Матеус Зойтер (George Matthäus Seutter; 1678–1757), видатний німецький видавець і географ, народився в Аугсбурзі, там і проживав. М. Зойтер, виховуючись у відомій сім’ї художників та граверів, отримав початкові знання у свого батька Матеуса Зойтера, а продовжив навчатися мистецтву гравіювання карт у Нюрнберґу, спочатку у Д. Функа, а потім (після 1697 р.) у Й. Б. Гоманна. Після повернення до рідного міста Аугсбурга він спочатку працював у видавництві Єремії Вольфа (1663–1724).
Поряд з успішним нюрнберзьким видавництвом Гоманна досить відомим було картографічне видавництво Матеуса Зойтера в Ауґсбурґу. Загалом, до 1757 р. у майстерні М. Зойтера було вигравіровано і надруковано бл. 500 карт.
Матеус Зойтер працювавши разом з Гоманном, перейнявши досвід створив свій власний успішний картографічний бізнес. Видавництво, яке заснував М. Зойтер 1707 р., спеціалізувалося на друкуванні карт, планів, атласів різних розмірів та виготовленні глобусів.
Попри те, що карти часто були копіями гоманнівських та голландських карт, вони мали великий попит завдяки нововведенням. За короткий час він зумів випередити своїх попередників і конкурентів у гравюрі карт, Йоганна Штрідбека I та його сина Йоганна Штрідбека II (Johann Stridbeck; 1665–1714), а також Джера Вольфа, особливо з погляду багатства та різноманітності картографічного видання, розширення торгівлі картами, якій сприяли воєнні часи. Атласи М. Зойтера видавалися з покажчиком географічних назв, а карти були розділені на квадрати з літерними позначками
Разом зі своїм учнем гравером та видавцем Тобіасом Конрадом Лоттером (Tobias Conrad Lotter; 1717–1777) опублікували в 1728 р. «Atlas novus sive tabulae geographicae totius orbis» (ATLAS NOVAS INDICIBUS INSTRUCTUS). Атлас неодноразово перевидавався у 1730 р., 1735, 1742 р., 1744 р. і т. д. Мапи М. Зойтера є найкращими зразками «золотого століття» німецької картографії.
В 1731/32 рр. імператор Карл VI присвоїв йому титул Імператорського географа (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus). В 1716 р. цей титул Карл VI присвоїв Й. Гоманну.
Видавництво М. Зойтера успадковував (1756) Тобіас Конрад Лоттер, який одружився з дочкою картографа. Після смерті Зойтера (1757) Лоттер разом з Альбрехтом Карлом Зойтером (1722–1762) (сином видавця) успадкував його підприємство та незабаром отримав повний контроль над ним. На старих картах Зойтера з'явилося ім'я Лоттера. Він перевидав в другій половині XVIII ст. багато карт Зойтера, замінивши ім'я першого видавця на своє. Лоттер видавав атласи й різноманітні листові мапи. Після смерті його справу продовжив син Маттіас Альбрехт Лоттер (1741–1810), який відновив та видав велику частину батькових мап.
1720-і рр. (перший варіант). 1742 р. (другий варіант). Карта “NOVA МАРРА MARIS NIGRIET FRETI CONSTANTINOPOLITANI QUAM ЕХАСТІ/ДМЕ CON/IGNATA ET IN LUCEM EDITA PER MATTH. SEUTTER S. С. M. GEOGR (Нова карта Чорного моря і Константинопольської протоки, досконало укладена й видана Матеусом Зойтером, географом священної милості). Перший варіант карти воєнних дій входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».
Карта є аналогом опублікованої у 1709 р. Елізабет Вісшер (Elisabeth Visscher) (вдова Ніколаса Вісшера II (Nicolaes Visscher II)) карти Чорного моря «Nouvelle carte de la Mer Noire et du canal de Constantinopl.» бл. 1711 p. цю саму карту зі зміненою видавничою приміткою та незначними змінами у картографічному зображенні опублікував амстердамський видавець Петер Шенк (Peter Schenk), а бл. 1720 p. карта з’явилася в атласах М. Зойтера. Після 1742 р. на карті додається примітка про привілей Священної Римської Імперії. Після смерті М. Зойтера його зять і спадкоємець Тобіас Конрад Лоттер (Tobias Conrad Lotter), який продовжував видавати «Atlas Minor», друкував карту зі своєю видавничою приміткою. З різними видавничими примітками карта зустрічається у багатьох голландських збірних атласах до середини XVIII ст. 1744 р. мапа була опублікована в “Atlas minor praecipua orbis terrarum imperia” (Аугсбург).
