Андрій Байцар: Україна це - Скіфія, а Росія - Московія. Себастьян Мюнстер «Europa regina». 1544 р.

Для картографів XVI ст. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ це - Сарматія Європейська (Sarmatia Evropae), Скіфія (SCYTHIA), Русь (Rvssia), Поділля (Podolіa), Волинь (Volhinia), Покуття (Pokutze), Кодимія (Codimia) та Бессарабія (Bessarabia), а московські - Московія та Руссія.

В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських.

Для географа чи історика існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій, англійській чи будь-якій іншій європейській мові, яке позначає і Русь (в розумінні середньовічної держави Київської Русі чи українських земель в складі Польського королівства чи Великого князівства Литовського) і Росію тобто Московію (в сенсі російської держави)? Для регіонів які знаходяться в Західній Європі й мають таку ж саму назву “Русь”, тут ми просто подавали транслітерацію (Русія, Руссія). Якщо на карті існує у якійсь формі “Московія” паралельно із “Руссія”, “Россія”, то “Руссію” чи “Россію” ми тлумачимо як “Русь”, без обов'язкової прив'язки до Московської держави. Якщо ж “Московія” зникає, і залишається лише “Руссія” або “Россія” з прив'язкою до Російської держави, то ми перекладаємо як “Росія”.

Назва «Руссія» (Russia) блукає географічними картами XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря. Властивою для західноєвропейських карт є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії. Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.

Близько 1460 р. Микола Кузанський склав рукописну мапу Центральної Європи, яка не збереглася в оригіналі. З праці Миколи Кузанського (1460) у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.

На початку XVI ст. Богдан Ваповський працював разом із картографом Марко Беневентано над картою Центральної Європи, яка була видана в 1507 р. як «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви). Це перша друкована карта із назвами «Русь», «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia).

Мартін Вальдземюллер (Martin Waldseemüller; бл. 1470—1520), німецький картограф та географ, автор «Вступу до космографії» (1507).

1513 р. «Сучасна картіа Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії і Волощини» (Tabula Moderna Sarmatie Eur Sive Hungarie Polonie Russie Prussie et Wallachie). Це одна із перших друкованих карт із назвою «РУСЬ» у заголовку. Це також одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia).

Мартін Вальдземюллер відомий завдяки складанню найбільш ранньої карти, на яку нанесено назву «Америка». Він припустив, що назва «Америка» походить від латинського варіанту імені Амеріго Веспуччі. Вальдземюллер не знав напевно і просто намагався пояснити слово, яке зустрічав на інших картах — в тому числі й на карті Кабота.

Мапа Лоренца Фріза 1522 р. “Tabula nova Polonia, Ungariae, & Russiǽ” (Нова карта Польщі, Угорщини та Русі). Це одна із перших друкованих карт із назвою «РУСЬ» у заголовку. Це одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia).

Себастьян Мюнстер. 1540 р. (з 1568 р. нова редакція). Карта “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських історико-географічних земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова).

Себастьян Мюнстер на цій карті вперше позначив Кодимію.

У 1548 р. в перекладі П'єтро Андреа Маттіолі Джакомо Гастальді (Gastaldi Giacomo; близько 1500–1566) видав «Географію» Птолемея у першому в друкарстві кишеньковому форматі. В цьому виданні поміщена карта “Polonia et Hungaria Nova Tabula” (Нова карта Польщі та Угорщини). Позначено такі українські історико-географічні землі як Червона Русь, Поділля, Волинь, Покуття, Кодимія (Codimia) та ін.

На цій карті 1548 р. Д. Гастальді чи не уперше використано назву “Rossia Rossa” (Червона Русь) щодо Правобережної України.

1552 р. Г. Меркатор почав роботу над великомасштабною картою Європи (Опис Європи) на 15 аркушах, яку й закінчив у 1554 р. (масштаб близько 1:3 600 000 (по 5 арк. у 3 ряди, мідерит, загальний розмір приблизно 159 х 132 см). Українські землі було відображено на аркушах Литви (майже 120 населених пунктів) і Таврії. На карті можливо чи не вперше виділено межі воєводств, що були на території України.

