Марок пральних машин у СРСР було не так уже й багато. Хтось із господарок використовували для прання пральні дошки, але прати у пральній машині було набагато зручніше та швидше. Прання в такій пральній машинці, хоч і замінювало ручне прання, являло собою цілий обряд. Вода попередньо нагрівалася окремо, оскільки підігріву води в самій машинці не було. Нагріта вода заливалася відрами (близько 3-х відер) в машинку, завантажувалася білизна, засипався пральний порошок, іноді додавали господарське мило.
Незмінним супутником прання був годинник - час прання засікалося по ньому. У пізніших машинах вже з'явився таймер для відліку часу. Як тільки необхідний час прання проходив, машинку вимикали кнопкою на корпусі прання. Ну, якщо відволікся, проґав – машинка продовжувала прати.
Для віджимання білизни зверху корпусу встановлювали спеціальні валики спарені. Дерев'яними щипцями (які додавались у комплекті до пралки) білизну витягували і намагалися вставити між двома валиками однією рукою. Зазвичай білизна перепліталася у великий клубок, розділити його було досить складно. Дуже товстий шар білизни неможливо було пропустити між валиками, за дуже тонкого – білизна не вичавлювалася. Тільки щипців не вистачало для розплутування клубка, доводилося допомагати другою рукою, попри дуже гарячий клубок.
Ну, ось вдалося дещо розплутати білизну, і вставити краєчок якоїсь речі у валики. Тепер треба було крутити ручку валиків, щоб білизна затягувалась і вичавлювалася. Видавлена вода стікала на кришку машинки, встановлену для цього випадку зверху машини. Стікала вода у машинку. І повз теж.
Після закінчення прання всієї білизни вода з машинки виливалася через шланг у місткість, і тільки потім виливалася, адже помпи машинка не мала.
Віджата білизна складалася у ванну або миску для полоскання, вода мінялася двічі, тричі. Білизна вручну викручувалась і розвішувалась для сушіння.
Немає коментарів:
Дописати коментар