Карта є прикладом розквіту картографування земель України, що припав на період тривалих російсько-турецьких воєн.
Українські історико-географічні землі на карті М. Зойтера подані доволі схематично, хоча для їх зображення автор використав Генеральну карту України (Delineatio Generalis Camporum Desertorum Vulgo Ukraina, 1648) Гійома Боплана. Обриси Чорного моря подані також схематично.
Опис карти подано за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора. Заголовок у фігурному картуші у вигляді драпірування, яке підтримують два путті, у лівому верхньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначено градуси; на карту нанесено картографічну сітку. Під картушем із заголовком — привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partib9 Rheni, Sveviee, et Juris Franconici. У правому нижньому куті, у фігурній рамці, — дві шкали лінійного масштабу. Уздовж південного узбережжя Криму та в Керченській протоці подані позначки глибин.
У правому верхньому куті, в окремій рамці, — карта-врізка протоки Босфор (Fretum Constantinopolianum). На цій карті, у лівому верхньому куті, в картуші у вигляді драпірування, — пояснення умовних позначень. У правому нижньому куті - шкала лінійного масштабу: Milliaria Italica.
Карта Чорного моря охоплює територію від Глинська (Gliafki) на півночі до півночі Малої Азії на півдні, від Бендерів (Текіп als Bebder) на заході до східного узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus hodie Mare Nigrum ou Mer Noir) на сході.
Художніми малюнками на карті зображені лісові масиви, гори, укріплені міста, шляхи сполучення.
Українські землі представлені південною частиною Брацлавського та Київського воєводств, які названі Україною (Ucrania), Нижнім Поділлям, Буджацькою ордою, Очаківською Тартарією (без назви), Кримом.
Землі між Інгульцем і Дніпром та вздовж правого берега Дніпра названі Диким полем (Dzike Polie sive Сатрі Deserti et Inhabitati).
Гідрографічна мережа українських земель представлена нижніми течіями Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.) та Дніпра (Boriftenes nunc Nieper Fl.). Найдетальніше зображений фрагмент течії Дніпра від Ржищева (Ryfsow) до впадіння р. Самоткань (Zamochan) та від р. Томаківка (Tomahowka Fl.) до впадіння у Чорне море. На карту нанесені численні дніпровські острови та ліві і праві притоки Дніпра.
Невелика кількість населених пунктів показана на карті. Виділені тільки Полтава, з позначенням дати Полтавської битви (Pultawa, 1709), та Бендери — місце перебування гетьмана Мазепи після поразки під Полтавою. В Криму зображена густа мережа річок та значна кількість населених пунктів, найбільшими з яких є Перекоп (Precop vel Taphroe), Керч (Kirtz), Кафа (Kaffa), Бахчисарай (Bakzifarai).
На північному сході Україна межує з Росією Московською (Russiae Moscoviticae).
Ця карта, як і інші карти М. Зойтера періоду російсько-турецької війни 1735-1739 рр., базується на картографічних працях Академії наук Росії. За дослідженнями Б. Кордана, для відтворення Чорноморського узбережжя М. Зойтер використав також карти російського гідрографа Крістіана Отта, який 1699 р. здійснив експедицію вздовж узбережжя Чорного моря (займався промірами глибин моря). Про використання М. Зойтером даних цієї експедиції свідчить зображення позначок глибин біля південних берегів Криму і в Керченській протоці.
З історії.
За даними Ярослава Дашкевича кількість відомих карт України ХІV–ХVІ ст., враховуючи варіанти, досить значна. їх не менше 220 (біля 120 морських, решта – модерні) [Дашкевич Я. Р. Україна на картах ХІV – ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження].
На більшості географічних карт XIV—XVI ст. українське Наддніпров’я позначається як Sarmatia, Ruthenia, Russia, Cumania, Commania та ін.
Документи XV—XVI ст. кажуть про «Україну подільську», «Україну брацлавську», «Україну київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 р. називає Поділля «Ukraina Podolska». З розвитком Козаччини в XVI ст. назва Україна стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини — Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системі Речі Посполитої було розташоване воєводство Київське. У такому значенні термін Україна вживається в писаннях київського католицького єпископа Й. Верещинського (кін. XVI ст.) та ін.
