Прямі цитати Митрополита Андрея Шептицького про Юліанський календар (за матеріалами о. Ярослава Гонтара, жовтень 2025 р.)
«МИ ЗБЕРІГАЄМО СТАРИЙ СТИЛЬ, БО В НЬОМУ НАША ДУХОВНА ТРАДИЦІЯ, І ЗМІНА ЙОГО ОСЛАБИЛА Б ЄДНІСТЬ І ВІРУ НАРОДУ».
Цитата дійсно походить з колекції листів Митрополита Андрея Шептицького за 1920–1930-ті роки, що зберігаються в архіві Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Ця фраза відображає його позицію щодо збереження Юліанського календаря як елемента духовної та національної ідентичності УГКЦ. Матеріали стосуються переважно 1910-х – 1920-х років, коли Андоей Шептицький активно протидіяв спробам запровадження григоріанського календаря в УГКЦ, вважаючи це загрозою для єдності церкви та народу.
1. З пастирського листа 1917 року (про скасування календарної реформи в Станіславівській єпархії).
У червні 1917 року, після повернення з московитського полону, Андрей Шептицький видав пастирське послання, в якому наказав повернутися до Юліанського календаря, щоб протидіяти православній агітації та зберегти церковну єдність. Пряма цитата з листа (опублікована в газеті «Діло» від 6 червня 1917 р.):
«Ми, Андрей, милістю Божою Митрополит Галицький, наказуємо всім священикам Станіславівської єпархії повернутися до старого стилю в усіх церковних святах і обрядах, бо нова реформа календаря, запроваджена в часи окупації, була тимчасовою і шкодила нашій єдності з іншими східними церквами».
Контекст: Цей лист був реакцією на «календарний експеримент» 1916 року в Станіславівській єпархії, коли тимчасово запровадили григоріанський календар. Митрополит А. Шептицький скасував реформу, наголошуючи на духовній традиції та єдності.
2. З листа до єпископів УГКЦ (1924 рік, про єдність і традицію).
У листі до єпископів, датованому 1924 роком (з колекції «Листи Митрополита Андрея Шептицького», опублікованій у 2005 р. як частина архіву Національного музею у Львові), Андрей Шептицький пише про календар як символ духовної спадщини:
«Зміна старого стилю не лише розколола б нашу Церкву від східних братів, але й послабила б віру нашого народу, бо в Юліанському календарі – НАША ДАВНЯ ТРАДИЦІЯ, ЩО ЄДНАЄ НАС З АПОСТОЛЬСЬКИМИ ЧАСАМИ».
Контекст: Лист адресований у контексті дискусій про можливу календарну реформу в Польщі 1920-х. Андрей Шептицький аргументує збереженням «старого стилю» для уникнення розколу. Джерело: «Листи Митрополита Андрея Шептицького до Іларіона Свєнціцького" (упоряд. Соломія Дяків, 2005), с. 145–147, доступно в бібліотеках УКУ.
3. Фрагмент з пастирського послання «Про церковну єдність» (1929 рік).
У посланні 1929 року, виданому до ювілею Флорентійської унії, Шептицький торкається теми календаря як частини східної традиції:
«Наша Церква зберігає старий стиль не з прив'язаності до минулого, але тому, що в ньому – наша духовна сила; зміна його розмила б нашу ідентичність і послабила б зв'язок з народом, який бачить у ньому знак своєї віри».
Контекст: Послання присвячене єдності східних церков, де Андрей Шептицький протиставляє «старий стиль» латинським впливам. Джерело: «Пастирські послання Митрополита Андрея Шептицького» (збірка 2010 р., том 3, с. 210), опубліковано Постуляційним центром УГКЦ.
Додаткові зауваження.
Історичний контекст: Митрополит Андрей Шептицький неодноразово наголошував, що «старий стиль» – це не просто календар, а символ опору асиміляції та засіб збереження національної та релігійної єдності УГКЦ. У 1916–1918 рр. під час війни Станіслався єпархія УГКЦ тимчасово перейшла на григоріанський календар, але Митрополит А. Шептицький скасував це в 1917–1918 рр., повернувши Юліанський календар. Це рішення врятувало церкву від православної агітації.
Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.
З КНИГИ о. Петра Біланюка «Божа істина, краса і любов. Проповіді, доповіді і розвідки. Дрогобич. Відродження. 1995 р. 378 с.»:
«Нашим символом і знаменним прикладом нехай буде наш Блаженніший Верховний Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий, що єдиний з усіх українців у Римі живе за старим юліянським календарем і, як хто прийде колядувати чи бажати йому за новим григоріянським календарем, він просить прийти і зробити це за два тижні».
