Одна з найперших у Львові цукерень відкрилася у 1825 році у наскрізному проході між кам'яницею Коритовського (у 1800-х роках — власність Доменіко Андреоллі), що на площі Ринок, 29 та будинком на вулиці Театральній, 12 — це була цукерня швейцарця Домініко Андреоллі.
Цукерня або кондитерська (нім. konditorei, фр. confiserie, пол. cukiernia) — заклад громадського харчування з обслуговуванням офіціантами або крамниця, що пропонує асортимент випічки та десертів, а також фруктові коктейлі, гарячі напої (кава, чай, какао тощо) та сніданки. У таких закладах найчастіше кондитерський цех поєднують з пекарнею або кав'ярнею з морозивом.
Чи не найбільшу популярність мала цукерня, яку Людвіг Залевський відкрив на Академічній, 22, у 1903 році. Будинок № 22 збудований 1852 року за проєктом Вільгельма Шмідта. За радянських часів тут було кафе «Снігуронька». В цьому кафе у 1980-х роках працювали дві сестри близнючки з Винник, дуже красиві дівчатка, завжди приємно було зайти на морозиво.
У 1960-х - 1980-х роках кафе «Снігуронька» (часто згадується як «Снігурочка») було популярним дитячим закладом у самому центрі Львова. Це був класичний «морозиво-бар», куди львів'яни приходили цілими родинами. Найпопулярнішим десертом було морозиво, яке подавали у металевих креманках-«лодочках». Порції були великі, що не могло відвідувачів не тішити. Було дві великі кульки – одну поливали варенням, а іншу – шоколадом. Там морозиво було дорожче, а заклад вважався найкрутішим. Порція льодів коштувала 89 копійок.
Окрім морозива (з шоколадною посипкою, варенням чи горіхами), тут подавали молочні коктейлі, збиті вершки та кондитерські вироби
Ім’я Залевського було візитівкою Львова, його називали “шоколадним королем”. І недарма, адже смаколики з цукерні щодня відправляли до Варшави, Парижа та Відня.
Мєчислав Орлович у своєму путівнику 1925 року локалізує цукерню Залевського під номером 22 на вулиці Академічній. Перебрав Людвіг Залевський магазин у будинку № 10 вже 1930 року.
Кам'яницю № 10 на вулиці Академічній будували за проєктом архітектора Яна Шульца у два етапи. Спочатку, 1887 року, була збудована в глибині подвір'я лазня з басейном - «Купальний заклад Святої Анни». За радянських часів тут була Баня № 2, а у невеликому басейні хлопці з проспекту Шевченка та довколишніх вулиць училися плавати. Тепер тут «Ґранд-клуб "Софія».
У 1892-1894 роках був збудований величний будинок з двома вежами, що виходив фронтом на вулицю Академічну. В оздобленні кам'яниці брав участь відомий скульптор Петро Віталіс Гарасимович, що з 1901 року був викладачем художньо-промислової школи.
Кам'яниця належала спочатку видавцеві Александрові Мільському, а потім відомому адвокатові Володимиру Туцькому, котрий займав для свого помешкання увесь другий поверх і любив у теплі вечори грати з приятелями в карти на балконі.
А що було на партері (першому поверсі) кам'яниці № 10?
«Партерове, дуже велике приміщення мало різне призначення. Спочатку там розміщувався «Крайовий базар» з народними виробами, потім банк, який щодня вивішував біржові курси. Під ним збирались люди, що слідкували за курсами валют. Серед них переважали особи в чорних халатах з ярмулками на голові. Останніми часами опанував це зручне й елегантне приміщення власник найбільшої львівської цукерні Людвіг Залевський, який ту провадив продаж своїх чудових виробів, які щодня перевозили літаками до власної філії у Варшаві на вулиці Новий Світ, 57... Властива цукерня Залевського міститься на дальшому відтинку парної сторони вулиці Академічної під номером 22», - пише у своїх спогадах про Львів 1930-х років Гелена Ольшевська-Пазужина.
У цукерні Залевського пили каву та куштували солодощі Іван Франко, Михайло Грушевський, Юзеф Пілсудський.
«…Мене найбільше вабила цукерня Залевського на вулиці Академічній. Відтоді, по правді, ніде у світі не бачив цукерничих вітрин, оздоблених із таким розмахом. Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації, що були тлом для вражаючих скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь великі натуралісти, рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії, а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали дивовижі, застиглі в мигдалевій масі та чоколяді. Цукрові Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів ринули лавини смаколиків. На глазурованих полумисках спочивали шинки й риби в галяреті, теж марципанові і з кремовою начинкою. Навіть скибки цитрини, що просвічували крізь галяретку, були витвором цукерничого різьбярства. Пам’ятаю стада рожевих свинок із чоколядовими оченятами, найрізноманітніші фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь печери й скелі. Складалося враження, що Залевський подужає відтворити в цукрі та чоколяді цілий Космос, оздобивши сонце лущеним мигдалем, а зірки – лискучою глазур’ю» (Станіслав Лем, «Високий Замок»).
У 30-х роках в цукерні була рухома різдвяна вітрина пана Zaliewskiego. Ця вітрина завжди була «обліплена» дітьми.
Закрився бізнес “шоколадного короля” у 1939 році. За радянських часів у будинку була кондитерська крамниця (від 60-х років ХХ ст. – “Світоч”). 1972 року у підвалі “Світоча” відкрили бар “Шоколадний”. Зараз там “Пузата хата”, а тоді то був престижний заклад, куди годилося запросити на побачення даму.
У “Шоколадці” можна було побачити і відомих спортсменів, і високих чинів міліції або прокуратури, і контрабандистів (хоча останніх більше було у “Вежі” в Стрийському парку”). Це було місце паломництва богеми, центрових дівчат і фарцовщиків, вечорами там грали добрий джаз.
Гонорова «Шоколадка» (Львів, якого більше немає: історії від Романа Онишкевича. 2018 р.): «Що стосується інших напоїв, то культовий заклад був там, де зараз «Пузата хата», у підвалі. Він називався «Шоколадка». Це був дуже культовий заклад – там збиралися дуже наворочені люди. Я вже це застав не дуже сильно. Але це вважався одним з престижних барів. Туди було гонорово з дівчиною прийти. Це один із небагатьох закладів у центрі, де подавали справжній гарячий шоколад, а не щось з пакетиків. Навіть нині мало де справжній шоколад можна скуштувати. А ще там можна було взяти справжній львівський лікер, геть не такий, як теперішній. Він був густий, смачний – кавовий або шоколадний».
Тепер у приміщенні колишньої цукерні, яка манила львівську богему, – ресторан швидкого харчування.
ДЖЕРЕЛА:
* Ігор Мельник. Ще раз про вулицю Академічну. 2007 р.
“Шоколадний король” Львова, львівські цукерні та ресторани. Фотографії старого Львова. 2014 р.
1933 р. Цукерня Людвіга Залевського
Немає коментарів:
Дописати коментар