Зібрано 165 давніх світлин!
1950-і роки ніхто не називав повоєнними. Так зазвичай називали 1940-і роки. Люди неначе хотіли якнайдалі в часі втекти від найжахливішої світової війни й найстрашніших політичних репресій по ній, хотіли якось оговтатися і просто по-людському жити. Тоді ще незламні герої УПА вели в лісах бої з енкаведистами, ще у львівських тюрмах мордували незгодних із тоталітарною владою, ще часто мчали "на білі ведмеді" потяги зі засудженими із Західної України. Але для решти життя тривало, і львівські українці, неначе зіщулившись, однак з вірою у кращі часи пристосовувались до нових, небачених за всю історію Львова реалій.
Латка на лікті або коліні робітника чи службовця, босоногі селянки-"парашутистки" з клумаками за спиною, окраєць хліба, змочений водою і посипаний цукром, як неабиякі ласощі для дітей, на початку 1950-х були радше нормою. Але життя вдавало, начебто й нічого не сталося. Зранку молоді хлопці розносили свіжий хліб із булочної до помешкання львів’ян, потім під’їжджав візочок з бідоном і молочниця підносила молоко до кожних дверей. За доставку платили 50 копійок. У ті часи ще безпечно було залишити біля дверей набіл для покупців, а покупці безпечно клали гроші, не боячись, що їх поцуплять.
До мешканців квартир часто приходили й селянки з тлумаками, так званими "парашутами". Пропонували молоко, сир, сметану, овочі та фрукти. Кожна продавчиня мала свою "пані", яка купувала в неї продукти впродовж багатьох років. І хоча рівень життя був далеко не довоєнний, порівняно з іншими містами Радянського Союзу Львів був культурніший і заможніший. Інерція побуту й культури минулої Європи давалася взнаки.
Навчені сумлінно працювати, люди просто не могли інакше. Тільки-но взимку випадав сніг — двірнички збирали його у бляшані балії зі шнурком і скидали в каналізаційні люки. Деякі поляки, власники кам’яниць, сподіваючись на повернення попередніх часів, влаштовувалися на роботу до свого колишнього будинку двірниками, щоб підтримувати чистоту. Старі ліфти були доглянутими, пізніше частину з них знищили, бо радянські стандарти — ГОСТи — не збігалися з європейськими. Останні довоєнні ліфти із дзеркалами, плюшевими канапами, килимами й різнокольоровими ліхтарями зникли власне наприкінці 1950-х, бо ця розкіш теж не вписувалась у концепцію радянсько-пролетарського побуту.
А ще не вписувалось звертання — навіть поміж двірничками — на "ви" і "пані". Щоправда, наступне покоління двірників, яке прибуло з навколишніх сіл і тулилося в напівпідвалах задля міської прописки, за мізерну платню вже служило не з любові до порядку. Тож блиск у львівських під’їздах поступово зникав, скло переставало пропускати світло, а повітря набувало стійкого аміачного запаху. Тротуари мели рідше, а сніг нагромаджувався у льодяні кучугури. Так Львів втрачав багатовікові звички побутової культури.
Окрім культурного зубожіння, на львів’ян від нової влади раптом звалилися ще й так звані боргові цінні папери. Газети захоплено розповідали, з якою радістю люди купували облігації державної позики. Насправді аж до 1958-го громадян буквально змушували до цього. Грошей, звісно, майже не повернули. Із 25 млрд боргу без жодних обіцяних відсотків вкладникам віддали тільки 1 млрд рублів. І це було аж 1974 року. За 100-рублеві облігації тоді давали десятку, тому діти бавилися ними.
А в 1950-х львів’яни виживали по-різному. Що могли, як-от взуття, одяг і навіть килими, на продаж виготовляли вдома. Приватно працювали і лікарі, і перукарі, і кулінари, і сантехніки. Хатні мініцехи були популярними, хоч і дуже ризиковими. За таке кустарне виробництво могли запроторити до в’язниці. Тож двірникам часто давали хабара за мовчанку. Зрештою, підпільні цехи в радянському Львові проіснували до кінця 1980-х, поки не легалізувалися в кооперативи.
