», кожна листівка якого вирізняється оригінальною орнаментацією, насиченістю рослинними та анімалістичними мотивами, оформленням геометричними формами. Антін Манастирський (1878–1969) для новорічних і різдвяних листівок використовував образ маленького хлопчика-козака, який у поштівці «Слава во вишніх Богу» разом з ангелами прославляє новонародженого Христа. Особливо виразною стала серія листівок львівського графіка Мирона Левицького. Його твори «Різдво Христове», «Тріє царі несуть дари», «Коляда на Запорожжі», «Просфора в староукраїнській хаті» сповнені національним колоритом.

На початку ХХ століття технології друку доповнювались і ускладнювались — додалась ксилографія, цингографія, геліогравюра, відтак ускладнювались і листівки. Українські листівки видавали не тільки в Україні, а й масово на замовлення у Празі, Кракові, містах Німеччини.

Щоб зупинити наплив з Росії, з наддруком тризуба з’являються листівки 16 липня 1918 р. Наддруки робилися підручними засобами у 6 поштових округах: Київському, Полтавському, Харківському, Катеринославському, Одеському і Подільському. Велике розмаїття листівок, що створювалися на межі 1898 – 1918 рр. можна вважати «золотим» періодом. Їх видання, як і загалом ілюстрованих поштових листівок, сприяло поширенню та розвитку української художньої культури.

Жовтневий переворот 1917 року позначився і на вітальних трендах. Під заборону потрапили різдвяні, а з ними й новорічні листівки. Але українці за кордоном продовжували їх друкувати. Зокрема, побачили світ святкові видання церкви святого Івана Хрестителя у Нью-Йорку. Їх появі завдячуємо видавництву «Український книгар» у Лондоні та «Українському видавництву» у Кракові.

У міжвоєнний період Західна Україна (Галичина та Волинь) перебувала під владою Другої Речі Посполитої. Тому листівки польською мовою були поширені і на наших рідних теренах. Українці використовували іноземні картки, на яких умільці друкували вітання українською мовою. Українці Західної України до 1939 р. вітання писали українською, адресу однак вписували польською, оскільки в іншому випадку листівка не доходила до пункту призначення.

Українські різдвяно-новорічні листівки друкувалися найчастіше з трьома видами написів: «З Різдвом Христовим!», «З Різдвом Христовим і Новим роком!», «З Новим роком!». Встановлення російського більшовицько-комуністичного режиму стерли релігійний аспект вітальних листівок. Святкові листівки друкувалися переважно лише на Новий рік. Лише в період УПА відновлюється випуск листівок.

Особливо символічними були повстанські різдвяні листівки. В період Другої світової війни вдалося налагодити кустарний випуск різдвяних карток. Підпільні друкарні не мали можливості виготовляти листівки на високому технічному чи мистецькому рівні. Їх часто друкували на друкарських машинках, прикрашаючи узорами із комбінацій літер, або нескладним малюнком та вітальним текстом. Виконувались вони двома-трьома кольорами. Краще виглядали листівки, видрукувані на циклостилі або методом штампування.

Іноді якийсь повстанець із художнім хистом малював їх на папері та розфарбовував аквареллю. Це вимагало наявності фарб, що було рідкістю у підпіллі, та, елементарно, — часу. Таку листівку можна було зробити, хіба що перебуваючи у криївці. На різдвяних листівках кінця 1940-их років зображені воїни УПА: з Ангелом, різдвяною зіркою Вертепу або на фоні яскравої падаючої зірки. Також є листівки з гуцулом, який з трембітою вітає народження Христа, при цьому на плечі у нього – гвинтівка. На всіх листівках напис «Христос роджається» або «З Різдвом Христовим». На листівках, випущених у 1950-их роках, воїни УПА переважно уже зображені з Вертепом або під час Святвечора в криївках. При цьому на усіх сюжетах із вечерею зображено упівця, який не бере участі в святковій трапезі, а чатує, щоб не дати захопити зненацька своїх побратимів.

Поліграфічним методом друкувалися листівки за кордоном Закордонними частинами ОУН та Закордонним представництвом Українського Головної Визвольної Ради (підпільного парламенту воюючої України). Пресове Бюро Закордонного Представництва УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) також в свій час підготувало серію вітальних карток, які з 1946 р. друкувалися у містах Регенсбург, Зальцбург, Новий Ульм, Мюнхен. Випуском листівок, а також бофонів і марок Підпільної пошти України займалися Любомир Рихтицький (псевдо – Степан Любомирський) та Степан Ґоляш. Імена художників в умовах конспірації, як правило, не розголошувалися. Відомо, що деякі листівки зробили, наприклад, Юрій Костів, А. Каника, «Лев» (псевдонім Мирона Левицького).

