Матеус Зойтер (George Matthäus Seutter; 1678–1757), видатний німецький видавець і географ, народився в Аугсбурзі, там і проживав. М. Зойтер, виховуючись у відомій сім’ї художників та граверів, отримав початкові знання у свого батька Матеуса Зойтера, а продовжив навчатися мистецтву гравіювання карт у Нюрнберґу, спочатку у Д. Функа, а потім (після 1697 р.) у Й. Б. Гоманна. Після повернення до рідного міста Аугсбурга він спочатку працював у видавництві Єремії Вольфа (1663–1724).
Поряд з успішним нюрнберзьким видавництвом Гоманна досить відомим було картографічне видавництво Матеуса Зойтера в Ауґсбурґу. Загалом, до 1757 р. у майстерні М. Зойтера було вигравіровано і надруковано бл. 500 карт.
Матеус Зойтер працювавши разом з Гоманном, перейнявши досвід створив свій власний успішний картографічний бізнес. Видавництво, яке заснував М. Зойтер 1707 р., спеціалізувалося на друкуванні карт, планів, атласів різних розмірів та виготовленні глобусів.
Попри те, що карти часто були копіями гоманнівських та голландських карт, вони мали великий попит завдяки нововведенням. За короткий час він зумів випередити своїх попередників і конкурентів у гравюрі карт, Йоганна Штрідбека I та його сина Йоганна Штрідбека II (Johann Stridbeck; 1665–1714), а також Джера Вольфа, особливо з погляду багатства та різноманітності картографічного видання, розширення торгівлі картами, якій сприяли воєнні часи. Атласи М. Зойтера видавалися з покажчиком географічних назв, а карти були розділені на квадрати з літерними позначками
Разом зі своїм учнем гравером та видавцем Тобіасом Конрадом Лоттером (Tobias Conrad Lotter; 1717–1777) опублікували в 1728 р. «Atlas novus sive tabulae geographicae totius orbis» (ATLAS NOVAS INDICIBUS INSTRUCTUS). Атлас неодноразово перевидавався у 1730 р., 1735, 1742 р., 1744 р. і т. д. Мапи М. Зойтера є найкращими зразками «золотого століття» німецької картографії.
В 1731/32 рр. імператор Карл VI присвоїв йому титул Імператорського географа (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus). В 1716 р. цей титул Карл VI присвоїв Й. Гоманну.
Видавництво М. Зойтера успадковував (1756) Тобіас Конрад Лоттер, який одружився з дочкою картографа. Після смерті Зойтера (1757) Лоттер разом з Альбрехтом Карлом Зойтером (1722–1762) (сином видавця) успадкував його підприємство та незабаром отримав повний контроль над ним. На старих картах Зойтера з'явилося ім'я Лоттера. Він перевидав в другій половині XVIII ст. багато карт Зойтера, замінивши ім'я першого видавця на своє. Лоттер видавав атласи й різноманітні листові мапи. Після смерті його справу продовжив син Маттіас Альбрехт Лоттер (1741–1810), який відновив та видав велику частину батькових мап.
Атласи Матеуса Зойтера (https://www.vintage-maps.com/en/seutter-george-matthaus-20)
*Atlas Compendiosus oder Die ganze Welt in den nothwendigsten Geographischen Charten, 1720. Перелік 20 карт виглядає наступним чином: Welt, Europa, Asia, Africa, America, Hispania, Gallia, Magna Britania, XVII Provincia, Helvetia, Italia, Germania, Dania, Scandinvia, Polonia, Danubius cum Graecia, Moscovie Super, Moscovia Infer, Terra Sancta;
* Atlas compendiosus scholasticus (без дати), з 26 картами;
*Atlas Geographicus oder Accurate Vorstellung der Ganzen Welt, 1725 з 46 картами;
*Atlas Novus Indicubus Instructus, 1728 (перевидавався багато разів) з 25 картами, близько 1735 р. з 50 картами;
*Atlas Novus sive Tabulae Geographicae Totius Orbis Faciem, Partes, Imperia, Regna et Provincias Exhibentes Exactissima Cura Juxta Recentissimas Observation Aeri Incisae et Venum Expositae a Matthaeo Seutter Chalcogr. Augustae Vindelicorum, 1730 (52 карти), 1741, 1750 [https://archive.org/details/dr_covers-to-atlas-novus-sive-tabulae-geographicae-totius-orbis-faciem-part-12041001];
*Grosser Atlas, 1734;
*ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, 1742;
*Atlas Minor, 1744.
