Спогади мого діда про війну і життя. 1939-1945-і рр.

Спогади про мого діда Олега Соболя (Сабаля, 1915-1994), уродженця Надсяння (село Улазів, Любачівщина). Дідо для мене був еталон порядності, духовності та патріотизму. Прожив тяжке, але і щасливе життя. Любив Бога, Україну і людей. Його не стало 14 січня 1994 р., а син мій народився 8 квітня 1994 р., і названий на честь свого прадіда - Олегом. 

Був вояком Війська польського у 1938-39 рр. (служив у м. Ярослав кулеметником). 1 вересня зустрів війну. Попав у німецький полон в кінці вересня (німці окупували всю Польщу). У війську українці складали приблизно 25-30% його батальйону. З поляками жили тоді майже дружньо. Тертя почалися в німецькому концтаборі. Він вижив у цьому німецькому концтаборі (1939-1942-43 рр.). У концтаборі носив на формі літеру «U» (Україна). Їм спочатку німці вчепили нашивку з літерою «Р» (Польща). Всі УКРАЇНЦІ тоді збунтувалися, бо вони УКРАЇНЦІ! Німаки, так їх дідо називав, навіть просили вибачення. В концтаборі перебували й вояки Червоної армії, там теж великий відсоток складали УКРАЇНЦІ, більшість з яких теж були свідомими. Німці радянським солдати дали нашивку з літерою «R» (Росія). Свідомі українці, вояки Червоної армії, теж відмовилися таке носити. Тоді "западенці" і "східняки" подружилися, і трималися разом. Італійці, французи, які там теж перебували, з великою повагою ставилися до УКРАЇНЦІВ. Більшість з них, аж тоді взнали, що є така НАЦІЯ - УКРАЇНЦІ, які мужньо себе поводили. А побратими українських в'язнів  (воїни УПА і воїни Червоної армії) в цей час били фашистів на фронтах війни (а з 1942 р. - москалів). З поляками "дружба" закінчилися, у більшості проявився польський шовінізм, а він, мабуть, ніколи в цієї нації й не зникав. Бачимо це і тепер, в роки кровопролитної москальсько-української війни, як спекулюють поляки на Волинській трагедії (від президента до польської повії).

Пізніше примусові роботи у фермера (1942-45 рр). Зустрів бабу Ганну. Любив її до останнього дня свого. 

І коли баби не стало в 1984 р., дідо кожен день ходив, або його возив вуйко Володик  на цвинтар. Коли брав шлюб в 1946 р., після примусових робіт, священник УГКЦ захотів когута. А дідо де мав взяти того когута...?. Дідо цього мерзотника «шуганув», бо діда рідний брат - Юрко Сабаль був в УПА. Сумна картина життя. Дідо після того випадку ходив до ЦЕРКВИ рідко (але в хаті молився два рази на день). Дітей і внуків заставляв, ну не заставляв, але наказував ходити до церкви і Бога любити. Так і ЖИЛИ. Старше покоління ВИННИКІВЧАН пам'ятає пана Соболя, так в наших краях зверталися!!!

Дідо (другий зліва) на примусових роботах в Німеччині. 1942-43 рр.