На європейських мапах назва «Україна» не завжди була (філологічно) однакова. На картах латинською мовою писалося Ucrainа або Ukraina, але були і форми написання, як Ucrainia чи Ukrainia. Форма написання Ukrania залишилася й досі в деяких європейських мовах (іспанська, португальська, фламандська). В інших мовах «націоналізовано» закінчення відповідно до мовних звичок, так французькою L’Ucraine (у вимові «Люкрен»); в англійській – Ukraine (інколи Ucraine – у вимові «Юкрейне»); в німецькій подвійна форма: давніша Ukraina, новіша – Ukraine, Ukrajina).
На картах назви «Ukraine» (Україна) та «Cosaques» (Козаки) появляються одночасно. Перша відома карта з такими написами відноситься до 1572 р.
В Арх. Фр. Міністерства Зак. Справ зберігається карта України, зроблена в 1572 році з наказу короля Карла IX для його брата Генриха, кн. Анжуйського. На сій карті територія по обидва боки Дніпра має надпис: «Ukraine» (Україна), захоплюючи і нинішню Харківщину, яка колись звалася Слобідською Україною. Та частина, де нині Кременчук, Єлисаветград, Катеринослав, і нижче має надпис: «Cosaques» (Козаки). З сию картою, по давности вжитку географами назви «Україна», конкурує карта Мотіеля. В Націон. Бібліотеці (Париж) в паперах французького купця Мотіеля є географчіна карта басейну Чорного Моря, зроблена невідомим автором. Мотіель їздив з Франції суходолом в Туреччину через Україну. Виїхав він з дому в 1580 році, а вернувся в 1582 р., пробувши в подорожі 2 роки з лишком. Ясно, що карту, якою він користався в тій подорожі, було зроблено раніше 1580 року. На сій карті територія по обидва боки Дніпра має на собі надпис: «Uckrania» (Україна). На тій території показані міста Овруч, Житомир, Київ, Каменець-Под., Полтава, Чигрин [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
Цікава неточність. На жаль, в книзі Сергія Шелухіна інформація про карту (1580 р.) невірна. Автор карти, що опублікована С. Шелухіним - Обрі де ла Моттре (Aubry de la Mottraye; 1674?-1743) – француз-гугенот, агент шведського короля Карла ХІІ, який подорожував північними околицями Османської імперії та її васалів у часи, коли Карл сидів у Бендерах після Полтави.
Рік першого (англійського) видання цієї карти 1724. У 1724 році ла Моттре англійською мовою видав в Лондоні два томи своїх «Подорожей Європою, Азією та частиною Африки». Третій том він видав дев'ять років. Через 3 роки книга була перевидана в Гаазі з доповненнями (французькою), що містять опис подорожі до Криму і на Північний Кавказ. Біографи характеризують його як «правдивого оповідача, але дуже поверхового спостерігача.
Отже, при друку використали помилкову карту 1724 року, а не карту видання 1580 року.
Максим Майоров (2019 р.) так пояснює цей картографічний казус: «Про француза Мотіеля та його подорожі – жодних незалежних (від Шелухина) джерел. «Карта Мотіеля» також вибивалася зі стилістики відомих картографічних видань кінця ХVI століття...
Ім’я Ла Мотре можна прочитати на правій (східній) частині аркушу карти, яка не потрапила в книгу Шелухина. Можливо, не потрапила навмисно, хоча й виключати того, що A. De la Motraye помилково прочитано як Motiel – не стану».
В першій половині XVII ст. назва «Україна», починаючи з Карти Радзивілла (1613 р.), міститься: 1631 р. (Віллем Янсзон Блау); 1638 р., 1650 р. (Маттеус Меріан старший); 1638 та 1639 р. (рукописні карти Боплана); 1640 р. (Ян Віллем Блау та Корнеліус Віллем Блау); 1641 р. (Нікола Сансон); з 1648 р. – друкованих картах Гійома Боплана та в інших картографів.
Назва окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи «окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння. Московська «окраїна» не має жодного відношення до України.
Після впровадження Г. Бопланом (1635 р.) назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців. Карти України Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву «Україна» вперше вжито для всієї української території «від Московії до Трансільванії». Починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XVIII ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.
