Дорога на Винники. 1890 р. Броварня Ґрунда.

У 1870-х роках жвавий рух панував на Винниківському шляху, особливо у день відпусту (15 серпня) у тамтешньому костелі. Піші та кінні поспішали до Винник, де окрім сакральної мети подорожі, додатковою принадою містечка було пиво. Темне пиво у Винниках варила броварня Крупицького. А на зворотному шляху, в урочищі Ялівець, при шляху на землях, що належали громаді Лисинич, мандрівники відвідували ресторан. Ресторан, прозваний «Лісничівкою» («Jägerhaus»), знаходився біля броварні у великому дерев’яному павільйоні де, окрім пива, подавали різноманітні закуски та чудових смажених курчат. По полудні у залі грала музика. У вході до ресторану був напис: «Вхід на залу босо суворо заборонений!».

Австрійський підприємець Ґрунд у 1870-х рр. збудував  на землях сільської громади Лисинич бровар.  Слава винниківського пива поступово занепадає, бо її затьмарила нова броварня Ґрунда. Чиста вода з навколишніх джерел сприяла якості вареного там напою. Вода спеціальним водогоном доставлялася із джерел у Винниківському лісі (броварня використовувала воду із річки Маруньки, яка мала витоки  в урочищі Майорівка). В цих роках пиво «від Ґрунда» називали навіть Лисиницьким  «праздроєм», порівнюючи його з відомою маркою чеського пива.

Подейкують, що саме Ґрунд у своєму закладі першим у Львові запровадив використання костерів (від coaster – підставка під горнятко), які підкладали під гальби із пивом. Костери, із однієї сторони, захищали столи ресторації від подряпин, а з іншої сторони слугували для обліку пива, випитого клієнтами – офіціанти робили на них позначки після кожної гальби пива (А. Лягушкін, 2022). 

«Jägerhaus» (будинок мисливця)  вперше позначено на австрійській карті 1855 р. («Administrativ Karte von den Königreichen Galizien und Lodomerien...» (Адміністративна карта Королівства Галичини та Лодомерії...). Аркуш «21. Umgebungen von Lemberg Winniki Kulikow Busk und Gliniany»). І знаходився він не в районі теперішнього дріжджзаводу, а в урочищі Млинівці. Але поступово ця назва перенеслася на броварню австрійця Ґрунда. На австрійській карті 1898 р. («Spezialkarte der österreichisch-ungarischen Monarchie» (Нова спеціальна карта Австро-Угорської монархії та приєднаних областей). Аркуш «ZONE 6 СOL XXX LEMBERG») броварня Ґрунда позначена вже як «Brauhaus» (пивоварня).

У 1898 році три великих пивоварні – Кляйна, Ґрунда та колишня ізуїтська при вулиці Клепарівській об’єдналися У Львівську акціонерну спілку броварів, 60% акцій якої були у власності міської влади Львова. Завдяки об’єднанню в одну компанію пивовари змогли успішно протистояти конкуренції і розвивати виробництво. Відповідно до статуту акціонерної спілки, в розпорядження компанії відійшли ґрунти на території громад Винників і Лисинич із будинками та пивоварнею; ґрунти на Погулянці разом із броварем «Ян Кляйн», які належали його спадкоємцям Роберту та Юліанові Кляйнам, а також бровар «Лілієнфельд і спілка» та землі із будівлями обіч вулиці Клепарівської, власниками яких були Герш Горовіц, Еміль і Філіп Ямполєри, Симеон Шаф та Герман Клярфельд. Із великих пивоварень Львова до акційної спілки не увійшла лише броварня Макса Вікселя, який не витримавши конкуренції, зайнявся продажами у Львові імпортного пива, а також вин різних виробників під маркою «Віксель і син». Ця фірма навіть мала гордий статус «цісарсько-королівського постачальника напоїв»! (А. Лягушкін, 2022). 

Зміна власників не відбилася ані на якості продукції закладу, ані на його популярності. Він і далі називався «броваром Ґрунда» і навіть дав своє ім`я у 1908 р. залізничній станції лінії «Львів-Підгайці». Початок І світової війни став початком занепаду броварні. Воєнні дії не сприяли розвитку пивоваріння.  Після І світової війни, у 1922 р., бровар було переобладнано на фабрику пресованих дріжджів.