Через мізерні зарплати частим явищем були крадіжки на роботі, а крадене продавали на барахолці. Фактично всі товари на початку 1950-х були страшенним дефіцитом. А оскільки вдягатися у кравців чи в ательє було дорого, часто люди носили латане вбрання. Чоловіки не соромилися латаних штанів і піджаків. Приїжджі жінки ходили в так званих лосьолках — капцях без підборів, які взували на білі шкарпетки. Дефіцит одягу плодив банди грабіжників, які могли роздягнути людину до нитки. Траплялося, що задля одягу навіть могили і склепи грабували. Поважного віку львів’яни казали, що цей вандалізм привезли новоприбульці зі Сходу.
Доволі дешевим було харчування у громадських закладах: буфетах, закусочних, пельменних тощо. Загалом 1955 року у Львові працювало 415 кафе, ресторанів і їдалень. Але цього не вистачало, особливо на підприємствах і в навчальних закладах. Там бракувало стільців, відвідувачів обраховували, готували абияк, зате — дешево. Ресторани були доступними навіть для студентів, але і з відповідним рівнем обслуговування.
На початку 1950-х Львовом ще їздили фіри, запряжені трофейними німецькими кіньми (битюгами), які з пивзаводу на Клепарівській розвозили бочки з пивом. Фірами підвозили до крамниць продукти, возили вироби промислових підприємств, їздили комунальники, збирачі старих шмат та роми. Найбільше фір приїжджало на Краківський базар, який містився за кілометр від нинішнього, на площі Святого Теодора. Селяни привозили свій крам, продаючи його просто з фір. Гужовий транспорт не заважав, бо іншого у 1950-х на вулицях Львова було дуже мало.
Одразу по війні львів’ян обслуговували усього 3 рейсові автобуси, таксі не було. До 1960 року вже курсувало 262 автобуси, 30 вантажних і 350 легкових таксі. А приватних автомашин із 350 на початку десятиріччя збільшилось до 2 тисяч наприкінці тих років.
На центральних вулицях і навіть околицях Львова залишалась бруківка.
В історичному центрі з площі Осмомисла наприкінці 1950-х перенесли ринок, частково упорядкувавши там сквер. А на пустирі, що залишився, працював здебільшого київський зоопарк. Згодом там облаштували автостоянку, потім був ринок "Добробут". Також наприкінці 1950-х із однієї з найдавніших дільниць, площі Святого Теодора, забрали барахолку та перенесли на стадіон "Торпедо" на Золотій. А продовольчий базар — на місце сучасного Краківського ринку. Львів’яни довго звикали, бо вважали, що він далеко від центру, тож у перші роки ринок фактично животів. Колишній худобо-сінний ринок Підзамче у 1950-х залишався єдиним у Львові, де продавали живу худобу.
Увесь лівий бік проспекту Чорновола був пустирем зі ставками. Заболочений став з очеретом був ще і на місці теперішнього готелю "Львів". Загалом у цьому районі містилася більшість із майже 60 водойм Львова. Згодом майже всі забудували.
Цілком європейський вигляд у 1950-х мали газони вздовж львівських тротуарів. Вони були загороджені акуратними металевими парканчиками, які вже в 1960-х за вказівкою партійного цабе безжально потрапили на брухт. Тоді ж зникли бронзові окантування тротуарів на проспекті Леніна, які слугували не лише для краси, але й для ознакування країв тротуару у вечірній час.
Справжнім дивом, викладеним із живих квітів, були великий портрет Кобзаря на проспекті Шевченка і величезний годинник під мурами Бернардинського собору. До того ж стрілки годинника завжди показували точний час. Схожий квітковий годинник 2011-го відновили трохи північніше.
