Андрій Байцар: грудня 2024

пʼятниця, 20 грудня 2024 р.

Модест Сосенко. Фрагменти іконостаса церкви Св. Миколая в Золочеві. 1911-13 рр.

Модест Сосенко. Фрагменти іконостаса церкви св. Миколая в Золочеві. 1911-13 рр.

вівторок, 17 грудня 2024 р.

Новорічні радянські листівки 1950-х - 1960-х рр.

1956 р. Київ

1950-і рр.

З Новим роком, Адріанов, 1954 р. Лісові звірі

Є. Гундобін, 1959 р.

Серед українських майстрів в області плакату надзвичайно плідно працювало подружжя Клавдії та Євгена Кудряшових, які по праву вважаються класиками жанру. Вони познайомилися під час навчання у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва, після 4 курсу перевелися до Київського художнього інституту на графічний факультет та продовжили навчання у майстерні професора Василя Касьяна. Після закінчення інституту в 1953 р. Кудряшови вступили на роботу у видавництво «Мистецтво», незабаром були прийняті до Спілки художників. Починали вони як співавтори, та пізніше кожен із них обрав улюблений напрямок та розвивав його у своїй творчості.

1. "З Новим роком!", Лебедєв, 1957 р. Ведмідь, сани - 100 грн 2. "З Новим роком!", Поманський, 1958 р. 3. З Новим роком, Адріанов, 1954 р. Лісові звірі 4. З Новим роком, Гундобін, 1954 р. Діти – 5. З Новим роком, Гундобін, 1953 р. Діти, санки

Кудряшов Євген Леонідович

(23.05.1928, с. Сорочинське, зараз Оренбурзька Обл., РФ) - художник, графік, плакатист. Володар премії ім. В. Касіяна (1983). Лауреат всесоюзних та республіканських конкурсів. Член НСХУ (1956). Закінчив Київський художній інститут (1953; викладачі – В. Касьян, Ф. Самусєв). У 1954-1990 працював художником київських видавництв «Агітплакат», «Мистецтво», «Держполітідав». Учасник міжнародних, всесоюзних, Всеукраїнських мистецьких виставок з 1953 року, персональної виставки у Києві (2011). Автор політичних та сатиричних плакатів, агітплакатів. Для творчості характерні лаконізм та оригінальність формального рішення, злободенність тематики, декоративність, узагальненість, стилізація зображення.

Кудряшова Клавдія Андріївна

(08.10.1927, с. Скати, зараз Курганська обл., РФ) - художник, графік. Дружина Євгена Леонідовича Кудряшова. Володар премія ім. В. Касіяна (1979). Лауреат всесоюзних та республіканських конкурсів. Член НСХУ (1956). Закінчила Київський художній інститут (1953; викладачі – В. Касьян, Ф. Самусєв). У 1952-1990 працювала художником київських видавництв «Вища школа», «Мистецтво», «Держполітвидав», «Агітплакат». Учасниця всеукраїнських, всесоюзних, Міжнародних мистецьких виставок з 1953 року, персональної виставки у Києві (2011). Основні галузі - книжкова та станкова графіка. Для творчої манери притаманні уважне ставлення до натури, тонке почуття колориту, висока графічна культура. Створювала плакати, оформляла посібники («Дітям про мистецтво», 1989), листівки, обкладинки, буклети.

Серед українських майстрів в області плаката надзвичайно плідно працювало подружжя Клавдії та Євгена Кудряшових, які по праву вважаються класиками жанру. Вони познайомилися під час навчання у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва, після 4 курсу перевелися до Київського художнього інституту на графічний факультет та продовжили навчання у майстерні професора Василя Касьяна. Після закінчення інституту в 1953 р. Кудряшови вступили на роботу у видавництво «Мистецтво», незабаром були прийняті до Спілки художників. Починали вони як співавтори, та пізніше кожен із них обрав улюблений напрямок та розвивав його у своїй творчості.