Вацлав Гродецький (Wacław Grodziecki; бл. 1535—1591), польський картограф, вроцлавський канонік. Карта “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DESCRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO. POLONO” (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Гродецьким, поляком). Вперше видана 1562 р. у Базелі (рукописний варіант був завершений у 1558 р.) з дедикацією польському королю Сигізмунду Августу. Межа між Руссю та Поділлям проходить по р. Збруч, між Волинню та Поділлям по р. Случ. Це стає надалі стандартом подачі адміністративного устрою Західної України до кінця XVIII ст.

З історії карти «Europa Regina».

Протягом Середньовіччя карти зазвичай дотримувалися схеми T-O з центром у Єрусалимі, зображуючи Європу, Азію та Африку. Окремі карти Європи були надзвичайно рідкісними; єдиними відомими прикладами є карта з «Liber Floridus» Ламберта із Сен-Омера, опублікована в 1112 році, та візантійська карта XIV століття.

Ламберт із Сент-Омера (нідерл. Lambert van Sint-Omaars, лат. Lambertus Audomarensis; близько 1061-1125) - середньовічний фламандський хроніст і енциклопедист, монах-бенедиктинець з Сен-Бертенського монастиря у Сент-Омері (графство Фландрія).

Забезпечивши свою працю «Liber Floridus» досить докладною за уявленнями своєї епохи картою світу, він уявляє собі географію як складання докладних переліків відомих народів, країн, міст, річок та ін. Разом з тим, зображуючи центром світу не Єрусалим, як пізніші картографи, а егейський острів Наксос, він наводить на своїй карті і порівняно нові назви, такі як Фландрія (лат. Flandria) або Баварія (лат. Bavaria).

Наступна карта, зосереджена на Європі, була складена картографом Йоганнесом Путчем з Інсбрука в 1534 р.

«Europa Regina». Алегорична, атропоморфна карта.

Алегорична карта – це географічна карта на якій за допомогою алегорії зображаються ті чи інші географічні об’єкти (континенти, частини світу, держави, регіони, міста і т. д.). Алегорія (дав.-гр. ἀλληγορία — іносказання або приповідь — утілення двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями та характерними ознаками приховуваного.

Атропоморфна карта - це алегорична карта на якій географічні об’єкти уподібнюються до людини.

Антропоморфізм (грец. ανθρωπος — людина, грец. μορφή — вигляд, форма) — уподібнення будь-чого, що не є людиною, до людини або перенесення її фізичних та інтелектуальних властивостей на істот, речі та явища навколишнього світу.

Ця карта являє собою Європу у вигляді (жіночої?) фігури; в колекціях і каталогах її зазвичай називають «Europa Regina» (Королева Європа), але можна зустріти й назви типу «Europa in forma virginis (Європа в образі діви), «Карта Європи в вигляді фігури», «[Безіменна] карта Європи» і т. д.

Карту «Europa Regina» видавали багато картографів, зокрема, 1534 р. Йоганнес Путч; 1544 р. Себастьян Мюнстер; 1581 р. Генріх Бюнтінг; 1587 р. Маттіас Куад та Йоганн Буссемахер та ін.

Єдиний відомий екземпляр найстарішої версії цієї карти, гравюра на дереві, створений в 1534 році Йобстом Деннекером (Jobst Dennecker; † до 1548) в Аугсбурзі, був виявлений в 2019 році в міському музеї Реца.

На відміну від усіх пізніших копій та варіацій, цей аркуш також містить відповідний присвятний вірш та відповідний плач Європи, який був передрукований у поетичній антології в 1544 році. Контекст, у якому була створена версія 1534 року, задокументовано присвятним віршем пізнішому імператору Фердинанду I (1503–1564) з дому Габсбургів – на той час призначеному наступником свого брата Карла V (1500–1558) на імператорському троні, королю Богемії, Хорватії та Угорщини, а також імператору Священної Римської імперії – до чиєї свити Путч належав з ранніх років.