Проте в умовах конспірації імена художників, як правило, не розголошувалися. Окрім різдвяних мотивів на них були зображені українські церкви, карпатські краєвиди, а також козаки, князі, повстанці в образах Трьох Царів зі Сходу чи пастухів. Часто знаходимо поєднання різдвяної тематики та військового часу. Це могло бути зображення повстанців, які прийшли колядувати у село. Чи, наприклад, символічна Свята вечеря у військовому наметі. Ці листівки переважно поширювалися на еміграції. Хоча в одиничних випадках вони також потравляли і до українського підпілля .

До справи творення різдвяних українських листівок долучилися наші митці і в еміграції, зокрема, Яків Гніздовський, Едвард Козак, Петро Андрусів, Галина Мазепа, Мирон Білінський, Едвард Козак, Святослав Гординський та ін. У них ми знаходимо поряд із різдвяними мотивами українські краєвиди, спогади про боротьбу ОУН-УПА, про Княжу та Козацьку добу. Листівки не тільки нагадували українцям за кордоном про батьківщину, їх також розповсюджували для збору коштів на підтримку боротьби за незалежність України.

Отже, значну кількість українських листівок видавали за кордоном. Українське діаспорне мистецтво, починаючи ще з міжвоєнного періоду, формувалося довкола проблем національного відродження. Цій ідеї підпорядковувалася тематика, стилістика й оформлення поштових листівок. Мабуть, основною причиною цього було намагання митців-емігрантів забезпечити тяглість українського вільного мистецтва на противагу цензурі, заідеологізованості мислення, творчій несвободі в самій Україні. Бути отією “нашої нації енергією”, кажучи словами Євгена Маланюка.

Як бачемо українська еміграція ніколи не припиняла видавання різдвяно-новорічних листівок.У Європі, Австралії, США, Канаді, – всюди, де проживали українці, завжди в обігу були листівки, присвячені темам, забороненим в Україні за часів СРСР. Найкращі зразки листівок сприймали як вишуканий подарунок, знак прихильності та особливої уваги. Новорічні та різдвяні листівки становили значний пізнавальний та художній інтерес, ознайомлюючи із традиціями та звичаями українського народу. Поштівки не тільки нагадували закордонним українцям про батьківщину, їх також розповсюджували для збору коштів на підтримку боротьби за незалежність України.

У рамках святкування 35-ти ліття Пласту видавництво Cooperative Ukrainian Scouting Plast у таборах ДіПі протягом 1947- 1948 років випустило серію пластових поштівок у кількості 40 штук. Дизайнерами цих листівок були: Едвард Козак, Мирон Левицький, Мирон Білинський, Володимир Залуцький. Дев'ять листівок із них присвячені темі РІздва Христового. Епоха ДіПі – період в європейській історії другої половини 1940 – початку 1950-х рр., коли після завершення Другої світової війни на території переважно Німеччині й Австрії під опікою міжнародних організацій (Адміністрації допомоги і відбудови Об’єднаних Націй (ЮНРРА, англ. United Nations Relief and Rehabilitation Administration – UNRRA); Міжнародної організації у справах біженців (ІРО, англ. International Refugee Organization – IRO) перебували мільйони переміщених осіб і біженців різних національностей, зокрема українці.

Відомі українські художники брали участь в оформленні різдвяних листівок. З-поміж цих митців були Галина Мазепа, Святослав Гординський, Мирон Білинський, Петро Андрусів, Микола Антохій, Едвард Козак, Василь Кричевський та ін. Листівки 1947 р. авторства В. Кричевського перевидали в 1960-і рр. в США.На цих листівках звучить тема української державності: поєднання національних кольорів — синього й жовтого, тризуб на різдвяній ялинці. Майже на кожній листівці є зображення Вифлеємської зірки.

На одній з листівок В. Кричевського зображена Свята Софія в Києві в Різдвяну ніч із зіркою в небі. На звороті щемливий напис: “Гей, краю мій, не знаєш ти, як тужу за тобою!”. У листівках роботи Галини Мазепи, дочки прем’єр-міністра уряду УНР Ісаака Мазепи, історія української державності переплітається з різдвяними мотивами. На одній з листівок біля Ісуса зображені козаки в образах Трьох Царів зі Сходу з дарами. Чудовий майстер графіки Мирон Левицький випустив в Австрії в 1946 р. цілу серію різдвяних листівок.