"ATLAS NOVAS INDICIBUS INSTRUCTUS"
1730 р. Карта “Imperii Moscovitici...” (Московська імперія...). Правобережна та Лівобережна Україна – Ucrania Regio Cossaccorum (Україна Земля Козацька). Слобожанщина - Dikia Pole (Дике Поле), у межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Cosacі Zaporovienses). На північ від Азовського моря - Козаки Донські.
1730 р. - 1742 р. Карта «NOVA МАРРА GEOGRAPHICA MARIS ASSOVIENSIS VEL DE ZABACHE ET PALUDIS M/EOTIDIS, ACCURATE TERIINCI/A ET IN LUCE EDITA PER M ATH/EUM SEUTTER, S. С. M. GEOGR.» (Нова географічна карта Азовського, або ж Забашського, моря та Меотійського болота, старанно вигравіювана на міді й видана Матеусом Зойтером, географом священної цісарської величності [1742 р.], Ауґсбурґ). Описана карта друкувалася у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».
Загалом карта є дуже схематичною, безумовно створеною для потреб ринку в період російсько-турецької війни 1735-1739 рр. В її основу лягли карти тієї ж території, які М. Зойтер створював на основі картографічних праць Академії наук Росії, зокрема Чорного моря (Nova тарра Maris Nigri...), Європейської Татарії (Nova et Accurata Tartarix Europaei...), театру війни (Teatrum belli russorum victoriis illustratum...).
Єдиною важливою деталлю є показ позначок глибин та якірних стоянок вздовж північного узбережжя Азовського моря та у Керченській протоці, позначення яких М. Зойтер, правдоподібно, запозичив з досліджень російського гідрографа Крістіана Отта, який 1699 р. здійснив експедицію вздовж узбережжя Чорного та Азовського морів, що займалася промірами глибин.
Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора. Заголовок у прямокутному картуші, прикрашеному зображенням побутових сцен з козаками і турками, у правому нижньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначено градуси, а також на карту нанесено картографічну сітку. Під картушем із заголовком — дві шкали лінійного масштабу. Під шкалами лінійного масштабу — привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partibus Rheni, Svevix, et Juris Franconici.
Українські історико-географічні землі представлені південно-східною частиною Малої Татарії (Tartaria Minor) - Ногайською Татарією (Tartaria Nagaiensis) та східною частиною Кримського півострова (Crimea) у складі Кримського ханства.
На карі зображене Азовське море (Mare Azoviense, Palus Mxotides hodie Mare Zabache) з прилеглими територіями та північне узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus hodieMare Nigrum ou Mer Noire). У західній частині Азовського моря підписана затока Сиваш, названа Гнилим морем (Stagnans Mare).
Уздовж узбережжя Азовського моря позначені лише великі міста: Азов (Azof vel Azak), Таганрог (Taganni Rok die Statt der H. Drei/faltigkeif), Тамань (Taman), Перекоп (Perecop). Значно густіша мережа населених пунктів на Кримському півострові: Керч (Kirtz), Бахчисарай (Bakzifarai), Султансарай (Sultanfarai), Кафа (Kaffa) та ін.
Гідрографічна мережа представлена багатьма лиманами, малими річками, які впадають в Азовське море. На північному узбережжі Азовського моря, в межиріччі річок Молочної (Molosobna Fl.) та Берди (Berda Fl.), зображене соляне озеро (Locus in Mari ftante in quo Sal reperitur). У Криму показані річки Булганак (Bolgana Fl.), Індол (Endel Fl.), Боянак (Bojanak Fl.) та у південно-східній частині півострова річка Geroekefu (не ідентифікована).
Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті зображені кордони Московії (Moscovix Pars) та Османської імперії (Turds Tributaria) імперій, межі земель Донських козаків (Territorium Cosacorum Donnensium) та Кубані (Коеbanse Tarters).