Перша версія 1534 року була скопійована ще в 1537 році у вигляді деревориту реформатським друкарем і книготорговцем Крістіаном Вехелем (1495–1554) з Бургундських Нідерландів у Парижі.

Незвичайність цієї карти полягає в тому, що вона підкреслює претензії Габсгургів на домінування в Європі, а також у її антропоморфній формі.

Карта була створена для імператора Карла V Габсбурга із латинською поемою «Europa Lamentas» (Європа журиться). Карта Путча була першою, на якій Європа зображена як «Europa regina», де європейські регіони утворюють жіночу людську фігуру з короною, скіпетром та кулею з хрестом.

Хоча багато що щодо походження та початкового сприйняття цієї карти невідомо, відомо, що Путч (чиє ім'я було латинізовано як Johannes Bucius Aenicola, 1516–1542) підтримував тісні стосунки зі Священним Римським імператором Фердинандом I Габсбургом, і що популярність карти значно зросла протягом другої половини XVI століття. Сучасний термін «Europa regina» ще не використовувався сучасниками Путча, які натомість використовували латинську фразу «Europa in forma virginis» (Європа у формі дівчини), і поширювався в поєднанні з поемою Путча «Europa lamentans».

Карта була можливо складена, з метою зобразити Європу як дружину Карла V Габсбурга, який прагнув стати вселенським монархом християнського світу та правив численними королівствами, включаючи Священну Римську імперію та королівство Іспанія. Аргументами на користь цієї гіпотези є: орієнтація карти на захід, де Іспанія зображена як коронована голова, що, як кажуть, нагадує обличчя дружини Карла V, Ізабелли Португальської; використання знаків розрізнення Священної Римської імперії – її корони, скіпетра та держави – та зображення королівств Габсбургів (Австрія, Богемія, Угорщина, Німеччина) як серця та центру тіла; та дизайн сукні, який нагадує сучасний дрес-код при дворі Габсбургів. Як і на сучасних портретах пар, «Europa regina» повернула голову праворуч, а також тримає державу правою рукою, що інтерпретувалося як звернення до свого уявного чоловіка, імператора, та пропозиція влади йому.

Карта, що стала популярною у XVI столітті, зображує Європу як молоду та витончену жінку в імператорських регаліях. Піренейський півострів (Іспанія) — це голова, що носить корону з обруча. Піренеї, що утворюють шию, відділяють Піренейський півострів від Франції (Галлії), яка становить верхню частину грудей. Священна Римська імперія (Германія та інші території) — це центр тулуба, а Богемія (іноді Австрія на ранніх зображеннях) — серце жінки (альтернативно описується як медальйон на її талії). Її довга сукня тягнеться до Угорщини, Польщі, Литви, Лівонії, Болгарії, Скіфії (України), Московії, Македонії та Греції. У руках, утворених Італією та Данією, вона тримає скіпетр та державу (Сицилія). На карті Європа помилково зображена здебільшого відокремленою від Азії морем. На більшості зображень Африка, Азія та Скандинавський півострів показані частково, а також Британські острови у схематичній формі.

«Europa regina» оточена морями та річками. Річка Дунай зображена таким чином, що вона нагадує русло біблійної річки, що протікає через рай, з її гирлом, утвореним чотирма рукавами.

На карті поміщено назви близько 20 держав, але відсутня Туреччина (в районі Константинополя позначена Греція). Між Балканами й Карпатами позначена Болгарія (румунські землі в складі Болгарії; таку велику територію Болгарія займала у XII ст.). Дослідник Йордан Табов висунув гіпотезу, що дана карта показує політичну ситуацію в Європі в останній третині XII ст.

Поема, що пояснює цей картографічний етюд, була панегіриком Карлу V і Фердинанду I Габсбургам, чия влада над землями Священної Римської імперії оголошувалась єдиною запорукою миру і процвітання в Європі.