Едвард Козак (1902-1992) – український карикатурист, художник, іконописець та видавець, уродженець Львівщини, жив у Детройті (США). Псевдоніми: Еко, Мамай, Майк Чічка. Воював у лавах Українських Січових Стрільців, пізніше в УГА. 1939 р. Е. Козак устиг утекти від більшовиків, й опинившись у Кракові, де під ту пору гуртувалися провідні українські втікачі - тимчасові емігранти, влаштувався в «Українському видавництві» (Краків, 1940-44). Там блискуче ілюстрував книжки та найпопулярніший під ту пору дитячий журнал «Юні друзі», а також журнал «Дорога». Там побачили світ кілька його кольорових листівок та ілюстрований знаменитий твір Івана Франка «Лис Микита» (1944). Відомі три комплекти листівок авторства ЕКО: 1)На тему українських народних пісень 1949 року; 2)“Село” 1956 року.; 3) “В 50-річчя УСС” 1965 року (видавництво “Червона калина”, Нью-Йорк), а також серія різдвяних листівок. Коли Едвард Козак переїхав до Детройта, працював в церковному мистецтві, оформляв книжки та часописи, видавав власний журнал сатири та гумору «Лис Микита», утримував власне видавництво з такою ж назвою.

Цікаві яскравим оформленням й різдвяні листівки українських художників, які в повоєнні часи жили й творили в Канаді, США. Серед них — Петро Холодний молодший, Вадим Доброліж та Петро Андрусів. Петро Холодний — одна з найпомітніших постатей в українському мистецтві ХХ ст., уродженець Києва, син міністра народної освіти УНР, випускник Варшавської мистецької академії.

Модерне бачення митець уміло поєднує з класичною європейською школою й українським осердям, яке виразно простежується в його працях, хоч за що він береться — чи за книжкову графіку, чи за станковий живопис, чи то за іконопис або ж вітраж. Цікаві його різдвяні листівки, серед них — “Ангел Господній чудо сповіщає” та “Три Царі зі Сходу”.

Вадим Доброліж — театральний художник, родом з Ніжина, працював над оформленням фільмів Олександра Довженка, в Німеччині створював сценографії до вистав таборового театру, після Другої світової війни опинився в Едмонтоні. Його авторству належать розписи в кількох десятках храмів у всій Канаді. На листівках В. Доброліжа зображені колядники із зіркою, українські краєвиди в Різдвяну ніч. Всі листівки художника облямовані українським орнаментом й мають релігійний характер.

Петро Андрусів — маляр з села Каменобрід на Львівщині, який з московського сиротинця через Варшавську академію мистецтв потрапив до США, щоб стати засновником найбільшого допомогового фонду українців в Америці “Самопоміч”. Він відомий передусім творами на теми ранньої історії України й козацтва. Тому така яскрава його різдвяна листівка “Козаки з колядою”, де зображене місто, містяни й козаки, що співають коляду. Одяг, традиції передано настільки вірогідно, що це справляє незабутнє враження.

По завершенні Другої світової війни радянські солдати почали надсилати своїм родичам небачені досі барвисті іноземні новорічні листівки, які можна вважати трофейними. Масив трофейних листівок був досить великим, їх пускали в продаж, але з цензурою. На деяких листівках стояв напис польською мовою: "Веселих свят". Щоб його закрити, радянська цензура ставила на ньому штамп з візерунками. На самих листівках були різдвяні й новорічні мотиви — елементи зимового пейзажу, гілочка ялинки, прикраси на ялинку тощо. Такі листівки використовували як вітальні новорічні.

Також використовували різдвяні листівки німецького виробництва з написом німецькою мовою "Радісного Різдва"; цей напис також закривали візерунком. Листівки з "цензурними" штампами були поширені в Україні наприкінці 1940-х та на початку 1950-х. Зразки таких трофейних листівок представлені на виставці в Музеї історії міста Києва.

Водночас стали супермодними листівки з фотоательє. Їх робили як фотографії на папері. На листівці розміщували фото особи, яка вітає з Новим роком, або ж зимовий пейзаж. У 1960-х були навіть зимові пейзажі українських міст, зокрема Києва. Наприклад, "Укррекламафільм" випускав краєвиди Києва з привітним пам’ятником Богдана Хмельницького.