У роботах Клавдії Кудряшової одразу впізнається жіноча рука. Посвячені дружбі народів, радості материнства, дитинству, пройняті щирою вірою у світле майбутнє, вони розповідають про прості істини та вічні людські цінності. В них чітко звучить особиста інтонація автора, що виділяє роботи Кудряшової серед творів її колег, які часом грішать шаблонністю образів. Слід зазначити її віртуозне володіння технікою акварелі.

Твори Євгена Кудряшова приваблюють нестандартними композиційними рішеннями, знайденими для здійснення оригінальних ідей. Іноді Євген Леонідович приходив у видавництво зі своїми пропозиціями, приносив ескізи гостросатиричних плакатів, зокрема на політичну тему. Він каже, що як художник, який цікавиться громадським життям, плакат завжди давав йому можливість доносити свої ідеї до максимальної кількості глядачів. Роботи, що викривають людські вади, а також суспільно-політичні сатиричні плакати, становлять значну частину його творчої спадщини. За їх створення головним для художника було знайти ідейно гостре, лаконічне композиційне рішення, близьке до емблеми.

Сатиричні плакати охоче брали у видавництві Спілки художників «Агітплакат», де механізм затвердження робіт був не таким жорстким. Автор згадує: були плакати, що пішли «під ніж», а були й такі, які цензура дивним чином пропустила. Зокрема, плакат, що зображує ту саму цензуру у вигляді гирі, що стоїть на книзі. Книга як жертва цензури закладена червоною стрічкою-закладкою, що спливає кров'ю. Саме такого плану роботи автор вважає найцікавішими.

Від завжди популярний для політичних тем, присвячених ювілеям революції, комунізму та його ідейному вождеві Леніну (лише робіт з Іллічем у Є. Кудряшова близько півсотні), повністю відмовлятися, звичайно ж, не можна було: «адже треба було за щось жити…». Але й у рамках цієї тематики у роки «перебудови» митець намагався робити злободенні речі, які, щоправда, показувати можна було далеко не всім. Успішно працювали й визнані вже 1950-ті роки Кудряшови ніколи не сиділи без замовлень. Клавдія Андріївна згадує, що їхні плакати можна було зустріти у шкільних підручниках та на поштових листівках, у вітринах магазинів, на стінах будинків та заводів, щитах уздовж автомагістралей. Багато плакатів, особливо серія про союзні республіки, копіювалися на транспаранти і вивішувалися на свята на будинках Консерваторії та Головпоштамту, через що художницю жартома прозвали «фахівцем з міжнародного питання».

Плакати Кудряшових видавалися завжди великими тиражами, дехто витримував кілька перевидань. Наприклад, надзвичайно позитивний за настроєм, ніби залитий сонцем монументальний плакат «Слався, землі врожайна!» (К. Кудряшова, 1962) зібрав українськими містами небувалий на ті часи тираж-замовлення — 500 тис. прим. (При звичайній кількості 30-40 тис.). Мав величезний попит і навіть продавався з-під підлоги з великою націнкою плакат «Не для війни ростимо ми синів» (1979). Художниця розповідає, що отримувала листи із запитанням, де можна його придбати.

У СРСР створення плакатів вважалося важливою загальнодержавною справою. Затверджені в ЦК ідейні настанови у вигляді списків рекомендованих тем регулярно розсилалися провідним видавництвам країни. Завданням останніх було доручити художникам виготовлення відповідних творів на задані теми. Появу кожного з таких плакатів на всіх етапах супроводжували державний контроль та цензура. Авторам необхідно було суворо дотримуватися програмних установок: зображати позитивні образи, передавати на обличчях радість чи серйозність (залежно від обраного моменту), щоб переконливо оспівувати любов до праці, до життя, до Батьківщини.

«Звичайно, — коментує Євген Леонідович, — променисті посмішки на обличчях багатьох наших героїв — фальшиві: хлібороба під час жнив не до посмішок». Проте, зазначає Клавдія Андріївна, у повоєнний час з'явилася надія, у країні справді відчувався підйом, життя покращувалося, тому оптимізм у його плакатах був співзвучний настрою людей. «Мені справді шкодувати нема про що, — продовжує художниця, — у своїх творах я не кривила душею. Я пройшла складний шлях від бідності до добробуту, досягла всього, чого хотіла — у мене була добре оплачувана робота, сім'я, будинок».