Поема Путча безпосередньо звертається до політичних реалій 1530-х років. – війнам з Францією та створеною нею Священною лігою за італійські володіння, конфлікту з Англією, що викликаний розлученням Генріха VIII з Катериною Арагонською, що була тіткою королю Карлу і т. д. У цьому контексті жіночий образ, наданий Європі на карті Путча, підкреслював, що остання чекає на Карла V як на свого чоловіка і - справжнього владику. Таким чином карта являла собою концепт, який мотивував і легітимував владу Священної Римської імперії над значною частиною європейських земель. Зазначимо, що у цьому випадку чітко була реалізована структура емблеми: девіз – Europa Regina, зображення – сама карта, пояснювальний текст - латинська поема [MEURER, P., 2008. Europa Regina. 16th century maps of Europe in the form of a queen. Belgian Journal of Geography. 3–4: Formatting Europe – Mapping a Continent, 355–370].

На карті С. Мюнстера 1544 р. «EUROPE. Münster, S., Europa dasein drittheil der Erden, nach gelegenheit unsern zeiten (on verso, within wide woodcut figurative border): Neüw Europa. Es hat Ptolemeus nit sunderlichen Europa[m] beschriben... Basel (Henricpetrina)» (Europa regina) українські землі позначено як SCYTHIA (Скіфія), а теперішню Росію – Moscovia.

«Itenerarium sacrae scripturae» Генріха Бюнтінга, у виданні 1581 р. була карта Європи з жіночими рисами обличчя, у виданні 1589 року змінилося на «Europa Regina». На карті українські землі позначено як RVSSIA (Руссія, Русь). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.

1587 р. Йоганн Буссемахер (Johann Bussemacher; близько 1580-1613) опублікував мідну гравюру Маттіаса Куада, що зображує адаптацію карти «Europa Regina»» Путча під назвою «Europae descriptio». Карта Маттіаса Квода (видана в Кельні) з великими текстами на полях була вкрай політизована, бо саме в ці роки Кельн став об'єктом чвар між католиками та протестантами під час так званої Кельнської війни 1583–1588 рр. Українські землі – частина Сарматії.

Виходячи з цих та інших прикладів, 1587 рік знаменує собою момент, коли багато видань почали використовувати зображення «Europa Regina».

З 1588 р. інша адаптація була включена до всіх наступних видань «Космографії» Себастьяна Мюнстера, попередні видання містили її лише зрідка. На карті українські землі позначено як SCYTHIA (Скіфія). Територія теперішньої Росії на карті – Moscovia.

Пов'язані карти. Мистецтво створення карти у людській формі також можна знайти на карті, намальованій Опіцином де Каністрісом (Opicinus de Canistris), що зображує Середземне море. Ця карта, опублікована в 1340 році і, таким чином, передувала карті Путча, зображувала Європу чоловіком, а Північну Африку — жінкою [Bennholdt-Thomsen, Anke (1999). Bennholdt-Thomsen, Anke; Guzzoni, Alfredo (eds.). Zur Hermetik des Spätwerks. Analecta Hölderlianas (in German). Vol. 1. Würzburg: Königshausen & Neumann]. Карта «Leo Belgicus» Лео Бельгік зображувала Низькі країни у вигляді лева; це було ближче до сучасної орієнтації карти, з північчю зверху.

1544 р. Себастьян Мюнстер (Sebastian Münster; 1488–1552), німецький вчений, видав у Базелі «Cosmographia» (Космографію), в якій друкувалися карти Птолемея. Ця монументальна праця поєднувала в собі інформацію з історії та географії, астрономії та природничих наук, а також культурні, політичні та побутові відомості. На її підготовку пішло близько 20 років. Після смерті Мюнстера в 1552 р. його «Космографію» продовжували доповнювати й перевидавати Генріх Петрі та його син Себастьян до 1628 р. «Космографію» видавали з 1544 р. по 1650 р. (46 перевидань шістьма мовами).

У «Cosmographia» було поміщено карту «EUROPE. Münster, S., Europa dasein drittheil der Erden, nach gelegenheit unsern zeiten (on verso, within wide woodcut figurative border): Neüw Europa. Es hat Ptolemeus nit sunderlichen Europa[m] beschriben... Basel (Henricpetrina)» (Europa regina). На карті - Україна це Скіфія, а Росія - Московія.