До початку 1960-х Львів освітлювали газові ліхтарі. Комунальні працівники традиційно запалювали їх за допомогою довгої жердини з ґнотом, а на площі Ринок до них підіймалися драбиною.
У 1950-і роки у Львові облаштували чимало нових парків. До робіт залучали містян, як казали раніше, добровільно-примусово.
Уздовж алей у львівських парках традиційно стояли скульптури шахтаря з молотком, колгоспниці зі снопом і спортсмена з веслом. А до 1956-го ще стояли гіпсові Ленін і Сталін. На клумбі біля виходу з Парку культури навесні викладали з квітів портрет Шевченка. Для танців у парку відвели майданчик за металевою сіткою, прозваний "кліткою". Фокстрот і танго, не говорячи про рок-н-рол, були неофіційно заборонені, тому танцювали вальс, польку і па-де-грас. Свої фізіологічні потреби львів’яни справляли в темних закутках парку, бо не всі наважувалися зайти до загиджених туалетів. Вони теж були характерною радянською традицією. У другій половині 1950-х на вулицях Львова з’явилися поливальні машини.
Місто у 1950-х роках розросталося швидше, аніж це передбачав держплан, і через хибну стратегію архітектори припускалися помилок. Промислові зони, що розвивалися на базі старих заводів і фабрик, опинилися всередині міста.
Важка військова лише вночі їздила центром Львова до 1958 року. Бо ж ні об’їзних доріг, ні тим паче кільцевої не було. Однієї ночі через дві самохідні артилерійські установки, що рухалися вулицею Чорноморською, завалився будинок. Люди вціліли, їх переселили у квартири на Новому Львові, а руїни розібрали. Після цього випадку гусеничну й важку техніку в центрі категорично заборонили, у тому числі й на урочистих парадах біля Оперного, а так звану залізну дивізію перевели під Яворів.
А от за сміттєзвалища у 1950-х ще й не бралися. Їх на території самого міста було декілька: на Пасіках, Личаківській, на теперішній Таджицькій. А сміттєзвалище, влаштоване вище від сучасної церкви Андрія на вулиці Шевченка, тягнулося аж до Золотої. Потім люди поробили собі там городи.
Упродовж 1950-х років Львову адміністративно підпорядкувалася низка населених пунктів, які раніше належали районам Львівської области: Скнилівок, Підсигнівка, Сихів Пустомитівського району; Старі Збоїща, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці Новояричівського району. Року 1955 ще додалось 1200 га: хутір Лисиничі з автобазою та дріжджовим заводом, село Козельники, хутір Богданівка, частина Брюховицького району. Самі Брюховичі підпорядковано Львову 1957-го, а Винники — 1959 року.
У країні "рівних можливостей" плодилися продуктові і промтоварні магазини та склади з дефіцитними товарами для партійної "еліти". З’явилися перші валютні магазини, також для неї. А багаті російські та єврейські родини наймали в прислугу дівчат із галицьких сіл. Ті мали відпрацювати декілька років, а за це отримували прописку й допомогу з працевлаштування. З такою ж метою молодь штовхали вступати в комсомол. Однак до КПРС галичан покликали лише через десятиліття по тому, як були знищені чи вивезені на Сибір останні упівці.
Львів стрімко зросійщувався. Саме у 1950-х кількість етнічних росіян досягла свого піку — вони становили майже третину населення міста. При тому, що у прикордонних з Росією Чернігівській та Сумській областях їх було менше, ніж на Львівщині. Найвищої позначки сягнула і кількість євреїв — 28 тисяч, до того ж це були російськомовні євреї з радянських теренів. Якщо додати ще третину російськомовних українців-переселенців, то українців-галичан у Львові налічували лише приблизно третину.
За матеріалами: Ілько Лемко. Фіри із трофейними німецькими кіньми, 400-тисячний житель і перші "сталінки". Побутові хроніки Львова: 1950. 2023.
1950 р.