Художніми малюнками зображені гірські хребти, лісові масиви, шляхи сполучення, міста-фортеці та порти. Вздовж північно-східного узбережжя Азовського моря та в Керченській протоці.
1730 р. – 1740 р. (перший варіант). 1742 р. (другий варіант). Карта “Nova et Accurata Tartariae Europae seu Minoris et in specie Crimeae” (Нова й старанно виготовлена географічна карта Єропейської, або Малої, Татарії і особливо Криму з усіма прилеглими провінціями навколо Понту Евксинського й Меотійського озера руками й коштом Матеуса Зойтера, географа священної цісарської і католицької королівської величності. Ауґсбург). Перший варіант карти входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».
Карта є прикладом розквіту картографування земель України, що припав на період тривалих російсько-турецьких воєн.
Карта охоплює територію від Полтави (Pultava) на півночі до півострова Мала Азія на півдні, від Сучави (Czosawa) на заході до східного узбережжя Чорного моря на сході.
Українські землі представлені південною частиною Брацлавського (Palatinatus Braclaviensis) та Київського (Palatinatus Kioviensis) воєводств, Буджацькою ордою (Tartari Buziacensis) у межах Бессарабії (Bessarabia). Як окремі адміністративно-територіальні одиниці виділені Очаківська Татарія (Tartaria Oczacovienses) та Мала, або Перекопська Татарія з позначенням Ногайської Татарії (Tartaria Nagaiensis).
Землі Брацлавського і Київського воєводств по обидва береги Дніпра названі Україною Козацькою (Ucrania five Cosacorum Tractus). На сході від Полтави позначена межа між землями Запорізького козацтва та Донського козацтва (Territorium Cosacorum Donensis Pars).
У межиріччі Південного Бугу (Bog Fl.) і Дніпра (Nieper) позначені місця Нової (Novaja Setsch) та Старої (Sapo rowifche Seize) Січей. Землі між Інгульцем (Ingulet Mali/ Fl.) і Дніпром названі Диким полем (Dzike Polie sive Carnpi Deferti et Inhabitati).
Гідрографічна мережа представлена басейнами Дністра (Niester Fl.), Дніпра, Південного Бугу, Дону та їхніми притоками. Позначені також річки, які безпосередньо впадають у Чорне (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum, Cara Denghiz Turcis, Zomo More Ruffis, Czamo Morse Polonis, Mauro Thalassa Grsecis, das Schwatze Meer) та Азовське (Palus Мгеоtides Hodie Mer de Zabache Gall, Mare della Tana Italis, Limen More Ruffis, Gnilen Morze Polonis) моря. Назви більшості річок підписані [Вавричин М., 2009].
Пунктирними лініями з кольоровими кантами зображені державні кордони та межі земель. Карта відображає спірні території під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр.: це землі Малої, або Перекопської Татарії та півострова Крим.
На карту нанесена велика кількість населених пунктів, зокрема на шляхах руху армій. Для позначення значущості Полтавської битви окремим умовним позначенням виділене місто Полтава.
На карті позначені місця розташування військових корпусів та шляхи пересування армій. Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма (Isum). Зображена також лінія укріплень біля Дніпровського лиману, що проходить від Дніпра на південь до Колончака. На карті всі фортеці підписані, наприклад, Донецька (Kr. Donetskaja), Троєцька (Kr. Trojetkaja), Базова (Kr. Bazowaja), Нова (Kr. Nowaja) та ін.
Карта Європейської Татарії створена М. Зойтером на основі кількох картографічних джерел, зокрема «Charte der Kriegsoperationen am Donn und Dnieper» (1736) Ж. H. Деліля (J. N. Delisle), підготовленої для першого атласу Росії «Atlas Russicus» (1745). Багато запозичень автор перейняв з карти «Theatrum Belli Ann.» (1737), створеної за матеріалами капітана Карла фон Фрауендорфа (Carl von Frauendorff) та інших карт Академії наук Росії, які ілюстрували російсько- турецьку війну 1735-1739 рр. [Вавричин М., 2009].