В тій же Націон. Бібліотеці (Париж. – А. Б.) зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року, перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році. Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне (французький географ та картограф Нікола Сансон. – А. Б.), а другої Корнетті. На обох картах територія України має на собі надпис: «Ukraina o Paese de Cosacchi» (Україна або Земля Козаків). Ся територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям, Галичиною. Назви Русі або Россії — немає. Московію названо Московією [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
Нікола Сансон є першим європейським картографом, який на карті 1641 р. ототожнив Україну з Козаками Vcraіna o Paese de Cosacchі (Україна або Країна Козаків). А Гійом Сансон (син Ніколи Сансона) вже на карті 1672 р. «Les Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques» (Землі Корони Польської, розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і Поділля входять в Україну або в Країну Козаків) позначив на картуші (назві мапи) Україну саме як «Країна (земля) Козаків».
На карті 1684 р. італійського географа й картографа Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643-1695) Середня Наддніпрянщина вже показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких), а на схід від неї вказана «Україна або Країна Козаків Донських, залежних від Московії» (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). А у Йоганна Баптиста Гоманна карта 1712 р. вже називається "Україна або Козацька Земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії" (Ukrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis).
В першій половині 1700-х рр. на картах появляється термін «Cosaci Bialagorodski» (Козаки Бєлгородські), а в другій половині - терміни «Kozaci Slobodsczy» (Козаки Слобідські) та «Human Cosaks» (Уманські Козаки). У 1820-х рр. на картах появляється термін «Czernomorische Kosaken» (Чорноморські Козаки). На картах 17-19 ст. позначено й інших козаків - «Козаки Тартарські» (KASAKI TARTARI - з 1620-х рр.) і «Козаки Донські» (Cosaques Donski - з 1680-х рр.) які не мають прямого відношення до УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ.
Широкого застосування ототожнення Червоної Русі з Україною набуло в першій половині XVIII ст. Це прослідковується на картах Абрахама Алларда (1710), Тобіаса Йоганна Маєра (1750) та ін.
Одна із перших карт де Україна ототожнюється з Червоною Руссю - «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» та видав її під назвою "Regni Poloniæ, Magni Ducatus Lithuaniae...,» (Польща, Велике князівство Литовське...) 1670 р. Карел Аллард.
На європейських картах XVII-XIX ст. містяться написи: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Країна Козаків), Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Вкраїна, або Країна Козаків), D'Ukraine ou Pays Des Cosaques (Україна, або Країна Козаків), Ukrajna o Paese de Cosacchj (Україна, або Країна Козаків), Vcriania o Paese de Cosacchj (Вкраїна, або Країна Козаків), Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії), UKRAYNE COSACKISCHE LANDER (Україна козацька земля), Ucrania Cosaccorum (Україна Козацька), Ukraine ou Cosaquie (Україна, або Козаки), Pays des Cosaqyes (Країна (земля) Козаків), Pays des Cosaqyes Ukraine (Країна (земля) Козаків Україна), Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski (Дике Поле, або Земля Запорозьких Козаків), Terr. Cosaccorum zaporoviensium (Земля Козаків запорозьких), Territ Cosaccorum Zaporoviensium (Земля Козаків Запорозьких), Cosaques Zaporiski (Козаки Запорозькі), Cosaques Сzaporowski (Козаки Запорозькі), Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі), Cosaques Saporowi (Козаки Запорозькі), Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки), Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки), Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські), Cosakes de Saporoski (Козаки Запорозькі), Kosaken Ukrainiichen (Козаки Українські), Kosaken Tshernomoricen (Козаки Чорноморські), Human Cosaks (Уманські Козаки), Kozaków Humańskich y Zaporohowskich (Козаків Уманських та Запорозьких), Saporoskiaja Sieza (Запорозька Січ), Osady Zaporohowcow (території Запорозькі), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі козаки або Гайдамаки), Cosaci Bialagorodski (Козаки Бєлгородські) і т. д.
Отже, назва “Ukraine Pays des Cosaques” (Україна Земля (Країна) Козаків) проіснувала у французьких джерелах аж до кінця XVIII ст. (в XIX ст. ця назва міститься дуже рідко). Надалі відбулася ситуативна трансформація географічного позначення цього регіону просто слово «Cosaques» (Козаки), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі), рідше – просто «Україна». Існує величезний масив картографічного матеріалу з терміном «Україна», і саме це, власне, забезпечило популяризацію імені України – саме руками Боплана, Сансона та інших видатних європейських географів-картографів.
*Байцар А. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар А. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар А. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар А. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар А. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар