Слухання «ворожих голосів» (західних радіостанцій). Спогади кінця 1970-х — середини 1980-х рр.

В кінці 1970-х рр. батьки придбали «VEF 202». Це був один із найпопулярніших в СРСР транзисторних приймачів. Слухати «ворожі голоси» мені порекомендував пан Олексій Комендяк (мій сусід, в'язень сталінських концтаборів).

«Ворожі голоси» (західні радіостанції типу «Голос Америки», «Радіо Свобода», «Німецька хвиля», «Бі-Бі-Сі») у СРСР слухали на коротких хвилях (КВ) за допомогою спеціальних радіоприймачів, попри активне глушіння радянськими спецслужбами. Слухачі використовували приймачі «Спідола», «VEF», «Океан», «Меридіан» та ін.

Я тоді був в 7 класі. Мама переживала, що я слухаю, бо боялася, щоб я в школі «дурниць» не наговорив. Я мамі дав слово, що в школі не буду про це говорити. В школі не говорив, а ось з друзями з «Розлавки» з якими виріс, ми часто спілкувалися на політичні теми (дехто з них теж слухав, але одиниці).

Окрім новин про реальний стан справ у світі та СРСР, мене приваблювали передачі з історії УКРАЇНИ та читання забороненої літератури. Музичні програми слухав рідко.

З цих передач вперше дізнався про Грушевського, Міхновського, Болбочана, Холодний Яр, Шухевича, патріарха Йосипа Сліпого, митрополита Івана Огієнка, дисидентів: Лукяненка, Чорновола, Калинців, братів Горинів, Стуса та ін. Любив слухати радіо особливо в РІЗДВЯНІ січневі дні, передавали багато колядок. Цікаві були передачі про УГКЦ і УАПЦ. Вперше почув голос Патріарха Йосипа Сліпого.

Скажу чесно, богослужіння в неділю майже не слухав, слухали батьки. Був ще «малий» і «дурний».

Слухав зазвичай вночі (у квартирах люди часто накривали приймач ковдрою, щоб не почули сусіди).

Переважно слухав на 25-метрових хвилях. Західні мовники одночасно транслювали на кількох частотах. Постійно треба було крутити ручку налаштування, шукаючи частоту, яку ще не встигли «накрити» глушилкою.

Щоб посилити слабкий сигнал, тато інколи викидував мідний дріт на «форточку» (віконну шибку), або приєднував приймач до труб опалення.

Найкраще слухати було на хвилях коротше 25 метрів, де глушіння було менш ефективним, а найефективнішими були 11, 13, 16 та 19-метрові діапазони. Технічно підковані громадяни самостійно додавали до радянських радіо КХ-діапазони (наприклад, 13, 16 або 19 метрів), які офіційно не підтримувалися, але й менше глушилися.

Цікаво, що радіола «Сакта» 1960-х років мала недокументовану особливість: натискання клавіш «КВ1» і «КВ2» одночасно дозволяло налаштуватися на 19-метровий діапазон.

«Глушилки». Радянська влада використовувала потужні станції перешкод, тому сигнал часто було чути з тріском та гулом. У великих містах глушіння було найсильнішим. Тому часто «голоси» слухали за містом, на дачах або в селах, де сигнал пробивався значно краще.

Прослуховування іноземного радіо вважалося антирадянською діяльністю та переслідувалося КДБ. Хоча саме прослуховування не завжди вело до арешту, розповсюдження почутої інформації («антирадянська агітація») могло закінчитися терміном у таборах.

У 1980-і роки аудиторія «Голосу Америки» в СРСР досягала 30 млн осіб, попри технічні перешкоди.