неділя, 15 грудня 2024 р.

Старі українські Різдвяні листівки (до 1918 р.). Фотоальбом

З історії УКРАЇНСЬКОЇ РІЗДВЯНОЇ ЛИСТІВКИ

Першу поштову картку випустили 1 жовтня 1869 року. Відтоді це стає комерційною справою і в усіх європейських країнах друкують вітальні листівки.

Мода на вітальні святкові листівки прийшла в Україну на межі ХІХ та ХХ століть. Цей період у світі називають “золотою ерою” для листівок, які було заведено надсилати своїм рідним та близьким на найбільші свята у році. Ідея пришвидшити і здешевити комунікацію привела до появи листівки в Австро-Угорщині і набула популярності у період франко-пруської війни у Львові та на Галичині у 1872 році. Отже, Галичина, зокрема Львів були біля першоджерел листівки — бо міжнародне затвердження кореспонденційна картка отримала лише 1874 р. 1894 р. листівка зʼявилася у Росії — тоді дозволили відсилати й отримувати листи відкритого типу. .

А от в Наддніпрянській Україні перші поштові листівки з’явилися 1895 року. Посприяло цьому антимонопольне, як сказали б зараз, розпорядження, видане 1894 року, котре обмежило право поштового департаменту Російської імперії на випуск листівок. І вже наступного року відомий київський видавець Степан Кульженко надрукував серію кольорових поштових листівок з краєвидами Києва. Згодом поширювалися картки з іншими українськими містами, які доповнювали написом «Привет изъ Кіева» (Одеси, Маріуполя, Кременчука тощо). Син Кульженка, Георгій Нарбут, пізніше друкував перші банкноти УНР, але саме листівки як популярний проєкт стали однією із причин успішності друкарні.

Перші різдвяні листівки за часів Російської імперії були випущені з добродійною метою Петербурзьким опікунським комітетом сестер Червоного Хреста. 1898 року російська Община Святої Євгенії за акварельними малюнками відомих петербурзьких художників видала серію різдвяних листівок з 10 штук накладом у 10 тис. примірників. Ці листівки коштували дуже дорого. Серед них Іллею Рєпіним була підготовлена поштівка «Запорожець», яку, напевно, слід вважати першою «українською» різдвяною листівкою. Щоправда, у сучасному розумінні її важко назвати різдвяною, оскільки на ній відсутні будь-які ознаки святкової картки. Тут зображений запорізький козак з люлькою, а майже 2/3 частини залишено для написання привітання.

У побуті киян кінця ХІХ — початку ХХ століть традиційними були новорічні візити: до родичів, до начальства тощо. Згодом візити замінювали вітальними різдвяними й новорічними листівками. Широкий вибір вітальних листівок пропонували крамниці Владислава Ідзиковського (Хрещатик, 29 і 35) , Стефана Кульженка (Хрещатик, 39) та Казимира Дітріха (вул. Фундуклеївська, 8). Ціни на листівки були різними й залежали від країни виробника, сюжетів та якості картону — від 3 до 50 копійок.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. українські вітальні листівки друкувало, зокрема, краківське видавництво «Салон польських художників», де до дизайну і створення сюжетів листівок залучали іменитих художників і друкарів та видавали великими накладами колажовані, комбіновані, з патріотичною тематикою, часто з українською геральдикою та в національних блакитно-жовтих кольорах. З 1902 р. на західноукраїнських землях з’являються повноцінні святочні листівки, намальовані українськими митцями.