* 29 жовтня 1950 року львів’ян вразила перша обласна сільськогосподарська виставка. Її відкрили у Стрийському парку і її експонати докорінно відрізнялися від масової колгоспної продукції. Надалі такі виставки стали ярмарками з харчами дешевшими, аніж у магазинах.
* Відновлено випуск газети "Ленінська молодь".
* Від 1950 р. в центрі міста, там, де з 1898 р. височів на постаменті кінний пам'ятник королю Яну ІІІ Собеському роботи львівського скульптора Тадеуша Баронча (де зараз є пам'ятник Шевченку), почали ставити міську ялинку. Незадовго до того пам'ятник демонтували та передали польській владі.
Місце, яке звільнилося в центрі великої круглої клумби, упродовж довгих років використовували для головної міської ялинки. Ялину прикрашали іграшками, навколо неї на круглому подіумі розставлялися фігури казкових героїв-звіряток, виготовлені з пап'є-маше. Ялинку електрифікували.
Центральною та найбільшою фігурою завжди була фігура Діда Мороза з повним мішком подарунків для дітей. Під ялинкою артисти у костюмах Діда Мороза й Снігуроньки виступали перед дітьми, а на весь час зимових шкільних канікул встановлювали велику ляльку Діда Мороза. До фігури Діда Мороза не припинялася черга охочих сфотографуватися на пам'ять.
Від 1970-х років, коли під ялинкою почали збиратися колядники, ідеологи її почали демонтувати перед Різдвом, а потім ялинку з центра перенесли в сквер перед Парком культури при вул. Дзержинського (тепер Вітовського), де поруч було КДБ.
1951 р.
*У 1951—1952 роках, зберігши канони ампірного стилю, надбудували четвертий поверх пошкодженої війною кам’яниці Гауснера-Віоланда.
* У 1951—1952 роках на місці колишнього лісу, вирубаного під час Першої світової, створили Шевченківський гай — на схилах відкритих балок безладно висадили тисячі дерев різних порід.
* У листопаді 1951 року у Стрийському парку відкрили дитячу залізницю.
1952 р.
* 27 листопада 1952 року львівські газети писали: "Сотні людей повиходили на вулиці Львова, щоби на власні очі побачити відкриття першої тролейбусної лінії довжиною 7,3 км, і захоплено спостерігали, як на вулиці міста виїхав перший тролейбус. Він курсуватиме за маршрутом № 1 "Залізничний вокзал — площа Міцкевича". Ціни на квитки залежатимуть від відстані і становитимуть від 20 до 50 копійок".
1953 р.
*У листопаді 1953 року відкрили другий тролейбусний маршрут завдовжки 3,3 км — від площі Кропивницького, Городоцькою до рогу вулиці Окружної (Богданівка).
* На місці пустиря, якому загрожувала ерозія, урочисто відкрили типовий радянський Парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького.
1954 р.
*У березні 1954 року відкрили тролейбусний маршрут № 3 завдовжки 7 км, який продовжив другий маршрут до льотного поля. А за літо збудували лінію четвертого маршруту довжиною 8,8 км — від площі Міцкевича до промислової зони на Стрийській.
* На заводі кінескопів вперше в СРСР розпочали випуск електронно-променевих трубок.
1955 р.
* Навесні 1955 р. — новий аеровокзал, започаткувавши недільні прогулянкові польоти над містом на Ан-2. До того ж лише для пасажирів із дітьми. Тоді ж у Львові з’явилися і дитячі кафе "Снігуронька" та "Пінгвін", у яких можна було поласувати морозивом. Ціни були доступними, тож там завжди після уроків товклися дітлахи.
1956 р.
* На місці зруйнованої Ізби Скарбової звели будівлю механічного технікуму. Нині це економічний факультет Львівського університету.
* Влада своїм рішенням заборонила галас, крики, гру на музичних інструментах від 24:00 до 8:00. Міліція стягувала штраф і видавала квитанції на місці порушень: до 3 крб — за незначні порушення громадського порядку, до 100 крб — за серйозні. Могли покарати і примусовими роботами до місяця або в’язницею.
