Розлавка.
Розлавка - історична назва частини Винник (теперішній кут вул. Стрілецької та вул. Кривої, з навколишньою територією).
На австрійських мапах кінця XVIII ст. зображені вже поодинокі будиночки на Розлавці. М. Влох в історико-мемуарному збірнику «Винники, Звенигород, Унів та довкільні села» (Чикаго, 1970 р.) виводить назву «Розлавка» від слів розвал, або провал. Бо такий вигляд має там стрімкий, зволожений і зсувний схил.
Великою топонімічною неточністю є теперішня назва однієї із вулиць Винник (бічна вул. Соборності) – Розливка (замість літери «а» літера «и»). Виходячи з сучасної назви – колись там щось розливали, або розливають тепер. Таку «розумну» назву було дано на початку 1990-их років.
На Розлавці народилися і проживали:
*один із організаторів УПА - ЄВГЕН ВРЕЦЬОНА.
Євген Врецьона (1 жовтня 1905 р., м. Винники, вул. Піддіброва, 5 — 4 лютого 1975 р., м. Базель, Швейцарія; псевда: «Беран», «Волянський», «Ґенко (1)», «Ґанді», «Турчишин») — український політичний і військовий діяч, один із найближчих сподвижників Є. Коновальця, провідний діяч УВО і ОУН, керівник розвідувального відділу Штабу Карпатської Січі, член УГВР.
* рідний брат Євгена - Володимир Врецьона (11 червня 1907 р., вул. Піддіброва, 5 — 4 вересня 1967 р., Бей-Шор, США) — лікар, український політичний діяч, учасник українського національно-визвольного руху, активний член ОУН, керівник санітарної служби Повстанського штабу ОУН у Кракові від березня 1940 р.
2011 р. (листопад) сесія ВМР присвоїла назву вулиці імені Євгена Врецьони.
* брати Йони - борці за незалежну Україну.
Йона Володимир Григорович (1890 р., м. Винники — 1969 р., м. Винники; рідний брат Йони Ярослава) — стрілець УГА, в’язень сталінських концтаборів.
Йона Ярослав Григорович (29 січня 1900 р., м. Винники — 1970 р., м. Винники) — стрілець УГА (з 1 січня 1919 р.), козак Третьої Залізної стрілецької дивізії Армії УНР, активний діяч винниківської «Просвіти».
Йона Євген Григорович (31 жовтня 1900 р., м. Винники — 1 квітня 1988 р., м. Винники) — краєзнавець, художник.
30 червня 2022 р. — на сесії ЛМР вулиці у Винниках присвоїли назву - Братів Йонів (замість Засядька).
* На Розлавці проживав педагог та лікар Дмитерко Дмитро (1875 р. м. Винники – 1930-ті рр. м. Кам’янець-Подільський). Тут, в урочищі «Піддіброва», він збудував лікувальний санаторій для хворих на легені на власній землі (будинок зберігся). В цьому будинку народився в нього син Любомир. Любомир Дмитерко (18 березня 1911, Винники — 2 жовтня 1985, Київ) — український письменник, поет, прозаїк, драматург, публіцист, сценарист, перекладач. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка. Один з трьох членів літературної групи «Західна Україна», які не потрапили до радянського ГУЛАГу.
Хрест на символічній могилі «Борцям за волю України» (1990 р.) (Розлавка, роздоріжжя вул. І. Франка — Стрілецька). Перший Хрест тут було встановлено у 1850-их рр. на честь скасування панщини.
Історична довідка. Починаючи з 1849 р. день 16 квітня (скасування панщини) щороку відзначався як всенародне свято. Люди намагалися увічнити пам’ять про кінець кріпацької неволі. Народні майстри споруджували пам’ятники з каменю, заліза або дуба на кошти, зібрані серед селян. Кам’яні пам’ятники завершувалися кам’яним або залізним хрестом. Ставили їх у річниці скасування кріпацтва. До кінця XIX ст. таких пам’ятників у Галичині було 1,5 тисячі.
В 1919 р. тут було поховано декілька українських вояків (вбитими поляками під час війни) і встановлено хрест. Газета «Свобода» (США) від 25 травня 1921 р. згадує про перепоховання (23 квітня, субота) 15 стрільців. Похоронна процесія виглядала так: з Розлавки, у військовому порядку вишикувалися шістнадцять підвід, аж до могили на цвинтарі вся дорога була заповнена людьми, між ними всі школярі у національному одязі йшли за домовинами під проводом своїх учителів. Похорон очолив о. прелат Леонтій Куницький з кільканадцятьма священниками з Винник та околиць. Хрест на цьому місці (де зараз продають морозиво) залишився і простояв до 1950-х рр.. Хрест був з дуба (розмір квадрата 20 х 20 см, висота приблизно 3,5 м). 2019 р. проведено капітальну реставрацію Братської могили.