Себастьян Мюнстер (нім. Sebastian Münster; 1488—1552) — німецький вчений, гуманіст, космограф, монах францисканець. Викладав в Гайдельберзі богослов'я, а пізніше в Базелі — математику. Першим з німецьких вчених видав єврейський текст Біблії з латинським перекладом і примітками (Базель, 1535) і посібник з граматики халдейської мови (1527). Справжній внесок С. Мюнстера полягав у тому, щоб популяризувати карту як конкретне джерело інформації та зробити її доступною для читання всім без необхідності особистої подорожі.

Себастьян Мюнстер народився в Інгельхаймі на Рейні, невеликому містечку в землі Рейнланд-Пфальц. Він був сином Андреаса Мюнстера, керівника місцевої лікарні Святого Духа.

Після навчання у монастирській школі францисканців у Гайдельберзі в 1505 році у віці 17 років вступив до францисканського ордену. Там помітили його надзвичайні лінгвістичні здібності і в 1507 році його відправили до Левена, а потім до Фрайбурга. Під час свого однорічного перебування в школі він познайомився з Грегором Рейшем, учителем і пріором картезіанців, який зацікавив його єврейською мовою та географією.

У 1509 році Себастьян Мюнстер переїхав до Руфаша у Франції, де, будучи учнем Конрада Пелікана, продовжував практикувати географію та іврит, а також грецьку мову, математику та астрономію. Ймовірно, лише тут він познайомився з досить вичерпною енциклопедією «Margarita Philosophica» вже знайомого йому Грегора Рейша. Він також познайомився з «De situ orbis libri tres Pomponius Mela». Обидві книги увічнили його інтереси. У 1511 році він пішов слідом за Пеліканом до Базельського університету, а потім до Пфорцгайма, де був висвячений на священника. Після івриту разом з Пеліканом вони вивчали інші семітські мови – арамейську та ефіопську.

З 1514 по 1518 рік Мюнстер працював лектором у францисканській школі в Тюбінгені. До речі, він вивчав астрологію та практичну математику у знаменитого Штеффлера. У 1518 році Себастьян Мюнстер повернувся до Базеля як лектор і викладав у монастирській школі до 1521 року. Після 1518 року він опублікував багато творів на івриті, завдяки чому став відомим.

Людовик V запросив його до Гайдельберзького університету як професора івриту. Він викладав з 1521 по 1529 рік, після чого залишив орден францисканців і перейшов до Базельського університету. Тут він остаточно прийняв протестантизм і змінив релігію. У 1530 році він одружився з Анною Зельбер, вдовою друкаря Базеля Адама Петрі. У 1532 р. у них народилася донька Аретія. Тепер ніщо не заважало підготувати до друку власні твори та переклади. Технічними питаннями, тобто наглядом за гравюрами на дереві, набором і самим друком, займався виключно його пасинок Генріх Петрі. З колофонів книг видно, що він був власником видавництва та друкарні.

На знак визнання його компетентності та заслуг у 1547 році Мюнстера було призначено ректором Базельського університету. Своїм девізом він взяв девіз «Повага до Бога як основа пізнання». Видання «Космографії» 1550 року було останнім варіантом, до якого Мюнстер міг внести корективи, наступні видання відбулися без його участі. Себастьян Мюнстер був похований у Базельському соборі. Похоронну промову на івриті виголосив його колишній друг Еразм Освальд Шрекенфукс, гуманіст.

Головні роботи:

· 1540 р. «Geographia Universalis» (Географія Птолемея). Видання 1551 р. містить зображення міст, портрети людей та костюмів. Ці видання, надруковані в Німеччині, є найбільш цінними.

· 1544 р. «Cosmographia» (Космографія; Базель), в якій друкувалися карти К. Птолемея і власні карти автора.