* У травні 1956 року на проспекті Шевченка відкрили перший у Львові парфумерний "магазин без продавця".
* 8 вересня 1956 року народився 400-тисячний житель Львова.
1957 р.
* Заклали парк на Левандівці.
*Улітку 1957 року від центру провели лінію до Нового Львова. Тролейбуси курсували з інтервалом 7—8 хвилин. До кінця десятиліття уже з-понад пів сотнею тролейбусів і сімома маршрутами Львову потрібне було нове тролейбусне депо на 100 місць.
* У жовтні 1957 р. заборонили заводські гудки підприємствам і тоді ж — звукові сигнали водіям машин та електротранспорту.
* У листопаді 1957 року на вулиці Чапаєва відкрився перший у Львові магазин дитячого харчування.
* У грудні 1957 р. вийшла в ефір перша телевізійна передача львівського телецентру. Оскільки одну з найбільших тоді у Європі телестудій ще не завершили, то пряму трансляцію вели з Оперного театру.
* Наприкінці 1957 року підприємство "Контакт" реорганізували в телевізорний завод.
1958 р.
* У січні 1958 року телевізорний завод випустив перші телевізори "Львів". У самих львів’ян телевізорів тоді було хіба що з десяток, за кожен сплачували щомісячний податок. Перші ефіри тривали дві–три години на день. Транслювали зазвичай концерти, кінофільми або пропагандистські бесіди.
* Улітку 1958 року відкрили озеро у Глинній Наварії.
* Встановлення в ЦУМі автомата "одеколонного". Кинувши 2 копійки в отвір великого блискучого автомата, отримував в обличчя порцію одеколону "Трійний".
1959 р.
*У січні 1959 року на вулиці Галицькій — перший спеціалізований магазин дитячих іграшок.
* «Іванна» – радянський антирелігійний художній фільм режисера Віктора Івченка, який вийшов на кіностудії ім. О. Довженка в 1959 році.
В об’єктив камери потрапили реальні вулиці та інтер’єри повоєнного Львова, завдяки чому цей фільм може слугувати свідченням не лише ідеологічних практик радянської влади, а й тогочасних міських просторів.
Стрічка спрямована проти греко-католицької церкви та митрополита Андрея Шептицького. У час, коли радянська пропаганда набирала обертів, «Іванна» була одним із найпопулярніших фільмів.
Побутують думки, що на початку 60-х років ХХ століття Папа Римський Іван XXIII наклав на фільм анафему (відлучення єретиків або непокаянних грішників від церкви з оголошенням довічного прокляття). Підтвердження цьому немає, однак певні події змушують вірити в те, що це правда. За короткий проміжок часу померло семеро осіб, причетних до проклятого фільму.
Зокрема, через кілька місяців після прем’єри на знімальному майданчику в полум’ї згоріла виконавиця головної ролі Інна Бурдученко, будучи вагітною. У фільмі її героїня зреклася Бога і зірвала із себе хрестик. Крім того, під тролейбусом загинув син художника-постановника фільму. За загадкових обставин померла дружина оператора комбінованих зйомок. Від невідомої хвороби відійшла у вічність донька автора сценарію. А в режисера стався інфаркт.
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Біля Оперного театру
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Біля Оперного театру
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Біля Оперного театру
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Реконструкція будинків і добудова фасадів.
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна).
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)
1950-і рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)
1950-і рр. Площа Ринок
1950-і рр. Площа Вокзальна (Двірцева)
Поч 1950-х рр. Вул. Калініна (Замарстинівська). Кінцева зупинка.
1950-і рр., вул. вул.Підвальна, реставрація куполу Домініканського костелу.