Іван Огієнко (Предстоятель Української православної церкви Канади (УПЦК).
«НА СВІТАНКУ БОРОТЬБИ ПРОТИ НОВОГО СТИЛЮ». Уперше ця стаття видрукувана була в «Духовній Бесіді», 1924 р. Ч. 4. Тоді якраз, за розпорядженням митрополита Діонисія, в Польщі введено новий стиль, якого вірні не приймали, і в церкві постав неспокій.
Іван Огієнко: «Занадто дорогою ціною виборов собі український народ право на споконвічний стиль свій, щоб легко та скоро забути про його... Григоріанському календареві відразу надали релігійного забарвлення; правда, має він багато й наукових хиб, так що славний американський астроном Ньюкомб радив вертатися-таки до Юліанського календаря. Звичайно вказують, що за 10000 років при Юліанськім календарі Різдво припаде на весну, а Великдень — на літо; але на це резонно відповідають: чи помітить хто таку зміну, і чи за 10000 років люди пам'ятатимуть, що колись вони святкували Різдво зимою? Ось оці події, що відбулися на світанку заведення нового стилю, я й хотів пригадати тепер, коли розпочиналася була знову ця така стара наша боротьба. Історія мусить-таки бути нам учителькою життя — нехай же навчать нас хоч чогось усі ті події, про які я тут розповів. Довгий та тернистий шлях, по якому йшов та йде наш український народ, дуже дорогою ціною виборює він собі право на окреме життя, на свою віру, на свої звичаї; але що раз він собі виборов, тим вже легко не поступається».
ДО ДИСКУСІЇ ПРО КАЛЕНДАРІ
Зараз ламається увесь стрій національної сутності українського народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.
Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з точки зору науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.
Кілька років підряд напередодні Різдва все частіше і гучніше лунали заклики святкувати Різдво «з усім світом», мовляв, 25 грудня – це «європейське» Різдво, а 7 січня – «радянське» або «москальське». На подібні ідеологічні спекуляції, які здебільшого роздмухували люди, котрі насправді не ходили і не ходять до церкви ні 25 грудня, ні 7 січня, клюнули чимало патріотично налаштованих Українців. Утім, як не дивно, саме російські комуністи в 1924-1929 рр. силоміць намагалися примусити церкву перейти на Новий стиль і святкувати Різдво 25 грудня, замість «старорежимного» 7 січня.
Аргументи (святкувати як увесь світ (чи разом зі світом) і аби не з москалями) то, як на мене, просто крінж (ще й до того спущений згори владою і медіями). «Світ» (тобто світ до якого ми маємо пряме історико-ментальне відношення - західний світ) святкує зовсім по-іншому - не знає посту, не має Святої Вечері, не колядує, не має вертепів, а тілько знає Christmas shopping, Christmas party (корпоративчики) і вечоринки - і все це саме до 25 грудня (під час посту, а не починаючи з Свят Вечора). То є дуже секуляризоване свято - з піснями типу «All I want for Christmas is you» (і це не про Ісуса...). Приходить 26 грудня і принаймі половина людей розбирає декорації і викидає ялинки - Свята закінчилися. Це все завершають 1 січня - бо з 2 січня починається новий період (рік). А решта принаймі знають що Свята закінчуються 6 січня (невеличкий відсоток з них хоч якось святкують Йордань).
Українські (руські церкви) в Речі Посполитій та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.
У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII - на 5 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.
Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до «реформи» завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.
У всіх православних виданнях Київської митрополії XVI – XVIІІ ст., як православних та і більшості греко-католицьких, ми не знайдемо «подвійній» подачі дат церковних свят, яке ми маємо сьогодні, а тільки згідно одного календаря. Згідно Юліанського календаря датувалися і практично всі документи, що виходили з православного середовища. Останні факт легко доводиться, коли таки акти мають вказівку дня тижня, дати та місяцю. З іншого боку, католики та певні державні інституції Речі Посполитої користалися виключно Григоріанським календарем. Результатом такого паралельного існування двох календарів було те, що тогочасні описання деяких подій мають різне датування, яке залежать виключно від їх конфесійного походження.