Українські видавництва довоєнного часу із поліграфічною продукцією у Львові: “Видавництва артистичних карток Григорія Гануляка”, “Союзний базар”, «Сокільський базар»,“Русалка”, “Українська преса”, "Українське мистецтво ", "Зоря", "Відродження ",“Тема”, "Нова хата ", «Преса»; у Перемишлі «Народний базар», книгарні «Рідна школа», громадській організації «Комітет допомоги вдовам і сиротам священників у Львові» та інші.; у Коломиї: "Галицька накладня"; у Кракові: “Українське видавництво”, «Салон польських художників»; у Празі: “Видавництво Ю. Тищенка”. Окрему групу складають художні листівки, що вийшли накладом українських громадських організацій – Пласту, Основи, Українського педагогічного товариства, Комітету допомоги вдовам і сиротам священників у Львові та ін.

Найбільшим центром видання листівок стала Коломия — на початку ХХ століття тут діяло аж 32 видавництва, і кожне випускало свої листівки. Одним із найвідоміших видавців листівок того часу був Яків Оренштайн, частину книг у якого купував Іван Франко та робив із них записи для своїх нотаток про екслібриси.

В Україні на початку ХХ ст. над створенням листівок до свят працювало чимало художників, подаючи цікаві ідеї щодо їхнього художнього вирішення. Серед класиків згадаємо імена Ярослава Пстрака, Олени Кульчицької, Святослава Гординського, Антіна Манастирського, Осипа Куриласа, Теодора Гриневича. Відомі листівки й таких авторів як Катерина Антонович, Микола Буович, Юрій Вовк, Оксана Глинська (Кічура), Іван Їжакевич, Володимир Кадулін, Василь Касіян, Гнат Колцуняк, Фотій Красицький, Мирон Левицький, Осип Бокшай, Василь Дядинюк. Серед художників, які працювали в еміграції, відомі імена творців різдвяних листівок таких як Галина Мазепа, Едвард Козак, Яків Гніздовський, Петро Андрусів та ін.

Одними з перших художників, яким вдалося наблизити українську листівку до різдвяної були: Осип Курилас (1870–1951). Частина його карток була підготовлена до зимових свят («Різдво Христове», «Святий вечір», «Колядники»). Олена Кульчицька (1877–1967) у своїх вітальних листівках («Різдво Христове», «Вифлеємська зірка» та ін.) використовувала такі святкові символи, як фігурки янголів, дзвони та інші. В її орнаментах простежується популярний тоді стиль модерну.

Разом із Оленою Кульчицькою ранній український модерн у листівках представляли Ярослав Пстрак, Теодор Гриневич, а ще Юліан Крайківський, який одним із перших одягнув листівку у взори українських килимів.

За оригіналами Ярослава Пстрака (1878–1916) лише впродовж 1912—1914 років львівський видавець Григорій Гануляк видрукував, за оцінками Михайла Забоченя, 120 поштових карток. Особливо великим тиражем розійшлася по західноукраїнських землях яскрава листівка з портретом Тараса Шевченка пензля Пстрака, випущена видавництвом «Русалка» до сторічного ювілею Кобзаря (1914 рік). Різдвяне колядування стало темою творів Ярослава Пстрака «Колядники» ‎(1912 - 1913) та «З колядою» (1913). У першій зображено дорослих колядників, котрі у супроводі скрипаля співають обрядові пісні під стінами сільської хати. У другій — групу сільських дітей, котрі колядують під вікном убогої хатини. До святвечірньої тематики можна зарахувати «Святий вечір», «В ніч під Різдво» і «Йордан».

Святослав Гординський підготував цикл «Українські колядки», кожна листівка якого вирізняється оригінальною орнаментацією, насиченістю рослинними та анімалістичними мотивами, оформленням геометричними формами. Антін Манастирський (1878–1969) для новорічних і різдвяних листівок використовував образ маленького хлопчика-козака, який у поштівці «Слава во вишніх Богу» разом з ангелами прославляє новонародженого Христа. Особливо виразною стала серія листівок львівського графіка Мирона Левицького. Його твори «Різдво Христове», «Тріє царі несуть дари», «Коляда на Запорожжі», «Просфора в староукраїнській хаті» сповнені національним колоритом.