Газета «Діло» №192 від 31. 08. 1932 р. писала:
«ВЕЛИКЕ СПОРТОВЕ СВЯТО У ВИННИКАХ. Дня 21. серпня ц. р. відбулося посвячення власної спортової площі Т-ва „Дніпро" у Винниках. Свято почалося полевою Службою Божою, яку відправив о. пралат Куницький в асисті о. Осташевського з Підберезсць і о. Новосада зі Львова. По Службі Божій і проповіди, яку виголосив о. пралат Куницький, відбулося посвячення площі. Спортова частина свята почалася пополудні в год. 16. дефілядою учасників змагань, яку відібрав голова У. С. С. д-р Б. Макарушка, о. пралат Куницький, о. Осташевський, о. Новосад та голова спортового т-ва „Дніпро" інж. Еліяшевський. У дефіляді взяли участь луговики й луговички з Підберезець, соколи з Пикулович, діти винницької захоронки та змагуни з Винник і Підберезець».
1932 р. — перший чемпіонат Українського спортового союзу (створений 1924 р.) з футболу серед команд Львова і Винник.
1932 р. — 1936 р. (осінь) — участь футбольного клубу «Дніпро» у чемпіонаті Українського спортового союзу.
1932 р. — футбольний матч «Дніпро» (Винники) – «Україна» (Львів). У складі ФК «Україна» свій перший матч зіграв Карло Мікльош (найвідоміший футбольний діяч Галичини).
«Районове ювилейне свято „Просвіти" у Винниках» (газета «Діло» №157 від 21.07.1938):
«В неділю 17 липня вшанував район Винники к. Львова ювилей „Просвіти”. Ранком попри витанні делегатів хлібом-сіллю та квітами перед місцевою читальнею вислухали учасники богослужби під церквою. Богослуження в наміренні „Просвіти” відправив о. крил. Гірняк в асисті о. Іванця з Миклашева й о. Оляновича з Лисинич. Прекрасну проповідь виголосив о. Осташевський з Підберізців. Проповідник підкреслив співпрацю рідної Церкви і духовенства з „Просвітою”, яка від самого початку своєї діяльности так само тісно співпрацювала з Церквою і ствердив, що тільки тісна співпраця Церкви і „Просвіти” дає запоруку кращої майбутности українського народу.
Після богослуження рушив процесійний похід при участи згаданих оо. духовних та ще о. Романчукевича, о. д-ра Богонюка, о. Стасишина й о. Скульського на площу УСК. „Дніпро”. Тут відправлено панахиду за покійних членів читальні. По панахиді відбулося торжественне піднесення національного прапору, причому відіграно національний гимн. Потім хори й орхестри та зорганізовані учасники передефілювали перед делегатами: секр. М. Дужим, членами Виділу ред. М. Тараньком і дир. Миговичем, дир. С. Маґалясом і нач. П. Петриком.
Святочну промову виголосив з питомим собі хистом секр. Дужий, вказуючи на подвійний ювилей: хрещення України і 70-ліття „Просвіти”, на звязок великої події над Дніпром тому 950 літ і заснування „Просвіти” тому 70 років та на міць духа народу, що випливає з тих двох епохальних подій. „Просвіта” організує ту духову міць з такою силою, що притягає і скріпляє всіх нас, колиж до тої сили додамо ще віру, то хоч би які супротивні сили стали проти нас, ми встоїмося, бо духа і сили його ніхто знищити не зможе. Переривану рясними оплесками промову закінчив промовець виголошенням за всіх присяги на вірну службу народові з „Просвітою”. Слідували дальші точки програми, на яку зложилися продукції хорів, рецитації, декламації і продукції орхестр. У виконанні програми взяли участь хори з Винник, Германова, Глухович, Грибович Вел., Гаїв, Миклашева, Лисинич, Підберізець і Підборець, разом 208 співаків. Орхестри з Лисинич, Миклашева, Підберізець і Підбірець, разом 56 інструментів. Участь у збірних рецитаціях взяла молодь з Гаїв, Глухович, Миклашева і Підберізець, разом 61.
На закінчення відспівали злучені хори в супроводі оркестри національний гимн. При прекрасній погоді свято закінчилося в год. 18. Годиться висловити признання учасникам свята, зокрема членам хорів, оркестр та рецитауорам з подальших сіл, що не жалували труду взяти участь у програмі. Признання належиться теж декляматоркам за гарно виголошені декламації (А. Курдидика „Просвіта” і Ю. Шкрумеляка: „Казка про Велитня”). Одно трохи прикро вражало: не на всіх українських домах видко було ювилейні наліпки „Просвіти”, а це ж у день свята в місцевости для всіх українців обовязкове».
23 серпня 2018 р. на Розлавці відбулося святкування Дня міста (загальноміський концерт). На святі було присутньо декілька тисяч людей. На свято прибули гості з Польщі (Гміна Грудзьондз), Сербії (Ситнеши) «Мотајички Вук» («Гірський вовк») і м. Маріуполя (с.Урзуф). Концертну програму розпочали колективи Винник, а саме: вокальний ансамбль «Винниківчани», вокальний ансамбль «Стожари», ансамбль естрадно-спортивного танцю «Сунички», вихованці Культурного центру «Дозвілля» і Будинку дитячої та юнацької творчості, театральної студії ЗМВ. Вечір продовжили виступами відомих артистів: Ярини та Юліанни Опалевич, гурту «Наші», музичного гурту «ROCKONS», Dizex band, Андрія Заліска, гурту «PTASHKIN», JULIK (ex.DZIDZIO). Також на святковій сцені виступив сербський танцювальний колектив «Мотајички Вук», що подарував винниківчанам два національні танці та світлове шоу від Театру танцю «Тріада».
ВИННИКИ
Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.
Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.
23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.