Також останнім часом в соцмережах появилася інформація, що українці й московити до 1918 р. святкували Різдво 25 грудня. Наводяться для прикладу різноманітні календарі та коментарі до них. Так, Росія (РПЦ) та Українські церкви святкували Різдво до 1918 р. і святкують зараз 25 грудня, але не за Григоріанським, а Юліанським календарем, тобто 7 січня за Григоріанським.
Росія та РПЦ до 1918 р. жили за старим стилем, тому цивільний і релігійний календарі збігалися. Це аксіома, яка не потребує доказів. Питання в іншому. У той день, коли в дореволюційній Росії було 25 грудня і святкували Різдво, на Заході вже було 7 січня. Однак в щорічних російсько-радянських календарях аж до 1929 року (включно) церковні дати, включаючи Різдво, були помічені в різні роки або як свята, або як дні відпочинку. Різдвяні дні в календарях 1919-1923 років відзначені 7 і 8 січня, а 1924–1929 років – 25 і 26 грудня. З 1929 р. в радянській Росії було заборонено відзначати Різдво Христове.
У 1923 р. на вимогу радянсько-російського уряду московський патріарх Тихон видав розпорядження про перехід на новий стиль і святкування Різдва 25 грудня, але це розпорядження викликало шалений опір на парафіях, зокрема в Україні.
5 травня 1923 р. на Другому Помісному Всеросійському Соборі (Першому оновленому), що проходив у Москві з 29 квітня по 9 травня в храмі Христа Спасителя було розглянуто питання «Про Реформу календаря». 15 жовтня 1923 р. Новоюліанський календар, святкування Різдва 25 грудня, указом патріарха Тихона був введений для РПЦ. Проіснувало це нововведення лише 24 дні, і вже 8 листопада все той же патріарх Тихон розпорядився «повсеместное и обязательное введение нового стиля в церковное употребление временно отложить», що триває й досі.
Отже, РПЦ відмовилася від переходу на Новий календар, і Різдво в 1924 р. і по сьогоднішній день відзначає 7 січня. Але в грудні 1923 р. Наркомат праці СРСР затвердив новий порядок «особливих днів відпочинку» (так називалися пов'язані з релігією та традиціями вихідні, які в межах СРСР не були тотожними). Отже, з 1924 р. і до 1929 р. усі календарні свята відзначалися за Новим стилем, зокрема й Різдво. Втім, офіційний вихідний 25 грудня не скасував відзначення Різдва «на місцях» саме 7 січня.
В соцмережах «гуляє» також інформація, що українці греко-католики до 1946 р. (Львівський собор) святкували Різдво 25 грудня за Григоріанським календарем. Наводяться для прикладу різноманітні календарі та коментарі до них. Так, Українці завжди святкували Різдво до 1946 р. і частина святкують зараз 25 грудня, але не за Григоріанським, а Юліанським календарем, тобто 7 січня за Григоріанським. Всі церковні календарі за Австро-Угорщини друкувалися переважно за Юліанським стилем, в кінці XIX ст. – на поч. XX ст. за двома, тому в календарях і позначене 25 грудня – Різдво (за Юліанським календарем!!!); з 1920-х рр. і до 1990-х років - теж за двома стилями.
Григоріанський календар відірваний від потоків космічних імпульсів, тобто вселенських енергій, встановлених Творцем під час творення не тільки Землі, а й усіх планет, планетарної системи взагалі, тобто світобудови. Святі отці того часу, з яким спілкувався Дух Святий, встановили дати святкувань і відзначень саме з урахуванням ритмів природи, тобто Божої благодаті, без якої немає життя.
4 жовтня 1582 року Папа Римський Григорій XIII запровадив новий календар. До того часу ніякої церковної календарної розбіжності між християнами, зокрема і в Речі Посполитій (до якої входили українські землі), не існувало. Однак, після того, як уряд Речі Посполитої де-юре запровадив Григоріанський календар на державному рівні, почалися протести духовенства та вірних Київської митрополії, які значно посилилися після того, як наприкінці 1583 р., собор, скликаний Вселенським Патріархом Єремією ІІ засудив новий календар.