В СРСР поштову листівку використовували як з пропагандистською метою, так і для висвітлення головних подій у державі. З 1953 р. розпочався масовий випуск новорічних листівок, а з середини 50-х рр. XX ст. почали випускати кольорові.

Розквіт новорічних поштових листівок припадає на 1960 роки. Передусім переважала дитяча тематика. Згодом запанувала космічна.

В УРСР переважно друк листівок здійснювало Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, «Радянська Україна» та ін.

Відродження різдвяних листівок в Україні відбулося лише з кінця 1980-х рр. Їх видання, як і загалом ілюстрованих поштових листівок, сприяло поширенню та розвитку української художньої культури. В основі композицій листівок – сюжети народження Христа, зображення Церкви, Віфлеємські зорі, дідух, колядники. Над створенням вітальної листівки працювали Г. Горобієвська, І. Дзюбан, О. Долотін, Д. Захарченко, Г. Кислякова, С. Кічай, О. Мікловда, Н. Морозова, А. Пономаренко, З. Расіна, Р. Саєнко, Ф. Панко.

У Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові є унікальний фонд видатного оперного співака, героїчного тенора Модеста Менцинського. У ньому збережено понад 400 поштових карток, найбільше різдвяних, які отримав маестро з різних країн світу. А в Національному музеї імені Андрея Шептицького є чудові різдвяні листівки із зображенням робіт української художниці Олени Кульчицької.

Від 2000-их рр. чудова традиція різдвяних привітань підупала. В інтернеті з'явилася купа примітивних вітальних листівок, які творять далекі від мистецтва і від розуміння українських свят комп'ютерні дизайнери. А люди тепер лінуються підписувати ці святочні картки, заадресовувати конверти, нести їх на пошту і за це платити. Легше скопіювати різдвяне вітання і послати та й забути. І лише колекціонерів-філокартистів ще зворушують ці гарні міні-твори з прославою народження Сина Божого.

Українські різдвяні листівки в діаспорі.

- Найпопулярнішим на еміграції у 1940-50-х рр. було видавництво «Український книгар» у Лондоні.

- У другій пол. 1940-х рр. на поч. 1950-их рр. листівки видавалися в Німеччині в містах Мюнхен, Регенсбург, Зальцбург, Нюрнберг та в Австрії в місті Інсбрук (Видавництво Івана Тиктора). В Німеччині - видавництво "Шлях Перемоги" та інші".

- Австралія. Відомий український митець Леонід Денисенко жив і творив у Австралії (всього описано Ігорем Павлишинем в "Електронного Каталогу Української Діаспорної Листівки" 126 листівок його авторства, з них 58- різдвяних). Л. Денисенко тісно співпрацював із видавництвами Тараса та Дарії Баран у Канаді- випущено цими видавництвами не менше 88 листівок, з них 40 різдвяних та видавництвом "Ореста" - випущено 20 листівок, з них 13 різдвяних.

- Канада- видання "Гомін України", Фундація Ольжича в Канаді, Братство Колишніх Вояків 1-ої Української Дивізіїі, Організація Українок Канади, Осередок (Вінніпег), видання Івана Тиктора;

- США- видання "Хвилі Дністра", хор "Думка" (Ню Йорк), B & D Publishing, церква св. Івана Хрестителя, що в Гантері, НЙ;

- Польща- видавництво "Криниця".

ДЖЕРЕЛА: *Галина Терещук. Як вітали з Різдвом наприкінці ХІХ – початку ХХ століть? Колекція різдвяних листівок. 2022 р. *Лаврук Наталія. "Українські листівки до свят початку XX століття: мистецтвознавчий огляд". *Наталія Шпакович. РІЗДВЯНО-НОВОРІЧНА ЛИСТІВКА ЯК ВИД ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА. (до історії створення художньої поштової картки). 2021 р. *Устина Стефанчук. П'ятдесят років діаспорної листівки http://uamoderna.com/blogy/ustina-stefanchuk/postcards. * Різдвяні та новорічні листівки України https://ukrcy.news/2023/12/26/rizdvyani-ta-novorichni-lystivky-ukrayiny/ *Хто ми без нас самих? Історія різдвяної листівки в Україні.Колонка дизайнерки Олександри Корчевської-Цехош. *Історія українських різдвяних листівок. 24 грудня 2023 р.