Загалом карта повторює карту театру воєнних дій (Teatrum belli russorum victoriis illustratum), яку Зойтер створив для ілюстрації російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Проте, прослідковуються певні зміни, зокрема наближене до бопланівського зображення русла Дніпра, реальніші обриси Кримського півострова, хоча немає густої мережі населених пунктів у його північно-західній частині. Однак, з’являється помилка у зображенні обрисів Азовського моря [Вавричин М., 2009].
1730 р. - 1742 р. Перше видання карти 1730 р. Перше видання карти 1730 р. Карта неоднразово перевидавалася: 1740, 1742 і т. д
Карта «TABULA SYNOPTICA TOTIUS FLUMINIS DANUBIIA FONTIBUS USQUE AD OSTIA, IN QUA OMNES REGIONES, QUAS PERFLUIT ET AMNES, QUOS RECIPIT, IMPRIMIS INTEGRUM HUNGARIÆ REGNUM, PRINCIPAT. TRANSILVANIÆ, MOLDAVIÆ, WALACHIÆ, ARCHIDUCATUS AUSTRIA, REGNA ET DUCAT. STYRIÆ, CARINTHIÆ, CARNIOLÆ, CROATIÆ, DALMATIÆ, SCLAVONIÆ, BOSNIÆ, BESSARABIÆ, BULGARIÆ, ROMANIÆ, CUM MAGNA PARTE TURCIÆ, ET TARTARIÆ. NEC NON MARE ADRIATICUM ET PONTUS EUXINUS OCULIS SISTUNTUR, JUXTA RECENT ISSIMAS OBSERVATIONES ET DESCRIPTIONES DELINEATA ET ÆRIINCISA CURA ETSUMPTIBUS MATHÆISEUTTERI, S. CÆS. ET REG. CATHOL. MAJ. GEOGR. ET CHALC. AUGUSTÆ VINDEL» (Стисла карта усієї течії Дунаю від витоків до тирла, на якій зображено всі краї, через які він протікає, що включає, зокрема, усе Угорське королівство, князівства Трансільванію, Молдавію, Валахію, архикнязівство Австрію, королівства і князівства Штірію, Карінтію, Карніолу, Хорватію, Далматію, Словенію, Боснію, Бессарабію, Болгарію, Румунію, з великою частиною Туреччини і Татарії, а також загальний огляд Адріатичного моря й Понту Евксинського, за найточнішими спостереженнями й описами накреслена й видана стараннями й коштом Матеуса Зойтера, географа і гравера його священної цісарської і королівської католицької величності. Аугсбурґ).
Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр.
Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».
Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.
Карта представляє країни, розташовані в басейні Дунаю, і охоплює територію від Львова (Luwow Lemerg) та гирла Дону (Don), що впадає в Азовське море (Palus Mzotides Hodie Mer de Zabache Gall. Mare della Tana Italis Limen More Ruffis Gnilen Morze Polonis) на півночі до Салонік (Salonichi) та південного узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum Cara Denghiz Turcis Zomo More Ruffis Czamo Morse Polonis Mauro Thalassa Grzcis das Schwartze Meer) на півдні, від витоків Дунаю (Surse de Danube) біля м. Донауешінґен (Eschingen, Німеччина) на заході до східного узбережжя Чорного моря на сході.
Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті позначені державні кордони країн, через які протікає Дунай. Художніми малюнками зображені гори, лісові масиви, центри земель та воєводств, великі торгові центри.
Українські історико-географічні землі, на той час у складі Польщі, представлені Червоною Руссю (Russie Rubra), Поділлям (Podolia Pars), що охоплює Теребовлянську (Trebula), Кам’янецьку (Катіепіес) та Брацлавську (Вгасlaw) землі.
Землі від Брацлава на схід аж до Дніпра (Dnieper Fl.) названі Україною, або Країною Козаків (Ucrania five Cosacorum Tractus). У Придніпров’ї виділена Бессарабія (Bessarabie) з позначенням земель Буджацької орди (Tartari Budziacensis) та Білгородського Санджака (Sangiacat Bialogrodensis) у складі Османської імперії. На північному узбережжі Чорного та Азовського морів — Мала, Перекопська, або Ногайська, Татарія (Tartariz Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) та Кримський півострів (Crimea Chersonesus Taurica) у складі Кримського ханства. Закарпаття з містами Ужгород (Vngvar) та Мукачеве (Monkatz) - в межах Угорщини, а землі Буковини — у складі Молдавії.
Гідрографічна мережа представлена нижніми течіями Дніпра (Dnieper Fl.), Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.)’, Західного Бугу (Bug Riv.), Пруту (Pruth Rtv.), Черемоша (Czeremocze Riv.) з їхніми притоками. На відтинку Дніпра від Кизикермена (Kifikermen) до гирла позначені численні острови. На Правобережжі позначене місце Запорізької Січі (Saporowifche Setze), на Лівобережжі, в околицях Чорної Долини (Czamaja Dolina), показана утворена після 1709 р. Нова Січ (Novaja Setsch).
На карті густа мережа населених пунктів, найдетальніше зображені центральна та західна частини Криму. Населені пункти та назви окремих річок, зокрема на Кримському півострові, вздовж русла Дону, в гирлі Дніпра подані у російському, татарському та турецькому звучанні. Виділені міста- фортеці Брацлав (Braclaw), Бендери (Tegin als Tegina olim Bender), Очаків (Oczakow als Dziarcrimenda), Кизикермен (Kifikermen), Перекоп (Perecop).
Біля Немирова (Nemirow) — примітка про конгрес послів 1737 р. (Legatorum Соngreffus А. 1737), після якого Австрія вступила у війну проти Туреччини.
Біля Азова — напис про захоплення міста 1696 та 1736 рр. російськими, а 1722 р. — турецькими військами (Asoff а Ruffis expegnata А. 1696, Turcis reddica А. 1722 a Ruffis iterum capta A. 1736). Taманський півострів (зображений як острів) названий фортецею (Nawa Krepoft Taman, Tamerof).
Карта Дунаю М. Зойтера створена на основі карт цієї території, укладених багатьма авторами упродовж ста років. Для зображення придунайських країн М. Зойтер використав карту Н. Сансона I (N. Sanson I) Les Cours du Danvbe (1693), яка в свою чергу була створена на основі праць угорського географа, картографа та відомого гуманіста XVI ст. Яноша Самбука (Jan Sambucus), зокрема його карти Угорщини (1571) та раніше виданих картах Лазаря (Lazar) (1528) і Волфганґа Лаціо (Wolfgang Lazius) (1556), які входили до атласів Абрагама Ортелія (Abraham Ortelius).
При зображенні Причорномор’я та Кримського півострова М. Зойтер використав свої карти, опрацьовані для ілюстрації російсько-турецької війни.
З історії.
За даними Ярослава Дашкевича кількість відомих карт України ХІV–ХVІ ст., враховуючи варіанти, досить значна. їх не менше 220 (біля 120 морських, решта – модерні) [Дашкевич Я. Р. Україна на картах ХІV – ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження].
На більшості географічних карт XIV—XVI ст. українське Наддніпров’я позначається як Sarmatia, Ruthenia, Russia, Cumania, Commania та ін.
Документи XV—XVI ст. кажуть про «Україну подільську», «Україну брацлавську», «Україну київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 р. називає Поділля «Ukraina Podolska». З розвитком Козаччини в XVI ст. назва Україна стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини — Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системі Речі Посполитої було розташоване воєводство Київське. У такому значенні термін Україна вживається в писаннях київського католицького єпископа Й. Верещинського (кін. XVI ст.) та ін.
На європейських мапах назва «Україна» не завжди була (філологічно) однакова. На картах латинською мовою писалося Ucrainа або Ukraina, але були і форми написання, як Ucrainia чи Ukrainia. Форма написання Ukrania залишилася й досі в деяких європейських мовах (іспанська, португальська, фламандська). В інших мовах «націоналізовано» закінчення відповідно до мовних звичок, так французькою L’Ucraine (у вимові «Люкрен»); в англійській – Ukraine (інколи Ucraine – у вимові «Юкрейне»); в німецькій подвійна форма: давніша Ukraina, новіша – Ukraine, Ukrajina).