У 1583 році Римський папа Григорій XIII послав Єремії II листа, в якому пропонував прийняти новий календар і на його підставі нову пасхалію. У відповідь патріарх Єремія зібрав великий помісний Константинопольський собор у 1583 році, 20 листопада, на який запросив патріарха Олександрійського Сильвестра та патріарха Єрусалимського Софронія IV, на цьому соборі грецькі ієрархи підписали документ «Сингіліон» (Σιγγίλιον) в якому не тільки знову засудили та анафемствували католицькі догмати та звичаї: Філіокве; причастя мирян тільки Тілом Христовим і не причастя мирян Кров'ю Христовою; служіння літургії на опрісноках; вчення про те, що Христос судитиме лише душі у другому приході без тіла; вчення про чистилище; верховенство папи Римського та індульгенцію; але й анафемствували всіх тих, хто прийме Григоріанську пасхалію та Григоріанський календар.
ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР
Церква – це містичне Тіло Христа. «Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім'я, там Я серед них», — сказав Господь (Мт 18, 20). Вона складається з Ісуса, Богородиці, Апостолів, святих і сотні мільйонів (може мільярдів) інших живих і усопших людей. Так ось, за Юліанським календарем жив Ісус (бо цей календар впроваджений за 45 років до Його народження), Богородиця, Апостоли, святі Отці Церкви, св. Володимир, Тарас Шевченко, козаки, Іван Франко, Михайло Грушевський, УПА, Степан Бандера і всі інші сотні мільйонів українських християн.
Юліанський календар виник перед Боговтіленням. За 45 років до Боговтілення, за ледь не півтори тисячі років до появи того прища на тілі Землі, що стало Московією, а пізніше Росією.
Богослужіння в абсолютно особливі доби у році, на яких стоїть Юліанський, стримували і стримують диявольські сили. Та давали світові духовний кисень з озоном, зміцнюючи, даючи наснагу, підживлюючи батарейки та оздоровлюючи навіть тих, хто до церкви не ходив. Так незбагненно це працює.
У 325 році Юліанський календар ПЕРШИМ НІКЕЙСЬКИМ СОБОРОМ, де засідали СВЯТИЙ МИКОЛАЙ, СВЯТИЙ СПИРИДОН, ВАСИЛІЙ ТА АФАНАСІЙ ВЕЛИКІ й численні інші святі, затверджено як ОБОВ'ЯЗКОВИЙ ДЛЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ КРАЇН.
Святі Дні в календарі то не кубик-рубик, яким можна крутити. Це фундамент будинку в якому живемо. Без фундаменту просто завалимось.
Потім Юліанський календар наповнився СВЯТИМИ торжествами. Особливі дні стали Богослужбовими. Бо СВЯТИМ поступово відкрилася їхня непересічність. Що дають людям Богослужіння в ці дні такого, що не дають дні звичайні, на які зараз так намагаються антихристські сили попхати українців.
У 988 році Юліанський календар прийшов в Київ разом із прийняттям православної віри та охрещенням наших предків, ані Москвою, ні Росією ще не штиняє. Немає їх, не існує в природі. Вони потім вкрали календар разом з Церквою в України. Але нав'язати його НЕ МОГЛИ!!!
Благодать Божа, що виробляється на Богослужіннях у особливі дні, на яких стоїть Юліанський календар, стримувала антихристську силу, яка зараз розгулялася у ядерно-вірусно-роботно-україногеноцидному шалі й намагається знищити людство й Планету загалом.
Тому, оббріхувачі Юліанського календаря, воюючии з 7 січня, ви підіграли антихристським силам. Хто намірено, хтось бездумно, хтось волів так вчинити, а хтось проти волі. Шансів на порятунок в українців та людства взагалі небагато. Ситуація ж зі швидкістю розігнаного потяга наближається до точки неповернення.
Священники - це ті, хто завинили в цій історії ще більше архієреїв. Бо ближчі до людей. І ті, хто брехали про Юліанський, скористалися довірою. Посприяли перетворенню людей на бездумне стадо, котре саме вже не знає, що сповідує (FB 2023; Юля Когут).
Господь завжди дає право обирати. Ми вільні у своїх діях. Та незнання закону не звільняє від відповідальності. Ми як на рентгені, нас видно кожного. І не те як ми одягнені, а чим наповнені.
Без чіткого опертя, на ногах не встоїш. І вміст швидко вивітрюється, якщо нами постійно теліпає (FB 2023; Аня Венжівська).
