Наші звірі. Зубр

Бізон європейський, або зубр (Bison bonasus) — європейський вид роду бізонів (Bison) родини бикових (Bovidae). Зубр – найбільша і найважча тварина Європи. Вони зникли в дикій природі на початку XX століття і залишилися лише в зоопарках. У Червоній книзі їхній статус так і звучить – «зниклий в природі». У 1923 році було створено Міжнародне товариство з охорони зубра, яке відшукало 53 особини в неволі. Саме вони й стали родоначальниками усіх сучасних зубрів біловезького підвиду, тобто тих, що знову живуть у нас в природі.

В Україні мешкає приблизно 300 зубрів. Окремі популяції збереглися на Волині, Львівщині, Вінниччині, Київщині, Сумщині та в Карпатах.

Чорногора. Біотична верхня межа лісу. Гомул. Відроги Шпиць та Данцера.

Верхня межа лісу (ВМЛ) в Українських Карпатах — смуга елементарних природних систем, що формується на контакті гірсько-лісового і субальпійського поясів і до якої належать лісові ПТК, де дерева мають мінімальну висоту 5 м, мінімальну зімкнутість крон 0,3, проходить природне відновлення деревостану і відбувається середовищетвірна роль лісу. Верхня межа лісу в Українських Карпатах проходить найвище на горі Стайки (ландшафт Чорногора) (на висоті 1680 м н. р. м.

Біотична ВЛМ виникає в тих ПТК, де відповідні чагарникові  угруповання вже зайняли  придатні для них екологічні ніші (ще у ранньому голоцені)  і тепер створюють нездоланний фітоценотичний бар’єр для підняття деревних порід уверх. В Альпах таку межу визначив Ц. Шреттер, в Українських Карпатах – А. Якуб, А. Сьродонь, С. Стойко .

Біотична ВМЛ зумовлена конкурентною здатністю криволісся сосни гірської або вільхи зеленої щодо лісових ПТК, що є перешкодою їхнього поширення у придатні для них екологічні умови. Вона трапляється у ландшафті Чорногора, Мармароських горах та Ґорганах на контакті смерекових лісів і гірськососняків, на Полонині Красній на межі букових лісів і субальпійських лук.

Найліпше біотична ВЛМ представлена у Чорногірському ландшафті (верхня частина басейну потоку Погорілець, відроги гір Пожижевська, Данцер (Данцеж), між вершинами Туркул і Шпиці та ін.). Гірська сосна в цих ПТК на висоті 1 450 м утворює суцільні щільно зімкнені зарості заввишки до 2,5 м. У таких субальпійських ПТК виникає нездоланний фітоценотичний бар’єр для підняття смереки вверх і тому формується біотична ВМЛ. Смерека в цих ПТК має значний потенціал і росте за третім-четвертим бонітетом, утворюючи високостовбурні, зікнуті деревостани, тоді як у зоні термічної ВМЛ вона росте за п’ятим – п’ятим б бонітетом.

У зоні біотичної ВМЛ смерека добре поновлюється насінням, її сходи спостерігають і під наметом гірськососняків, але в цих ПТК підріст із часом відмирає, і смерека не здатна сформувати зімкненого ярусу, який створив би несприятливі умови для світлолюбної гірської сосни та сприяв витісненню її з зайнятих позицій.

Біотична верхня межа лісу на схилах г. Данцер (1850 м) та г. Гомул (1788 м). 2019 р. липень.

1899 р. Українці (рутени) на етнографічній карті Австро-Угощини. Франц Шрадер

 

Перші етнографічні карти Австрійської монархії. В Австрії, так само як і в Росії, учені зосередилися на вивченні етнічного складу населення у 1840-х рр. 1846 р. на підставі ревізії 1843 р. І. Гауфер опублікував першу в Австрії карту поширення мов на її території, де зокрема позначені своїм мовним ареалом і русини. Потім, за матеріалами наступної ревізії 1846  р. аналогічну роботу здійснив Р. Фрьоліх (1849). Мапа 1846 р. німецького географа Генріха Берґгауса  (Heinrich Berghaus; 1797-1884) «Етнографічна карта Австрійської монархії» (Ethnographische Karte der Osterreichischen Monarchie. / Nach Bernardi, Šafařik, und eigenen Untersuchungen von HBgs) поміщена у першому виданні (1837-1848) "Фізичного атласу" (1848 р.). Масштаб мапи 1:3 800 000 (не підписаний).

Франц Шрадер (1844-1924), французький альпініст, географ, картограф і пейзажист, народився в Бордо. Він зробив важливий внесок у картографування Піренеїв. 

Карта опублікована в атласі «Atlas de géographie moderne : contenant 64 cartes imprimées en couleurs, accompagnées d'un texte géographique, statistique et ethnographique et d'environ 600 cartes de détail, figures, diagrammes, etc / par F. Schrader, F. Prudent, E. Anthoine / Paris : Hachette, 1899». Карта містить багато неточностей щодо розміщення українців. На карті позначено м. Винники (Львівщина). Українців позначено як Рутенів.

Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

 

1900 р. Етнографічна карта Австро-Угорщини. Енциклопедія Брокгауза і Єфрона.

1900 р. Етнографічна карта Австро-Угорщини (московське видання австро-угорської карти). Ілюстрація до статті «Слов’яни» в енциклопедії Брокгауза і Єфрона. Українці позначені як «Малорусы». Українсько-польська, українсько-словацька, українсько-угорська та українсько-румунська етнічні межі подані не на користь українського етносу.

Як московити перекручують історичні факти. На австро-угорській карті 1895 р. Українці позначені як Рутени, а на московському перевиданні 1900 р. УКРАЇНЦІ – вже Малоруси. 

Перші етнографічні карти Австрійської монархії. В Австрії, так само як і в Росії, учені зосередилися на вивченні етнічного складу населення у 1840-х рр. 1846 р. на підставі ревізії 1843 р. І. Гауфер опублікував першу в Австрії карту поширення мов на її території, де зокрема позначені своїм мовним ареалом і русини. Потім, за матеріалами наступної ревізії 1846  р. аналогічну роботу здійснив Р. Фрьоліх (1849). Мапа 1846 р. німецького географа Генріха Берґгауса  (Heinrich Berghaus; 1797-1884) «Етнографічна карта Австрійської монархії» (Ethnographische Karte der Osterreichischen Monarchie. / Nach Bernardi, Šafařik, und eigenen Untersuchungen von HBgs) поміщена у першому виданні (1837-1848) "Фізичного атласу" (1848 р.). Масштаб мапи 1:3 800 000 (не підписаний).

1895 р.