На картах назви «Ukraine» (Україна) та «Cosaques» (Козаки) появляються одночасно. Перша відома карта з такими написами відноситься до 1572 р.
В Арх. Фр. Міністерства Зак. Справ зберігається карта України, зроблена в 1572 році з наказу короля Карла IX для його брата Генриха, кн. Анжуйського. На сій карті територія по обидва боки Дніпра має надпис: «Ukraine» (Україна), захоплюючи і нинішню Харківщину, яка колись звалася Слобідською Україною. Та частина, де нині Кременчук, Єлисаветград, Катеринослав, і нижче має надпис: «Cosaques» (Козаки). З сию картою, по давности вжитку географами назви «Україна», конкурує карта Мотіеля. В Націон. Бібліотеці (Париж) в паперах французького купця Мотіеля є географчіна карта басейну Чорного Моря, зроблена невідомим автором. Мотіель їздив з Франції суходолом в Туреччину через Україну. Виїхав він з дому в 1580 році, а вернувся в 1582 р., пробувши в подорожі 2 роки з лишком. Ясно, що карту, якою він користався в тій подорожі, було зроблено раніше 1580 року. На сій карті територія по обидва боки Дніпра має на собі надпис: «Uckrania» (Україна). На тій території показані міста Овруч, Житомир, Київ, Каменець-Под., Полтава, Чигрин [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
Цікава неточність. На жаль, в книзі Сергія Шелухіна інформація про карту (1580 р.) невірна. Автор карти, що опублікована С. Шелухіним - Обрі де ла Моттре (Aubry de la Mottraye; 1674?-1743) – француз-гугенот, агент шведського короля Карла ХІІ, який подорожував північними околицями Османської імперії та її васалів у часи, коли Карл сидів у Бендерах після Полтави.
Рік першого (англійського) видання цієї карти 1724. У 1724 році ла Моттре англійською мовою видав в Лондоні два томи своїх «Подорожей Європою, Азією та частиною Африки». Третій том він видав дев'ять років. Через 3 роки книга була перевидана в Гаазі з доповненнями (французькою), що містять опис подорожі до Криму і на Північний Кавказ. Біографи характеризують його як «правдивого оповідача, але дуже поверхового спостерігача.
Отже, при друку використали помилкову карту 1724 року, а не карту видання 1580 року.
Максим Майоров (2019 р.) так пояснює цей картографічний казус: «Про француза Мотіеля та його подорожі – жодних незалежних (від Шелухина) джерел. «Карта Мотіеля» також вибивалася зі стилістики відомих картографічних видань кінця ХVI століття...
Ім’я Ла Мотре можна прочитати на правій (східній) частині аркушу карти, яка не потрапила в книгу Шелухина. Можливо, не потрапила навмисно, хоча й виключати того, що A. De la Motraye помилково прочитано як Motiel – не стану».
В першій половині XVII ст. назва «Україна», починаючи з Карти Радзивілла (1613 р.), міститься: 1631 р. (Віллем Янсзон Блау); 1638 р., 1650 р. (Маттеус Меріан старший); 1638 та 1639 р. (рукописні карти Боплана); 1640 р. (Ян Віллем Блау та Корнеліус Віллем Блау); 1641 р. (Нікола Сансон); з 1648 р. – друкованих картах Гійома Боплана та в інших картографів.
Назва окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи «окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння. Московська «окраїна» не має жодного відношення до України.
Після впровадження Г. Бопланом (1635 р.) назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців. Карти України Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву «Україна» вперше вжито для всієї української території «від Московії до Трансільванії». Починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XVIII ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.
В тій же Націон. Бібліотеці (Париж. – А. Б.) зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року, перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році. Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне (французький географ та картограф Нікола Сансон. – А. Б.), а другої Корнетті. На обох картах територія України має на собі надпис: «Ukraina o Paese de Cosacchi» (Україна або Земля Козаків). Ся територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям, Галичиною. Назви Русі або Россії — немає. Московію названо Московією [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
Нікола Сансон є першим європейським картографом, який на карті 1641 р. ототожнив Україну з Козаками Vcraіna o Paese de Cosacchі (Україна або Країна Козаків). А Гійом Сансон (син Ніколи Сансона) вже на карті 1672 р. «Les Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques» (Землі Корони Польської, розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і Поділля входять в Україну або в Країну Козаків) позначив на картуші (назві мапи) Україну саме як «Країна (земля) Козаків».