 

Володарі Винник (XVII ст.). Андрій Лагодовський — український галицький шляхтич

     Андрій Лагодовський (помер 1653 р., або 1654 р.) — український галицький шляхтич, представник роду Лагодовських гербу Корчак, староста бібрецький (1649 р.), дерпіський підкоморій (1654 р.), володар Винник (1620-ті рр. - 1631 р.), військовий діяч, дідич, зокрема, Затурців (їх у 1642 р. продав). Батько — Лагодовський Іван, волинський каштелян. Мати — дружина батька княжна Ізабелла Олександра Вишневецька, донька волинського воєводи та каштеляна Андрія Вишневецького, перша дружина луцького старости князя Юрія Чорторийського, з яким розлучилась.

Свою молодість провів у воєнних походах. Служив в іспанській армії Філіпа II, воював у Швейцарських Альпах, був у Бельгії. Там у м. Лювен написав латинською мовою гучний панегірик (похвальну промову) на честь Зигмунда III, надрукувавши його у 1620 р. Повернувшись на батьківщину, продовжує боротися, але вже з родиною, сусідами, монахами, міщанами, селянами та й з усіма з ким мав тільки якісь стосунки.

За Романом Бучко: "Андрій у Львові чинить бешкет з приводу визволення з ясиру хлопчика (1624 р.) і нападає на село Якторів, поблизу Унева, який вважав своєю спадщиною (1627 р.). Під час нападу він вбив селянина, а худобу забрав до Винник. Не один раз він разом з другим чоловіком своєї сестри – Боратинським нападав на Унівський монастир, де спочивали вічним сном його предки. Робив він напад на корчму у Млинівцях. Князь Пронський звинувачує його за гроші (5 000 злотих), що Андрій узяв на вербування війська проти шведів і не повернув. А Куропатинський оскаржує його за викрадення грошового зобов'язання на 3 000 злотих. У 1629 р. він ледь врятувався від екзекуції, бо вже мав інфамію і беніцію, як і його брати, та добивається відкладення кари, щоб продати маєтки – Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і Бартошівку хорунжому Вацлаву Замойському, гербу Єліта".

Сам він купує село Краківець і там також бешкетує (1631 р.). У 1647 р. король Владислав IV затверджує село Княже на користь Андрія і Анни Лагодовських, але вони продають його у 1649 р. Чермінським.

Петрушевич пише, що після відходу козаків Хмельницького Андрій наказує осліпити священика села Краківець та відрубати йому голову, а кількох селян повісити. Така жорстока кара спіткала цих людей за їхню прихильність до козаків. Він також наказав розібрати церкву. У 1650 р. Андрій мав суперечку з майбутнім польським королем Яном Собєським за село Порубне (тепер с. Калинівка, Яворівський район). Та останній прогнав його.

У 1650-их рр. володів «Бібрською державою» (Бібрка із селами Лани, Ланки, П'ятничани і Серники).

1631 р. Андрій Лагодовський за борги продав Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і Бартошів львівському каштеляну Вацлаву Замойському, гербу Єліта. Сам перебирається у Краківець біля Яворова.

Дружина — Анна Даровська (вийшла заміж 1637 р.). Діти (правдоподібно, за даними А. Бонецького, останні Лагодовські, про яких були згадки в актах):

* Казимир — дідич Порудна і Поруденка (Перемиський повіт, тепер Яворівський район);

* Тереза, її чоловік — таборівський староста Пйотр Яніцький;

* Іванна — дружина Пйотра Снопковського, заставна посесорка Кривого (Сяніцький повіт).

За Романом Бучко: «У заповіті 1653 року Андрій пише: «А моєму сину Казимиру дати таку освіту, яку почав за життя мого. Після курсу риторики післати в Інгольштат або Грац, потім знову риторику і на службу до короля, потім на військову службу на три роки. На закордонну освіту – 100 зл, у короля — 300 зл, а у війську не більше – 100 зл. Спорядити почет з 6 расових коней, добрий впоряд і три пари одягу. А якщо не захоче вчитися, то не витрачати на нього грошей, а віддати на службу в чужий край, аби пізнав нужду, або зробити так, як вирішать опікуни — кн. Михайло Чорторийський, Ян Замойський і кн. Пражмовський і брат Юрій Лагодовський, а щодо дочки, То бажаю, щоб навчилась читати і писати, а також грати на лютні, а коли їй сповниться 12, віддати її на двір королеві, а її вчительці пані Мотидловській виплачувати платню... Моє майно на Інфлянтах Дільфарт і Кульчинта всі мої землі і села, щодо них належать, хай успадкує син Казимир, або діти поділяться».

ДЖЕРЕЛА

* Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання. — Львів—Винники, 2012. — 88 с.

  * Байцар Андрій. «Винники» (науково-популярне краєзнавче видання). 2015 р. 

*  Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

* Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lwów, 1912. — Cz. 1. — t. 15. — S. 163—165. (пол.)

* Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 33—45. (пол.)