«Geographia Universalis»

Себастьян Мюнстер був учнем відомого німецького астронома і математика Йоганна Штеффлера (Johannes Stöffler; 1452-1531), автора коментарів до “Географії” Птолемея. Допомагаючи Штеффлеру, С. Мюнстер взяв участь в транскрибуванню географічних назв і термінів, використаних Птолемеєм, на латинську мову. При підготовці Базельського видання (1540) “Географії” Птолемея (Geographia Universalis) С. Мюнстер взяв за основу Страсбурзьке видання 1513 р., але набагато поліпшив його. Видання було присвячене Базельському єпископу, який на цей час вже помер. При підготовці карт він використовував, як вихідний матеріал карти Ульмського видання 1486 р., грецький текст “Географії” Еразма Роттердамського та її Ліонське видання 1535 р., що містило поправки Сервета. Таким чином, він постарався якнайкраще використати праці своїх попередників.

З 27 карт Птолемея «Загальна карта світу» побудована в другій, або геометричній, проєкції Птолемея, як і карти Азії під номерами VII й VIII. Решта регіональні карти побудовані в трапецеїдальній проєкції Ніколауса Германуса (редактора Ульмського видань 1482 р. і 1486 р.). Виключення «Карта XII Азії», складена в прямокутної проєкції географа та картографа Маріна Тірського. По конструкції й по малюнку карти Птолемея в Базельському виданні (1540) близькі до Ульмського, але за географічним змістом дуже відрізняються від них і від останніх Страсбурзьких та Ліонського видання (1522-1535). С. Мюнстер застосував новий спосіб друкування географічних назв – відливав цілі слова і рядки та впроваджуючи виливок в дерев'яні дошки, на яких гравіювалося зображення. Це дозволяло застосовувати одноразове, а не дворазове друкування кожного аркуша. [В. А. Бронштэн«КлавдийПтолемей.Глава12».http://www.argoschool.ru/biblioteka/antichnost_i_ellinizm/va_bronshten_klavdij_ptolemej_glava_12/].

До 27 карт К. Птолемея С. Мюнстер додав 21 нову карту: одну «Загальну карту світу» (з Америкою) і 20 регіональних. «Загальна карта світу» виконана в еліптичній проєкції, регіональні - в прямокутній проєкції, але без координат і з різним орієнтуванням (вгорі – то північ, то південь, то схід).

Крім першого видання “Geographia Universalis”1540 р. С. Мюнстер видав ще чотири, всі в друкарні Генріка Петрі (1542 р., 1545 р., 1551 р., 1552 р.). На титульному аркуші видання “Geographia Universalis” 1545 р. зображений Птолемей-астроном. В цьому та в останньому Базельському виданні 1552 р. замінені й додані деякі «нові» карти.

«Cosmographia»

Себастьян Мюнстер є одним із найвідоміших космографів епохи Відродження разом із Леонардо да Вінчі (1452–1519), Мартіном Бегаймом (1459–1507), Мартіном Вальдземюллером (1472/75–1520), Петером Апіаном (1495–1552) та Герардом Меркатором (1512–1594).

Під час роботи в Гайдельберзькому університеті (найстаріший університет на території Німеччини) в 1524 році Мюнстер познайомився з ельзаським гуманістом Ренанусом. Саме він зацікавив його Птолемеєм і запропонував ідею видання його творів, зокрема «Космографії», призначеної для населення, німецькою мовою. Спонукуваний цією думкою, Мюнстер звернувся до тогочасних мандрівників і вчених з проханням надати йому карти, описи та ін. свідчення своїх подорожей. Він також дав практичні поради для проведення необхідних вимірювань і спостережень. На звернення відгукнулося близько 120 осіб, географи, історики, видавці та гравери (гравери на міді). Відтак «Cosmographia» є результатом співпраці багатьох людей, які часто ризикуючи життям, відгукнулися на звернення та хотіли допомогти. Всупереч видимості, у той час креслити та розпитувати про деталі не було безпечною діяльністю. Теолог Сігісмондо Аркер, який збирав дані на Сардинії, з цієї причини опинився в руках інквізиції.

«Cosmographia» — найдавніший опис світу німецькою мовою, що заснована як на друкованих джерелах, так і на повідомленнях різних людей і закладів. Це збірка історико-географічних даних, що значною мірою сприяла розповсюдженню географічних знань і стала зразком для наступних укладачів «Космографії». «Космографія» була однією з найуспішніших і найпопулярніших робіт XVI століття. Упродовж століття праця витримала 24 перевидання мовою оригіналу — німецькою та в перекладах латинською, французькою, італійською, англійською, чеською мовами.

