Історичні нариси з культурно-релігійного життя українців Парагваю

 Священник Іван Бугера  - перший греко-католицький місіонер і душпастир у Парагваї (1947 – 1968)

 о. Іван Бугера (6.10.1898 – 28.05.1967) - перший греко-католицький місіонер і душпастир у Парагваї (1947 – 1968), де побудував храми в колонії Фрам (Успіння Пречистої Діви Марії), в м. Енкарнацьйон (на власній земельній ділянці), в містечку Кармен дель Парана.Народився в с. Бовино Перемиського повіту. Навчався в Перемиській гімназії. Обер-лейтенант австрійської армії і був поранений на італійському фронті, воював в Українській Галицькій армії. Після І світової війни вивчав богосолв’я у Львові й Перемишлі. У 1925 - 1944 рр. душпастирює на у с. Милик Новосандецького повіту на Лемківщині, написав кілька публікацій про цей край, заснував Братство св. Володимира, Апостольство Молитви, Братство Покрови Пресвятої Богородиці, кооперативи «Лемко — зоря Яворина» та читальні «Просвіти». Співробітник першого на Лемківщині українського національного часопису «Наш лемко»

Завірюха Другої світової війни закинула отця Бугеру та його дружину Катрю, кваліфіковану вчительку, у Швейцарію. Подружжя одержало вигідну пропозицію викладацької праці з високою платнею, безплатним авто, комфортними побутовими умовами. Правда ж, важко відмовитися? Тільки не для цього священника. Він довідався про плачевне становище українців та Української Церкви у Парагваї. І 50-річний о. Іван їде до цієї країни. Щоб заробити на прожиття, важко працює на земельній ділянці, яку придбав на зароблені в Європі кошти. Дивує всіх, хто його знав... Попри похилий вік протягом 20 років об'їжджає верхи на коні (бо бездоріжжя) українські поселення. Організовував нові парафії, готував молодь (часто й дорослих) до Першого Причастя... Почав будівництво в м. Енкарнацьйон українського храму Успіння Пречистої Діви Марії на власній земельній ділянці, щоб подарувати його українській громаді.

В одній із подорожей отець Бугера захворів. Через кілька днів 1967 р. перший український священник УГКЦ у Парагваї помер. Залишилася згуртована українська громада, яка досі зберігає українські традиції, мову, пам'ять про свій Рід (Оксана Сапеляк; ФБ 2024).