На початку ХХ століття технології друку доповнювались і ускладнювались — додалась ксилографія, цингографія, геліогравюра, відтак ускладнювались і листівки. Українські листівки видавали не тільки в Україні, а й масово на замовлення у Празі, Кракові, містах Німеччини.

Щоб зупинити наплив з Росії, з наддруком тризуба з’являються листівки 16 липня 1918 р. Наддруки робилися підручними засобами у 6 поштових округах: Київському, Полтавському, Харківському, Катеринославському, Одеському і Подільському. Велике розмаїття листівок, що створювалися на межі 1898 – 1918 рр. можна вважати «золотим» періодом. Їх видання, як і загалом ілюстрованих поштових листівок, сприяло поширенню та розвитку української художньої культури.

Жовтневий переворот 1917 року позначився і на вітальних трендах. Під заборону потрапили різдвяні, а з ними й новорічні листівки. Але українці за кордоном продовжували їх друкувати. Зокрема, побачили світ святкові видання церкви святого Івана Хрестителя у Нью-Йорку. Їх появі завдячуємо видавництву «Український книгар» у Лондоні та «Українському видавництву» у Кракові.

У міжвоєнний період Західна Україна (Галичина та Волинь) перебувала під владою Другої Речі Посполитої. Тому листівки польською мовою були поширені і на наших рідних теренах. Українці використовували іноземні картки, на яких умільці друкували вітання українською мовою. Українці Західної України до 1939 р. вітання писали українською, адресу однак вписували польською, оскільки в іншому випадку листівка не доходила до пункту призначення.

Українські різдвяно-новорічні листівки друкувалися найчастіше з трьома видами написів: «З Різдвом Христовим!», «З Різдвом Христовим і Новим роком!», «З Новим роком!». Встановлення російського більшовицько-комуністичного режиму стерли релігійний аспект вітальних листівок. Святкові листівки друкувалися переважно лише на Новий рік. Лише в період УПА відновлюється випуск листівок.

Особливо символічними були повстанські різдвяні листівки. В період Другої світової війни вдалося налагодити кустарний випуск різдвяних карток. Підпільні друкарні не мали можливості виготовляти листівки на високому технічному чи мистецькому рівні. Їх часто друкували на друкарських машинках, прикрашаючи узорами із комбінацій літер, або нескладним малюнком та вітальним текстом. Виконувались вони двома-трьома кольорами. Краще виглядали листівки, видрукувані на циклостилі або методом штампування.

Іноді якийсь повстанець із художнім хистом малював їх на папері та розфарбовував аквареллю. Це вимагало наявності фарб, що було рідкістю у підпіллі, та, елементарно, — часу. Таку листівку можна було зробити, хіба що перебуваючи у криївці. На різдвяних листівках кінця 1940-их років зображені воїни УПА: з Ангелом, різдвяною зіркою Вертепу або на фоні яскравої падаючої зірки. Також є листівки з гуцулом, який з трембітою вітає народження Христа, при цьому на плечі у нього – гвинтівка. На всіх листівках напис «Христос роджається» або «З Різдвом Христовим». На листівках, випущених у 1950-их роках, воїни УПА переважно уже зображені з Вертепом або під час Святвечора в криївках. При цьому на усіх сюжетах із вечерею зображено упівця, який не бере участі в святковій трапезі, а чатує, щоб не дати захопити зненацька своїх побратимів.

Поліграфічним методом друкувалися листівки за кордоном Закордонними частинами ОУН та Закордонним представництвом Українського Головної Визвольної Ради (підпільного парламенту воюючої України). Пресове Бюро Закордонного Представництва УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) також в свій час підготувало серію вітальних карток, які з 1946 р. друкувалися у містах Регенсбург, Зальцбург, Новий Ульм, Мюнхен. Випуском листівок, а також бофонів і марок Підпільної пошти України займалися Любомир Рихтицький (псевдо – Степан Любомирський) та Степан Ґоляш. Імена художників в умовах конспірації, як правило, не розголошувалися. Відомо, що деякі листівки зробили, наприклад, Юрій Костів, А. Каника, «Лев» (псевдонім Мирона Левицького).