«Cosmographia» —ґрунтовна праця, яка серед різноманітних історико-географічних даних містила багато гірничої інформації. Розглядались питання видобутку й збагачення корисних копалин, наводились конструкції підйомних, водовідливних, вентиляційних і збагачувальних машин, рушієм яких слугував водний потік. Мюнстер, не маючи професійних знань у гірничій галузі, спирався на праці античних авторів і своїх сучасників (значною мірою на роботи Ґ. Аґріколи), про що шляхетно повідомив читачів. Крім карт, доданих на окремих аркушах, які містяться в самому тексті, вона містила в собі портрети монархів з їх гербами і безліч чудових малюнків, які давали наочне уявлення і про людину, і про навколишнє середовище, і про тварин, і про рослини, і про пояси земної кулі.

Перше видання було надруковане в офісі Генріха Петрі (Heinrich Petri) в Базелі. Генріх Петрі був сином від першого шлюбу дружини Мюнстера з базельським книгодрукарем Адамом Петрі.

Перше видання від 17 серпня 1544 року присвячене Густаву Вазі. Воно мало лише 660 сторінок і 48 карт. До копій «стандартних» карт К. Птолемея, він включав кілька нових карт Європи, які сам Мюнстер розробив на основі своїх попередніх подорожей, а також з надійшлих матеріалів. Нові карти користувалися великою популярністю, що спонукало автора підготувати нові. З цією метою він об’їздив Швейцарію, Францію, Баварію та Пруссію. Останнє авторське видання 1550 року мало понад 1200 сторінок, містило 62 карти та 74 види міст. З цього видання надання міських пейзажів для різних робіт стало стандартним. Видання 1628 року (останнє з майстерні Петрі) мало вже майже 1 800 сторінок. У 1588 році Генріх Петрі вперше збагатив «Космографію» картами на міді, скопійованими з «Theatrum Orbis Terrarum» Ортеліуса. Цей момент можна вважати закінченням ксилографічної ілюстрації.

Ця монументальна праця поєднувала в собі інформацію з історії та географії, астрономії та природничих наук, а також культурні, політичні та побутові відомості. На її підготовку пішло близько 20 років. Після смерті Мюнстера в 1552 р. його «Космографію» продовжували доповнювати і перевидавати Генріх Петрі та його син Себастьян до 1628 р. Видання 1628 р. було відредаговано та розширено базельським теологом Вольфгангом Майєром (Wolfgang Meyer).

«Космографію» видавали з 1544 р. по 1628 р. (46 перевидань шістьма мовами – 27 німецькою (1544, 1546, 1548, 1550, 1553, 1556, 1558, 1561, 1564, 1567, 1569, 1572, 1574, 1578, 1588, 1592, 1598, 1614, 1628 рр.), 8 латинською (1550, 1552, 1554, 1559, 1572 рр.), 4 англійською, 3 італійською (1558, 1575 рр.), 3 французькою (1552, 1556, 1560, 1565, 1568, 1575 рр.), 1 чеською (1554 р.). З моменту свого першого випуску до смерті Мюнстера «Космографія» розтовстіла з 660 до 1162 сторінок, а потім до більш ніж 1750. У друкарській майстерні Петрі за 84 роки (1644–1628) було надруковано близько 50 тис. примірників. примірників «Космографії» німецькою мовою, бл.10 тис. латиною. Частина «Космографії» була видана за межами Базельської майстерні. Серед найбільш відомих репринтів — паризьке видання Франсуа де Бельфоре, модернізоване уривками з «Theatrum Orbis Terrarum Ортеліуса» (1575) та «Civitates Orbis Terrarum» Брауна та Гогенберга.

«Civitates orbis terrarum» — атлас міст світу, виданий у Кельні в 1572-1618 роках Георгом Брауном і Франсом Гогенбергом. Шість томів містять 546 гравюр, на яких зображено види міст Європи та деяких важливих міст Азії, Африки та Латинської Америки з висоти пташиного польоту. Вийшли латинські, німецькі та французькі видання.