7 січня (25 грудня за Юліанським календарем) Різдво Христове святкують:
*Українська православна церква Київський патріархат (відновлена 20 червня 2019 р.);
*значна частина парафій Мукачівської греко-католицької єпархії (церкви);
*частина парафій ПЦУ;
*Українська православна церква (МП);
*частина українців греко-католиків (старокалендарників) яких позбавили можливості святкувати Різдво в храмах (цілковитий перехід УГКЦ на новоюліанський в Україні і григоріанський в діаспорі (крім Польщі і країн Центральної Азії);
*Українська автокефальна православна церква в діаспорі (православна митрополія Вселенського патріархату Константинополя);
*Українська православна церква США (УПЦ США; православна митрополія Вселенського патріархату Константинополя);
*Вікаріат УПЦ КП в США і Канаді;
*Православний український вікаріат у Румунії (Румунська православна церква). Станом на 2009 рік вікаріат налічував 32 парафії та 3 монастирі, чисельність вірян близько 52 тис.;
*шість з 16 автокефальних Східних православних церков (Єрусалимський патріархат, Сербська православна церква, Грузинська апостольська автокефальна православна церква, Польська автокефальна православна церква, Македонська православна церква — Охридська архієпископія, Російська православна церква). У православній церкві у Польщі є два календарі. Зараз офіційним календарем є Юліанський календар, проте незначна частина парафіян використовує також Новоюліанський календар;
*три східно-католицьких церкви (з 23 церков): Еритрейська католицька церква (168 тис. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Ефіопська католицька церква (71 тис. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Російська греко-католицька церква. Східні католицькі церкви — це двадцять три східно-християнські sui iuris (автономні) окремі церкви Католицької церкви, у повному спілкуванні з Папою Римським. Попри те, що вони відрізняються від Латинської церкви, усі вони у повному євхаристійному спілкуванні з нею та між собою;
*деякі православні монастирі та парафії в країнах Європи та Америки, монастирі та інші установи Афону (Вселенський патріархат Константинополя), окремі єпархії Румунської православної церкви (Бессарабська митрополія);
*три з шести Орієнтальних православних церков: Коптська православна церква Александрії (приблизно 10 мільйонів вірян у всьому світі; використовує Копський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Еритрейська православна церква Тевахедо (понад 3 млн. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Ефіопська православна церква Тевахедо (36 млн. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю);
*Єрусалимський вірменський патріархат (Єрусалимський вірменський патріархат використовує Юліанський календар, тоді як решта Вірменської апостольської церкви григоріанський календар. Обидві відзначають Різдво Христове як частину свята Богоявлення за своїм календарем. Вірменська апостольська церква святкує Різдво Христове — 6 січня в один день з Хрещенням Господнім, а так як Єрусалимський вірменський патріархат використовує юліанський, а не григоріанський календар, то їхнє Різдво Христове й Хрещення Господнє припадає на 19 січня;
*незначна частина парафій Православної церкви Чеських земель і Словаччини.
СТАРОСТИЛЬНІ церкви:
*Православна старостильна церква Румунії використовує в богослужінні Юліанський календар. Число парафіян оцінюється в 2-3 мільйони осіб. Церква налічує 130 парафіяльних храмів, в яких служать 160 священників, 16 єпископів і 26 дияконів. У 6 чоловічих монастирях мешкають 290 ченців, а в 7 жіночих монастирях — 510 черниць. Слетіоарський монастир є духовним та адміністративним центром церкви.
Виникла після відділення ряду кліриків і парафіян від Румунської православної церкви після прийняття останньою новоюліанського календаря в 1924 році, не має канонічного спілкування з будь-якою з помісних православних церков.
У 1924 році Православна церква Румунії прийняла новоюліанський календар. 19 лютого 1924 року в суді міста Сучава була зареєстрована «Організація прихильників православної старостильної церкви Румунії». У 1930 році ієромонах Глікерій розгорнув активну діяльність з будівництва старостильних храмів. На кошти вже сформованих старостильних парафіяльних спільнот в 1931-1932 рр. були побудовані храми в селах Редешень (жудець Сучава), Брустурі, Уречень (жудець Нямц), Риска, Богденешть, Дрегушень (жудець Сучава) і в селі Балш (жудець Ясси). Інтенсивність зведення храмів наростала з кожним роком.
У вересні 1936 р. Патріархом Румунським Мироном Кристею, який в 1938 році стає також і прем'єр-міністром Румунії, була розв'язана кампанія переслідувань щодо послідовників румунського старостильництва. Був проведений масовий арешт як кліриків, так і рядових прихильників Юліанського календаря. За прямим розпорядженням патріарха Мирона у старостильників були відібрані всі побудовані храми.