На карті 1684 р. італійського географа й картографа Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643-1695) Середня Наддніпрянщина вже показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких), а на схід від неї вказана «Україна або Країна Козаків Донських, залежних від Московії» (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). А у Йоганна Баптиста Гоманна карта 1712 р. вже називається "Україна або Козацька Земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії" (Ukrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis).
В першій половині 1700-х рр. на картах появляється термін «Cosaci Bialagorodski» (Козаки Бєлгородські), а в другій половині - терміни «Kozaci Slobodsczy» (Козаки Слобідські) та «Human Cosaks» (Уманські Козаки). У 1820-х рр. на картах появляється термін «Czernomorische Kosaken» (Чорноморські Козаки). На картах 17-19 ст. позначено й інших козаків - «Козаки Тартарські» (KASAKI TARTARI - з 1620-х рр.) і «Козаки Донські» (Cosaques Donski - з 1680-х рр.) які не мають прямого відношення до УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ.
Широкого застосування ототожнення Червоної Русі з Україною набуло в першій половині XVIII ст. Це прослідковується на картах Абрахама Алларда (1710), Тобіаса Йоганна Маєра (1750) та ін.
Одна із перших карт де Україна ототожнюється з Червоною Руссю - «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» та видав її під назвою "Regni Poloniæ, Magni Ducatus Lithuaniae...,» (Польща, Велике князівство Литовське...) 1670 р. Карел Аллард.
На європейських картах XVII-XIX ст. містяться написи: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Країна Козаків), Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Вкраїна, або Країна Козаків), D'Ukraine ou Pays Des Cosaques (Україна, або Країна Козаків), Ukrajna o Paese de Cosacchj (Україна, або Країна Козаків), Vcriania o Paese de Cosacchj (Вкраїна, або Країна Козаків), Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії), UKRAYNE COSACKISCHE LANDER (Україна козацька земля), Ucrania Cosaccorum (Україна Козацька), Ukraine ou Cosaquie (Україна, або Козаки), Pays des Cosaqyes (Країна (земля) Козаків), Pays des Cosaqyes Ukraine (Країна (земля) Козаків Україна), Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski (Дике Поле, або Земля Запорозьких Козаків), Terr. Cosaccorum zaporoviensium (Земля Козаків запорозьких), Territ Cosaccorum Zaporoviensium (Земля Козаків Запорозьких), Cosaques Zaporiski (Козаки Запорозькі), Cosaques Сzaporowski (Козаки Запорозькі), Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі), Cosaques Saporowi (Козаки Запорозькі), Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки), Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки), Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські), Cosakes de Saporoski (Козаки Запорозькі), Kosaken Ukrainiichen (Козаки Українські), Kosaken Tshernomoricen (Козаки Чорноморські), Human Cosaks (Уманські Козаки), Kozaków Humańskich y Zaporohowskich (Козаків Уманських та Запорозьких), Saporoskiaja Sieza (Запорозька Січ), Osady Zaporohowcow (території Запорозькі), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі козаки або Гайдамаки), Cosaci Bialagorodski (Козаки Бєлгородські) і т. д.
Отже, назва “Ukraine Pays des Cosaques” (Україна Земля (Країна) Козаків) проіснувала у французьких джерелах аж до кінця XVIII ст. (в XIX ст. ця назва міститься дуже рідко). Надалі відбулася ситуативна трансформація географічного позначення цього регіону просто слово «Cosaques» (Козаки), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі), рідше – просто «Україна». Існує величезний масив картографічного матеріалу з терміном «Україна», і саме це, власне, забезпечило популяризацію імені України – саме руками Боплана, Сансона та інших видатних європейських географів-картографів.
*Байцар А. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар А. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар А. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар А. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар А. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
1750 р.
1730 р.
1730 р. Карта "NOVA ET ACCURATA TARTARIÆ EUROPÆ SEU MINORIS..."
Немає коментарів:
Дописати коментар