В
травні 1944 року радянська авіація вже долітала до Львова і мала
можливість бомбардувати стратегічні об'єкти. Разом з тим бомби хаотично
падали на місто. Одного дня запалювальна бомба потрапила у купол
домініканів. Склепіння купола витримало удар ,але зовнішня обшивка і
ліхтар увінчаний хрестом цілком вигоріли. Домініканці протягом року
змогли очистити дах від залишків згорілих конструкцій і законсервували
купол та ліхтар смолою і папою(рубероїдом). На тому ремонт припинився,
оскільки нова окупаційна влада виселила монахів ордену зі Львова у
Польщу. Лише через 10 років почались відновлювальні роботи.
1950-і рр. Вул. Коперніка 
1950-і рр.
1950-і рр. Вул. Підвальна
1950-і рр. Вул. Золота
1950-і рр. Вул. Шота Руставелі
1950-і рр. Вул. І.Франка х Стрийська
1950-і рр. Вул. Городоцька
1950-і рр. Площа без назви (тепер Вічева).
1950-і рр. Вул. Стефаника
1950-і рр. На розі Академічної і Гаврилюка (пр. Шевченка і вул.Фредра)
1950-і рр. Вул. Театральна
1950-і рр. Площа Ринок
1950-і рр. В Парку культури над вул. Воровського (Зарицьких)
1950 -і рр. Вул. Клепарівська, 35, в/ч 7480, старшина МВС
1950-і рр. Дитячий садок на вул. О. Матросова (вул. Кастелівка)
1950-і рр. Вул. Личаківська, капличка. № 125. Каплиця Матері Божої Личаківської. Початково фігура Матері Божої була встановлена при Глинянському тракті у XVII ст. личаківським авантюрником Лагодовським. За австрійських часів фігуру, що заважала рухові, перенесли убік від гостинця. 1850 р. личаківський круп'яр В. Порада накрив фігуру дахом, що стояв на чотирьох стовпах, а з часом каплицю розбудували та засклили. 28 серпня 1958 р. за наказом партійного керівництва Львова каплицю було зруйновано. Капличку військові розібрали і покрили бруківкою за одну ніч. Люди вранці встали й жодного сліду не залишилося від каплички.
1950-і рр. Новий єврейський цвинтар на вул. Пелехатого (Єрошенка тепер). Родина
біля могили. Можливо вони відновили зруйноване довоєнне похованя. На
передньому плані рештки зруйнованих нацистами могил.
Кінець 1950-их рр. Ремонт покрівлі костелу після війни. Реставратори відновлюють покрівлю купола і ліхтар на куполі.
1950-і рр. Фонтан на площі Міцкевича
1950-і рр. Площа Міцкевича
1950-і рр. Площа Міцкевича
1950-і рр. Площа Міцкевича
1950-і рр. Площа Міцкевича
1950-і рр. Площа Міцкевича
1950-і рр.. Скверик на перехресті вулиць Інститутської (тепер Свенцицького) і Франка.
1950-і рр., вул.Ватутіна (сучасна Князя Романа). У 1950-х рр. в цьому адмінбудинку був штаб військового округу. Грудень 1940—серпень 1941 року — вулиця Свердлова, на честь російського радянського політичного та державного діяча Якова Михайловича Свердлова. Серпень—листопад 1941 року — вулиця Баторія, повернена передвоєнна назва. листопад 1941—липень 1944 року — Вермахтштрасе.
Кінець 1950-их рр. Вул. Чапаєва
1950-і рр. Високий замок
1950-і рр. Костел монастиря Святої Марії Магдалени.
1950-і рр. Вхід у Парк культури зі сторони вул. Стрийської.
1950-і рр. Парк культури і відпочинку
1950-і рр., вул. Стрийська. Вхід в ЦПКіВ ім. Б.Хмельницького.
1950-і рр. Стрийський парк
1950-і рр. Стрийський парк
1950-і рр., вул. Міцкевича (вул. Листопадового Чину)
1950-і рр. Анатолій Кос-Анатольський на пр.Шевченка.