У 1571 р. Томазіні підготував видання «Космографії» у Венеції.

До найвідоміших творців міських видів, включених до «Космографії» належать: Ганс Рудольф Мануель Дойч (Hans Rudolf Manuel Deutsch; 1525–1571), який підписувався ініціалами HRMD, RMD або RM у формі лігатури; Якоб Клаузер (Jakob Clauser; 1520–1578) – IC або IK у формі лігатури; Давид Кандел (David Kandel; 1538 –1587) – DK також у формі лігатури. Інші гравюри на дереві включають: Крістофа Штіммера (CS), Генріха Хольцмюллера (H.H. або HHF), Ієроніма Віссенбаха Базилієнського (HWB), Мартіна Гофмана (Martin Hoffmann; MH або MHF), Грегоріуса Сікінгера (GS).

Слідом за описом Польщі в «Космографії» Мюнстера вміщено опис Литви, Самогітії та Руссії.

На джерела, за якими складено опис цих країн, автор не зробив посилань. Але на початку своєї праці C. Мюнстер перелічує письменників, творами яких користувався, хоча в цьому переліку і немає вказівок на самі твори, з яких внесені були відомості в «Космографію». Джерела ці наступні: 1) твір Енея Сільвія Пікколоміні “De Polonia, Lithuania et Prussia siue Borussia”; 2) твір Деція “De vetustatibus Polonorum”; 3) твір Матвія Меховського “Tractatus de duabus Sarmatiis Asiana et Europiana” [СЕБАСТИАН МЮНСТЕР. КОСМОГРАФИЯ. KOSMOGRAPHIE. ОПИСАНИЕ ЛИТВЫ, САМОГИТИИ, РУССИИ И МОСКОВИИ — СЕБАСТИАНА МЮНСТЕРА (XVI векa) http://drevlit.ru/texts/m/munster.php].

«Cosmographia» містить шість книг:

Книга І: Астрономія, математика, фізична географія, картографія.

Книга II: Англія, Шотландія, Ірландія, Іспанія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Савойя, Трір, Італія.

Книга III: Німеччина, Ельзас, Швейцарія, Австрія, Карніола, Істрія, Богемія, Моравія, Сілезія, Померанія, Пруссія, Лівонія.

Книга IV: Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Ісландія, Угорщина, Польща, Литва, Русь, Валахія, Боснія, Болгарія, Сербія, Греція, Туреччина.

Книга V: Анатолія, Кіпр, Вірменія, Палестина, Аравія, Персія, Центральна Азія, Афганістан, Скіфія, Тартарія, Індія, Цейлон, М'янма, Китай, Ост-Індія, Мадагаскар, Занзібар, Америка.

Книга VI: Мавританія, Туніс, Лівія, Єгипет, Сенегал, Гамбія, Малі, Південна Африка, Східна Африка.

З точки зору редагування видання не є надзвичайними. Техніка гравюри на дереві не дозволяла досягти занадто точних форм, що має велике значення, особливо у випадку з картами та видами (в Італії гравюра на міді використовувалася приблизно з 1470 р.). Відбитки робили до повного зносу блоку, і лише тоді готували нову версію карти (у назві тоді з’явилася анотація «nova descriptio» або «nova tabula», яка зберігалася наступні кілька років, хоча карта не мала нової інформації).

У 1544 році в «Космографії» Сілезія вперше з'явилася на самостійній карті.

У 1550 р. уявлення про Русь збагатилися картою Сарматії та сусідніх країн (насправді карта не мала назви), складеною на основі карти Йоганнеса Гонтера (Johannes Honter), виданої 1542 р. Додано також окрему карту Польщі. Ціль цієї нової карти є своєрідною головоломкою, оскільки вона показує лише близько 1/3 території, яку охоплює карта Польщі та Угорщини, а крім того, вона не більш детальна, ніж карта Сарматії. Також з 1550 року почала з'являтися самостійна карта Пруссії. Її створено за мапою Генріха Целля (Heinrich Zell), опублікованою в 1542 році.