У 1937 році ієромонах Глікерій був засуджений на два роки позбавлення волі. Вийшовши на свободу, він знову потрапив під арешт за помилковим доносом, нібито за зв'язок з терористичною організацією «Залізна гвардія», але незабаром звільнений, після чого спільно з ієродияконом Давидом Бідаску пішов у непрохідні ліси. Побоюючись повторного засудження, обидва мандрівники близько двох років жили в землянках і перебували в повній невідомості.
У 1980 році було встановлено євхаристійне спілкування з грецьким старостильним Калістовським Синодом. Після розпаду Калістовського Синоду в 1984 році Румунська старостильна церква зберегла відносини з виниклим на його уламках «Синодом протистоятелів».
28 червня 1999 року в Спасо-Преображенському Слетіоарському монастирі відбулася канонізація митрополита Глікерія Тенасе, на якій були присутні паломники з багатьох країн світу, що юрисдикційно належали до старостильних церков.
5 березня 2003 року проведений офіційний запис нового найменування «Православна старостильна церква Румунії».
9 —12 січня 2013 року делегація «хризостомівського» синоду Церкви істинно православних християн Греції на чолі з архієпископом Афінським Калініком Сарандопулосом відвідала Румунію, де провела переговори з митрополитом Власієм Могирзаном і ієрархами Румунської старостильної церков, що завершилися встановленням 18 березня 2014 року євхаристійного спілкування.
14 серпня 2022 року Православна старостильна церква Румунії розірвала спілкування з Хризостомівським синодом (предстоятель - архієпископ Афінський і всієї Греції Каллінік (Сарандопулос)), Болгарською старостильною церквою (предстоятель — митрополит Тріадицький Фотій (Сиромахов) (Пашковський)), обґрунтовуючи це сповіданням ними єресі «кіпріанізму».
Першоієрарх церкви носить титул архієпископа і митрополита Православної старостильної церкви Румунії; його резиденція — Спасо-Преображенський монастир Слетіоара (рум. Slătioara), розташований поблизу села Ришка (рум. Râşca) в жудеці Сучава в Трансільванії (32 км на південь від м. Сучава). З 2024 року посаду першоієрарха займає архієпископ і митрополит Слетіоарський Євлогій (Ніка);
*Православні старостильні церкви Греції — група церков, що не мають постійного спілкування зі світовим Православ'ям, які не визнали впровадження в березні 1924 року «виправленого» (новоюліанського) календаря. Налічується понад 800 000 вірян. Прихильники засуджують перехід більшості із 16 помісних Православних церков на «новоюліанський календар»; також засуджують екуменізм, розглядаючи його як єресь. Існують паралельно структурам визнаної державою Церкви Греції, від якої спочатку відкололися. Грецькі старостильники (грец. παλαιοημερολογίτες) свої церковні структури (юрисдикції) зазвичай називають як істинно-православні (грец. Γνήσιοι Ορθόδοξοι Χριστιανοί (Γ.Ο.).
У першу неділю після нововведення багато священників і мирян Греції, які не прийняли нововведення, зібралися і створили представництво Церкви істинно-православних християн — «Асоціацію православних», яка в 1926 році була реорганізована під ім'ям «Грецького релігійного товариства ІПХ».
13 травня 1935 року з єпископату Елладської православної церкви до старокалендарного руху приєдналися три митрополити: Димитріадський Герман (Мавромматіс), Флоринський Хризостом (Кавурідіс) і Закінфський Хризостом (Димитріу), а 11 червня предстоятель державної Елладської православної церкви Хрізостом I (Пападопулос) розпочав проти заарештованих архієреїв судовий процес. 1937 року в ІПЦ стався розкол на дві гілки: флоринітську та матфіївську.
Церква істинно-православних християн Греції (Синод Хризостому) (утворена 1960 р.; найчисленніша за кількістю своїх членів старостильна церква у Греції);
*Болгарська православна старостильна церква (болгарські старостильники відокремилися від визнаної Болгарської православної церкви у 1990 році у зв'язку з невдоволенням серед консервативної частини населення Болгарії запровадженням у 1968 році у Болгарській церкві новоюліанського календаря. Вірян понад 70 000, 18 храмів та 4 каплиці, 2 єпископи, 20 священників);
*Сербська істинно-православна церква (виникла на території Сербії в 1995 році і пов'язана з діяльністю афонських ченців сербського походження — ченця Данила (Мирковича), схимонаха Серафима (Мільковича) та Акакія (Станковича), які влилися в рух старостильників, приєднавшись до афонського монастиря Есфігмен).
Немає коментарів:
Дописати коментар