1950-і рр. Площа Івана Підкови
1950-і рр. Площа Івана Підкови
1950-і рр. Площа Галицька
1950-і рр. Площа Галицька
1950-і рр. Площа Галицька
1950-і рр. Площа Данила Галицького
1950-і рр. Площа Вокзальна (Двірцева)
1950-і рр. Вул. Стефаника, 11
1950-і рр. Збіг вулиць Сербської і Валової.
1950-і рр.
1950-і рр. Вид на Кастелівку і вул. Суворова (тепер Сахарова) з Вулецьких пагорбів.
1950-і рр. Внизу вул. Бойківська, вище будинок на вул. Куликівській.
1950-і рр., вул Чекістів 14 (вул. Глибока)
1950-і рр.
Середина 1950-х рр. Личаківський цвинтар. Меморіал львівських орлят.
1950-і рр. Вул. Пушкіна (Чупринки)
1950-і рр. Парк культури і відпочинку
1950-і рр. Верхня тераса Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького.
1950-і рр. Площа Ринок
1950-і рр. Площа Підкови
Кінець 1950-х рр., перехрестя Коперника і Стефаника.
1950 р.
1950 р.
1950 р. Напроти університету.
1950 р. Площа Міцкевича
1950 р. Площа М. Шашкевича
1950-і рр. Біля теперішнього пам'ятника С. Бандері
1950-і рр.
Жовтень 1950 р., дорога на Городок за містом.
Ходові випробування модернізованого автонавантажувача 4000 М. 
1951 р. На Вульці
1951 р., площа Д. Галицького.
1951 р., вул.Куйбишева (вул. І. Огієнка), позаду видніє вул. Миколи Леонтовича.
1951 р. Святковий день на вул. Судовій.
1951 р. Площа музейна. Законсервований купол та ліхтар Домініканів, що були пошкоджені при бомбардуваннях міста у 1944 році
1951 р. Перед Оперним театром
1951 р. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Ремонт фасаду оперного театру.
1951 р. Вул. Ніжинська.
1952 р. Курсанти відвідують Личаківський цвинтар.
1952 р.
30. Х. 1952 р., Проспект 1-го травня
2. 04.1952 р., пл. Возз'єднання (пл.Соборна)
7 листопада 1952 року. Пл. Данила Галицького.
1952 р. Летовище
1952 р. Випускниці 9-го кл. Львівської СШ №13 сфотографувались у приміщенні "Пасажу Головунівермагу" на пл. Міцкевича (колишня "Галерея Мар'яцька"). Більш відомомі пізніші назви такі , як "Дитячий світ", "Барвінок", "Роксолана", "Пасаж". Тепер там супермаркет "Арсен"
1952 р. Порохова вежа (кадр з документального фільму)
1953 р. Проспект 1-го травня (пр. Свободи).
1953 р.
Березень 1953 р. Музей Леніна. Народ у глибокій скорботі.
1953 р. Вул 1-го Травня (тепер проспект Свободи)
1953 р. Вул 1-го Травня (тепер проспект Свободи)
Травень 1953 р. Працівники м'ясокомбінату на зборах.
25.10.1954 р. Проводи на першому пероні.
1954 р.
1954 р., вул Чкалова (вул.Туган-Барановського)
21.03.1954 р. Слухачі школи піонервожатих на тематичній екскурсії "Історичними місцями Львова та шляхами Б.Хмельницького".
1954 р., вул. Пасічна, вид на місто з "Пагорба Слави"
1955 р. Стрийський парк.
1955 р. Стрийський парк. 
1955 р. Стрийський парк. 
1955 р. Стрийський парк.
1955 р. Стрийський парк.
1955 р. ЦПКіВ ім. Б. Хмельницького.
1955-1959 рр. Площа Міцкевича. Тролейбус
МТБ-82Д № 14 прибув до Львова в 1953 р. Тролейбус рухається по КМ із
пр. Шевченка, а лінія на вул. Стрийську введена в експлуатацію 7
листопада 1954 р.