Проте в умовах конспірації імена художників, як правило, не розголошувалися. Окрім різдвяних мотивів на них були зображені українські церкви, карпатські краєвиди, а також козаки, князі, повстанці в образах Трьох Царів зі Сходу чи пастухів. Часто знаходимо поєднання різдвяної тематики та військового часу. Це могло бути зображення повстанців, які прийшли колядувати у село. Чи, наприклад, символічна Свята вечеря у військовому наметі. Ці листівки переважно поширювалися на еміграції. Хоча в одиничних випадках вони також потравляли і до українського підпілля .

До справи творення різдвяних українських листівок долучилися наші митці і в еміграції, зокрема, Яків Гніздовський, Едвард Козак, Петро Андрусів, Галина Мазепа, Мирон Білінський, Едвард Козак, Святослав Гординський та ін. У них ми знаходимо поряд із різдвяними мотивами українські краєвиди, спогади про боротьбу ОУН-УПА, про Княжу та Козацьку добу. Листівки не тільки нагадували українцям за кордоном про батьківщину, їх також розповсюджували для збору коштів на підтримку боротьби за незалежність України.

Отже, значну кількість українських листівок видавали за кордоном. Українське діаспорне мистецтво, починаючи ще з міжвоєнного періоду, формувалося довкола проблем національного відродження. Цій ідеї підпорядковувалася тематика, стилістика й оформлення поштових листівок. Мабуть, основною причиною цього було намагання митців-емігрантів забезпечити тяглість українського вільного мистецтва на противагу цензурі, заідеологізованості мислення, творчій несвободі в самій Україні. Бути отією “нашої нації енергією”, кажучи словами Євгена Маланюка.

Як бачемо українська еміграція ніколи не припиняла видавання різдвяно-новорічних листівок.У Європі, Австралії, США, Канаді, – всюди, де проживали українці, завжди в обігу були листівки, присвячені темам, забороненим в Україні за часів СРСР. Найкращі зразки листівок сприймали як вишуканий подарунок, знак прихильності та особливої уваги. Новорічні та різдвяні листівки становили значний пізнавальний та художній інтерес, ознайомлюючи із традиціями та звичаями українського народу. Поштівки не тільки нагадували закордонним українцям про батьківщину, їх також розповсюджували для збору коштів на підтримку боротьби за незалежність України.

Найпопулярнішим на еміграції у 1940-50-х рр. було видавництво «Український книгар» у Лондоні. У другій пол. 1940-х рр. на поч. 1950-их рр. листівки видавалися в Німеччині в містах Мюнхен, Регенсбург, Зальцбург, Нюрнберг та в Австрії в місті Інсбрук (Видавництво Івана Тиктора).

У рамках святкування 35-ти ліття Пласту видавництво Cooperative Ukrainian Scouting Plast у таборах ДіПі протягом 1947- 1948 років випустило серію пластових поштівок у кількості 40 штук. Дизайнерами цих листівок були: Едвард Козак, Мирон Левицький, Мирон Білинський, Володимир Залуцький. Дев'ять листівок із них присвячені темі РІздва Христового. Епоха ДіПі – період в європейській історії другої половини 1940 – початку 1950-х рр., коли після завершення Другої світової війни на території переважно Німеччині й Австрії під опікою міжнародних організацій (Адміністрації допомоги і відбудови Об’єднаних Націй (ЮНРРА, англ. United Nations Relief and Rehabilitation Administration – UNRRA); Міжнародної організації у справах біженців (ІРО, англ. International Refugee Organization – IRO) перебували мільйони переміщених осіб і біженців різних національностей, зокрема українці.

Відомі українські художники брали участь в оформленні різдвяних листівок. З-поміж цих митців були Галина Мазепа, Святослав Гординський, Мирон Білинський, Петро Андрусів, Микола Антохій, Едвард Козак, Василь Кричевський та ін. Листівки 1947 р. авторства В. Кричевського перевидали в 1960-і рр. в США.На цих листівках звучить тема української державності: поєднання національних кольорів — синього й жовтого, тризуб на різдвяній ялинці. Майже на кожній листівці є зображення Вифлеємської зірки.

