З історії зарплат у 1970-х – 1980-х рр..
Середня зарплата в СРСР враховувалася за доходами робочого «класу». При її підрахунку виключалися зарплати працівників адміністрацій та керівників. Зараз - за загальною сумою - і багатих, і бідних.
У СРСР зарплата була не просто цифрою в платіжці — це був цілий соціальний квест.
Формально всі «мали роботу» і «отримували стабільно». Інженер — 120 рублів, лікар — 110, вчитель — 90. Звучить рівно й справедливо? А тепер нюанс: гроші не вирішували головного. Вирішував «доступ».
Можна було мати скромну зарплату, але «правильну» посаду — і жити краще за того, хто отримував більше. Ковбаса «по блату», меблі «через знайомих», відпустка «по лінії профспілки». Гроші були, але купити за них щось нормальне — ще те мистецтво.
Офіційно не було багатих і бідних. Неофіційно — були ті, хто стояв у чергах, і ті, хто знав, у які двері зайти без черги.
Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів, а вищі посади та спеціалізовані професії (шахтарі, нафтовики, керівники) могли приносити до 500-1000 рублів. Жінки колгоспниці (ланка, телятниці, свинарки) отримували в районі 70 рублів. Вчителі від 100 до 140 рублів. Одночасно, ціни на споживчі товари були значно нижчими, ніж зараз, але це компенсувалося дорожнечею техніки, меблів та труднощами з її придбанням.
Середня зарплата в СРСР в 1970 році становила 122 рублі, вже за п'ять років вона досягла позначки 145,8 рубля, а в 1980 р. — 168,90 руб. Правда, по республіках середня зарплата різнилася. Наприклад, в РРФСР вона становила 126,1 руб., в Україні в 1970 р. отримували 115,2 рубля, в сусідній Білоруській РСР - 106,4 рубля. Найменша середня зарплата фіксувалася в Молдові - 102,8 рубля, а ось «шикувала» Естонія - 135 рублів.
В УРСР:
1970 115,17 руб.
1971 117,57▲
1972 121,91▲
1973 125,30▲
1974 128,46▲
1975 133,54▲
1976 139,84▲
1977 142,88▲
1978 146,22▲
1979 148,74▲
1980 155,12▲
1981 157,89▲
1982 163,08▲
1983 165,75▲
1984 169,55▲
1985 173,95▲
1986 179,00▲
1987 185,01▲
1988 199,79▲
1989 217,74▲
1990 248,40▲
1991 495,40▲
З ІСТОРІЇ ЦІН НА ПРОМТОВАРИ.
Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 150-160 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів. Середня зарплата кваліфікованого робітника в 1970-1980-х роках становила приблизно 160-350 рублів на місяць.
Ціни на всі товари встановлювалися централізовано державними органами (Держпланом) і не залежали від попиту чи пропозиції. Ціни були вказані безпосередньо на товарах або упаковці.
Через дефіцит радянські громадяни часто використовували термін «дістати» замість «купити», що означало потребу використовувати особисті зв'язки, шукати товар «по блату» або годинами стояти в чергах, коли товар «викидали» (раптово з'являвся у продажу).
Іноді існували спеціальні «комерційні» магазини, де товари були у вільному продажу, але ціни там могли бути значно вищими за державні.
Побутова техніка.
Побутова техніка в СРСР коштувала захмарних грошей. Так, телевізор з екраном 3 х 4 см коштував як дві зарплати, а в 60-і роки дозволити собі холодильник могли лише 5% сімей «наддержави».
Для масового поширення таких товарів були потрібні роки, але і через десятиліття звичайні зараз речі мали люди далеко не в кожному будинку.
Якщо порівняти ціни із зарплатами того часу, стає ясно, що крім продуктів і товарів першої потреби грошей на побутову техніку часто не вистачало.
Жителі СРСР, яким пропаганда розповідала про виробництво тисяч танків і «найбільш передову науку», у звичайному житті були змушені ремонтувати окуляри «ізолентою» й шукати поради, як з «вух» від старої хутряної шапки зробити для дітей дефіцитні рукавиці.
Холодильники.
Перші вказівки про розробку домашнього холодильника були дані в СРСР ще в 1930-х роках. Були розроблені серійні моделі холодильних пристроїв, але масового виробництва не було.
Після війни, в 1949 році, вийшла постанова про організацію масового виробництва компресійних побутових холодильників, а вже через два роки в продаж надійшли перші 300 холодильників «ЗИС-Москва». Перше виробництво налагодили на заводах в Москві, Саратові та Муромі. До 1956 року було вироблено близько 600 тис. таких холодильників.
Іншим популярним масовим холодильником на перших порах став «Саратов», який з'явився на початку 1950-х; за десять років всього випустили близько 1 млн штук. Вартість такого холодильника до грошової реформи 1961 року становила близько 1,5 тис. руб., після – близько 150 руб. при середній зарплаті по країні в 600–800 руб. до реформи і 80–100 руб. після неї (у 1960-х рр.).
Проте до 1962 року холодильник був у менш ніж 5% сімей в країні. З розвитком галузі число заводів, що випускають побутові холодильники, росло: в 1967 році їх було вже 29, причому 20 з них випускали компресійні холодильники. За десять років, з 1960 до 1970 року, річне виробництво побутових холодильників зросла з 0,5 млн до понад 4 млн штук.
У 1970-х роках холодильник був у 34% сімей (у 43% сімей в містах), а наймасовішими марками стали «ЗІЛ-Москва» (оновлений «ЗІС-Москва») і «Мінськ».
У радянські часи був дуже поширений комунальний спосіб життя. Саме тому холодильники почали випускати із наявним замком. На той час у таких квартирах могла проживати не одна родина. Таким чином, щоб убезпечити свою їжу люди закривали холодильники на замок. Однак необхідність у замках полягала не лише в цьому, а ще й у тому, що городяни ховали у холодильниках цінні речі. Це могли бути гроші, прикраси та інші цінності.
Ціни на холодильники в СРСР варіювалися залежно від епохи, становлячи значну частину доходу (часто 2-3 зарплати).
1950-і рр. - початок 1960-х рр. Холодильник був рідкістю. Моделі на кшталт «Саратов» коштували близько 1500 рублів (до реформи 1961 р.).
1970-і — 1980-і рр. - ціни стабілізувалися. При середній зарплаті в 150–160 руб. їх вартість становила 250–400 руб.
Холодильник «Дніпро-2» у 1975 р. коштував 250 руб., «Мінськ-16» - 390 руб.
Приклади популярних моделей: «ЗІЛ-Москва», «Мінськ», «Саратов», «Юрюзань», «Бірюса», «Дніпро», «Снайге».
Немає коментарів:
Дописати коментар