1955 р. Торгівля на перехресті вул. Жовтневої і Костюшка
1955 р. Площа Вокзальна
1956 р. Високий замок 
1956 р. Площа Міцкевича
1956 р. Погляд з пр. 1-го травня (пр.Свободи) на вул.Жовтневу(вул. Дорошенка)
1956 р. Привокзальна. Рекламний похід гастролюючого цирку. 
1956 р. Біля Оперного
1956 р., вул. 17-го вересня, 12 (Січових стрільців). Столовая №9 , попередник кафе "Веселка", ресторану "Фестивальний", "Пузатої хати".
1956 р., вул. Городецька, позаду Російський драматичний театр Радянської армії.
1956/1957 рр. Хлопаки на Замковій горі.
Світлина
під назвою "Замкові схили подобаються хлопцям усіх поколінь" опублікована у польському тижневику "Świat" у номері 14 за 1957 р.,
Автор, польський фотограф Вєслав Пражух, на замовлення тижневика
відвідав Львів і зробив фоторепортаж "З фотоапаратом у Львові".
1956 р., парк ім. І. Франка, центральна алея.
1956 р., парк ім. І. Франка, центральна алея.
1957 р., парк ім. І. Франка, центральна алея.
1957 р. Проспект Шевченка
1957 р. Світлина з часопису "Świat".
1957 р. Площа І. Підкови
1957 р. Афіші кінотеатру "Україна", пр. Т. Шевченка.
1957 р.
1957 р. Проспект Леніна. Іноземці (мадяри) проїздом в Кисловодськ.
1957 р. Вул.Стрийська, стадіон Динамо.
1957 р. Один з перших автобусів ЛАЗ-695. Дослідний зразок туристичного класу.
1957 р., пл. 300-річчя Возз'єднання (тепер пл. Я. Осмомисла)
(кадр з пропагандистського фільму)
1958 р. Площа І. Підкови
1958 р., вул. Шевченка.
2 квітня 1958 року. Стрийський парк.
1958 р. Пр. 1 травня (пр. Свободи) (до 1959 проспект 1-го Травня, потім - Леніна.). В середині 1970-их усі ці металеві стовпчики й ковані прути обрамлення, які там були ще з австрійських часів, понищили...
1958 р. Делегація з Кривого Рога
1958 р., вул. Щербакова (Грушевського тепер)
1958 р. Волейбольний майданчик с.т. "Спартак" на вул. Черняховського (тепер Мельника). 
1958 року. Новий Львів, вул. Угорська, 14; прохідна Львівського велозаводу.
Історія
Львівського мотозаводу починалась на території підприємства Lwowski
zakład "Metal", який до Другої світової спеціалізувався на виробництві
металовиробів та простої сільгосптехніки, возів, автопричепів. Деякий
час, після війни, завод продовжував випуск подібної продукції, а потім
на завод завезли обладнання з велосипедних заводів Німеччини. Так і
почався випуск велотехніки за німецькими зразками. В 1959 році
виробництво велотехніки перенесли на вул. Городоцьку. А за цією адресою
почав працювати "Механічний завод" під поштовою скринькою № 24, де
випускали прилади для військових потреб. В 1968 році п/с № 24 було
перейменовано на Завод електровакуумних приладів. Остання назва заводу
-"Полярон".
1958 р., вул. Краківська, дитячий майданчик.
1959 р.
1959 р.
1959 р. Біля костелу Марії Сніжної.
1959 р. Площа Ринок
1959 р. Площа Ринок
Ялинка і Дід Мороз
.jpg)
.jpg)
.jpg)
1955 р. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)
1956 р. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)
1950-1955 рр. Вул. 1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)
* Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009).
* Фотографії Старого Львова
*FB Музей історії фотографії у Львові
*FB Львів стародавній - фото, відео та історії
*FB Ретро-Львів
Немає коментарів:
Дописати коментар