На одній з листівок В. Кричевського зображена Свята Софія в Києві в Різдвяну ніч із зіркою в небі. На звороті щемливий напис: “Гей, краю мій, не знаєш ти, як тужу за тобою!”. У листівках роботи Галини Мазепи, дочки прем’єр-міністра уряду УНР Ісаака Мазепи, історія української державності переплітається з різдвяними мотивами. На одній з листівок біля Ісуса зображені козаки в образах Трьох Царів зі Сходу з дарами. Чудовий майстер графіки Мирон Левицький випустив в Австрії в 1946 р. цілу серію різдвяних листівок.

Видавалися листівки й в США, Канаді (Видавництво “Гомін Украіни”, Торонто.), Австралії і т. д.

Цікаві яскравим оформленням й різдвяні листівки українських художників, які в повоєнні часи жили й творили в Канаді, США. Серед них — Петро Холодний молодший, Вадим Доброліж та Петро Андрусів. Петро Холодний — одна з найпомітніших постатей в українському мистецтві ХХ ст., уродженець Києва, син міністра народної освіти УНР, випускник Варшавської мистецької академії.

Модерне бачення митець уміло поєднує з класичною європейською школою й українським осердям, яке виразно простежується в його працях, хоч за що він береться — чи за книжкову графіку, чи за станковий живопис, чи то за іконопис або ж вітраж. Цікаві його різдвяні листівки, серед них — “Ангел Господній чудо сповіщає” та “Три Царі зі Сходу”.

Вадим Доброліж — театральний художник, родом з Ніжина, працював над оформленням фільмів Олександра Довженка, в Німеччині створював сценографії до вистав таборового театру, після Другої світової війни опинився в Едмонтоні. Його авторству належать розписи в кількох десятках храмів у всій Канаді. На листівках В. Доброліжа зображені колядники із зіркою, українські краєвиди в Різдвяну ніч. Всі листівки художника облямовані українським орнаментом й мають релігійний характер.

Петро Андрусів — маляр з села Каменобрід на Львівщині, який з московського сиротинця через Варшавську академію мистецтв потрапив до США, щоб стати засновником найбільшого допомогового фонду українців в Америці “Самопоміч”. Він відомий передусім творами на теми ранньої історії України й козацтва. Тому така яскрава його різдвяна листівка “Козаки з колядою”, де зображене місто, містяни й козаки, що співають коляду. Одяг, традиції передано настільки вірогідно, що це справляє незабутнє враження.

По завершенні Другої світової війни радянські солдати почали надсилати своїм родичам небачені досі барвисті іноземні новорічні листівки, які можна вважати трофейними. Масив трофейних листівок був досить великим, їх пускали в продаж, але з цензурою. На деяких листівках стояв напис польською мовою: "Веселих свят". Щоб його закрити, радянська цензура ставила на ньому штамп з візерунками. На самих листівках були різдвяні й новорічні мотиви — елементи зимового пейзажу, гілочка ялинки, прикраси на ялинку тощо. Такі листівки використовували як вітальні новорічні.

Також використовували різдвяні листівки німецького виробництва з написом німецькою мовою "Радісного Різдва"; цей напис також закривали візерунком. Листівки з "цензурними" штампами були поширені в Україні наприкінці 1940-х та на початку 1950-х. Зразки таких трофейних листівок представлені на виставці в Музеї історії міста Києва.

Водночас стали супермодними листівки з фотоательє. Їх робили як фотографії на папері. На листівці розміщували фото особи, яка вітає з Новим роком, або ж зимовий пейзаж. У 1960-х були навіть зимові пейзажі українських міст, зокрема Києва. Наприклад, "Укррекламафільм" випускав краєвиди Києва з привітним пам’ятником Богдана Хмельницького.

