Спогади мого діда про війну і життя. 1939-1946-і рр.

Спогади мого діда Олега Соболя (Сабаля, 1915-1994), уродженця Надсяння (село Улазів, Любачівщина). Дідо для мене був еталоном порядності, духовності та патріотизму. Прожив тяжке, але й щасливе життя. Любив Бога, Україну і людей. Його не стало 14 січня 1994 р., а син мій народився 8 квітня 1994 р., і названий на честь свого прадіда - Олегом.

Був вояком Війська польського у 1938-39 рр. (служив у м. Ярослав кулеметником). 1 вересня зустрів війну. Потрапив у німецький полон наприкінці вересня (німці окупували всю Польщу). У війську українці складали приблизно 25–30% його батальйону. З поляками жили тоді майже дружньо. Тертя почалися в німецькому концтаборі. Він вижив у цьому німецькому концтаборі (1939–1942/43 рр.).

У концтаборі носив на формі літеру «U» (Україна). Їм спочатку німці почепили нашивку з літерою «Р» (Польща). Всі УКРАЇНЦІ тоді збунтувалися, бо вони УКРАЇНЦІ! Німаки (так їх дідо називав) навіть просили вибачення. В концтаборі перебували й вояки Червоної армії, там теж великий відсоток складали УКРАЇНЦІ, більшість з яких теж були свідомими. Німці радянським солдатам дали нашивку з літерою «R» (Росія). Свідомі українці, вояки Червоної армії, теж відмовилися таке носити. Тоді «западенці» і «східняки» подружилися і трималися разом. Італійці, французи, які там теж перебували, з великою повагою ставилися до УКРАЇНЦІВ. Більшість із них аж тоді дізналися, що є така НАЦІЯ – УКРАЇНЦІ, які мужньо поводилися. А побратими українських в'язнів (воїни УПА і воїни Червоної армії) в цей час били фашистів на фронтах війни (а УПА з 1942 р. – червоних партизанів, з 1944 р. — «червоних»).

З поляками «дружба» закінчилася, у більшості проявився польський шовінізм, а він, мабуть, ніколи в цієї нації й не зникав. Бачимо це і тепер, у роки кровопролитної москальсько-української війни, як спекулюють поляки на Волинській трагедії (від президента до польської повії).

Пізніше — примусові роботи у фермера (1942–1945 рр.). Зустрів бабу Ганну. Любив її до останнього свого дня.

І коли баби не стало в 1984 р., дідо щодня ходив або його возив вуйко Володик на цвинтар.

Коли брав шлюб у 1946 р., після концтаборів і примусових робіт, священник УГКЦ захотів за шлюб когута. А дідо де мав взяти того когута?.. Дідо цього негідника «шуганув», бо діда рідний брат – Юрко Сабаль був в УПА.

Складна картина життя. Дідо після того випадку ходив до ЦЕРКВИ рідко (але в хаті молився двічі на день). Дітей і внуків змушував — ну, не змушував, але наказував ходити до церкви і Бога любити. Так і ЖИЛИ. Старше покоління ВИННИКІВЧАН пам'ятає пана Соболя, так у наших краях зверталися!!!

Дідо (другий зліва) на примусових роботах в Німеччині. 1942-43 рр.