З історії УКРАЇНСЬКОЇ РІЗДВЯНОЇ ЛИСТІВКИ в США.

Містерія Різдва у листівковій спадщині видавництва "Хвилі Дністра", м Клівленд, штат Огайо.

Ігор Павлишин (ФБ; 7 січня 2022 р.): "Засновником і душею видавництва був мій земляк Василь Ільчишин (22 лютого 1927 року, м. Любінь Великий, Україна - 19 березня 2013 року, Клівленд, США), Великий Українець Діаспори, який все своє життя присвятив українській справі. Засноване у 1954 році видання спеціалізувалося на випуску вінілових грампластинок та українській книжковій продукції. Випуск своїх перших листівок, причому вони були різдвяні, припав на 1961 рік. Було випущено пробну серію із чотирьох листівок. Наступна серія (5 листівок, також різдвяної тематики) із використанням малюнків відомого українського митця Едварда Козака виходить тільки через три роки, у 1964 році. І знову рік перерви до 1966 року - 6 різдвяних листівок із картин В. Крюкова.

У 1967 році було видано 4 листівки, знову ж різдвяні, із зображень картин знаменитого Василя Кричевського та 4 листівки Великодньої тематики Катерини Кричевської- Росандіч, внучки Василя Кричевського. Видавництво пропрацювало приблизно до 2010 року, популяризуючи й поширюючи українську культуру і мистецтво у всьому світі, оскільки листівки видавництва знайшли свого споживача далеко за межами США і розсилалися по всьому світу, включаючи окуповану радянську Україну. За цей час було видано понад 350 листівок (у "Електронному каталозі Української Листівки" зібрана інформація про 356 листівок видавництва "Хвилі Дністра"), причому із них лише 2 поштівки, а решта складані листівки. Усі листівки включно до 2000 року на звороті мають вказаний рік видання і порядковий номер.

Темі Різдва Христового присвячені 137 листівок видавництва.

Серед художників, яким випало щастя бути популяризованими через видання листівок видавництвом "Хвилі Дністра", можна віднести:

- Оксана Мошинська - 85 листівок, із них 21 різдвяна;

- Катерина Кричевська- Росандіч - 55 листівок, із них 53 різдвяних;

- Володимир Беднарський- 30 листівок, із них 10 різдвяних;

- Дарія Гулак- Кульчицька- 23 листівки, із них 16 різдвяних;

- Богдан Божемський - 20 листівок, із них 5 різдвяних, а також багато-багато інших митців української діаспори, результат праці яких на мистецькій ниві було представлено на листівках видавництва.

Ігор Павлишин (ФБ; 26 грудня 2025 р.): "Цікавинки із торбинки до Різдва- із "Електронного Каталогу Української Діаспорної Листівки"- листівки видавництва "Reproducta Co.", число різдвяних якого є НАЙБІЛЬШИМ у Каталозі- 328! Як не дивно, це видавництво існує по сьогодні і там можна замовити і купити листівки, їхній сайт:https://shop.catholicsupply.com/store/c/3073-Stationery.aspx

Хотів би також звернути увагу, що за весь час спілкування в Інтернеті НІХТО їх не виставляє, як і не виставляє українські діаспорні листівки інших неукраїнських видавництв таких як "Alfred Mainzer", "Diamond Line", " J. J. Stark", "Success Brooklyn NY", хоча дизайн їх зроблений на високому рівні.

Усі різдвяні листівки видавництва "Reproducta Co." суто релігійного характеру, всі листівки складані, часом односторонньо друковані, 13 із описаних в Каталозі- з витинанками. Частина цих листівок була замовлена у видавництва українськими релігійними організаціями чи українськими торговими точками, про що свідчить буква "U" на зворотній сторінці листівки, а на деяких просто поставлено надрук напису різдвяної тематики на титульній сторінці чи надрук вітання на внутрішніх сторінках. На мою думку, замовлення та вживання таких листівок робило "медвежу" послугу для української діаспори, оскільки давало прибутки у казну цих видавництв, які, по- перше, не були українськими, по- друге, українські художники не були задіяні у дизайні цих листівок. За гарний приклад підтримки українських художників та примноження української культурної спадщини хотів би навести роботу власника українського видавництва "Хвилі Дністра" Василя Ільчишина, дизайн усіх 387 листівок його видавництва, описаних у Каталозі, було замовлено в українських митців, що спонукало їх творити і примножувати українську культуру".