В СРСР поштову листівку використовували як з пропагандистською метою, так і для висвітлення головних подій у державі. З 1953 р. розпочався масовий випуск новорічних листівок, а з середини 50-х рр. XX ст. почали випускати кольорові.

Розквіт новорічних поштових листівок припадає на 1960 роки. Передусім переважала дитяча тематика. Згодом запанувала космічна.

В УРСР переважно друк листівок здійснювало Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, «Радянська Україна» та ін.

Відродження різдвяних листівок в Україні відбулося лише з кінця 1980-х рр. Їх видання, як і загалом ілюстрованих поштових листівок, сприяло поширенню та розвитку української художньої культури. В основі композицій листівок – сюжети народження Христа, зображення Церкви, Віфлеємські зорі, дідух, колядники. Над створенням вітальної листівки працювали Г. Горобієвська, І. Дзюбан, О. Долотін, Д. Захарченко, Г. Кислякова, С. Кічай, О. Мікловда, Н. Морозова, А. Пономаренко, З. Расіна, Р. Саєнко, Ф. Панко.

У Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові є унікальний фонд видатного оперного співака, героїчного тенора Модеста Менцинського. У ньому збережено понад 400 поштових карток, найбільше різдвяних, які отримав маестро з різних країн світу. А в Національному музеї імені Андрея Шептицького є чудові різдвяні листівки із зображенням робіт української художниці Олени Кульчицької.

ДЖЕРЕЛА: *Галина Терещук. Як вітали з Різдвом наприкінці ХІХ – початку ХХ століть? Колекція різдвяних листівок. 2022 р. *Лаврук Наталія. "Українські листівки до свят початку XX століття: мистецтвознавчий огляд". *Наталія Шпакович. РІЗДВЯНО-НОВОРІЧНА ЛИСТІВКА ЯК ВИД ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА. (до історії створення художньої поштової картки). 2021 р. *Устина Стефанчук. П'ятдесят років діаспорної листівки http://uamoderna.com/blogy/ustina-stefanchuk/postcards. * Різдвяні та новорічні листівки України https://ukrcy.news/2023/12/26/rizdvyani-ta-novorichni-lystivky-ukrayiny/ *Хто ми без нас самих? Історія різдвяної листівки в Україні.Колонка дизайнерки Олександри Корчевської-Цехош. *Історія українських різдвяних листівок. 24 грудня 2023 р.

Ярослав Васильович Пстрак (24 березня 1878, смт Гвіздець, Коломийський район, Івано-Франківська область — 16 березня 1916, Харків) — український живописець і графік. У 1910-х роках твори Пстрака були популярні з кольорових репродукцій на листівках.

Ажіотажний попит на вітальні художні листівки, особливо різдвяної та великодньої тематики, що виник у середовищі галичан на початку 20 століття і став доброю традицією, залучив до поліграфічної справи найкращі тогочасні малярські таланти. На період зрілої творчості Пстрака припадає «золотий вік» українських листівок, чому, безперечно, прислужився і сам Ярослав. За його оригіналами лише впродовж 1912—1914 років львівський видавець Григорій Гануляк видрукував, за оцінками Михайла Забоченя, 120 поштових карток. Особливо великим тиражем розійшлася по західноукраїнських землях яскрава листівка з портретом Тараса Шевченка пензля Пстрака, випущена видавництвом «Русалка» до сторічного ювілею Кобзаря (1914 рік).

Різдвяне колядування стало темою творів Ярослава Пстрака «Колядники» ‎(1912 - 1913) та «З колядою» (1913). У першій зображено дорослих колядників, котрі у супроводі скрипаля співають обрядові пісні під стінами сільської хати. У другій — групу сільських дітей, котрі колядують під вікном убогої хатини. До святвечірньої тематики можна зарахувати «Святий вечір», «В ніч під Різдво» і «Йордан».

Українські (руські церкви) в Речі Посполиті та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII - на 5 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до "реформи" завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

Зараз ламається увесь стрій національної сутності Українського Народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.